Віра Церкви (30): неділя – пріоритетний день у літургійному році
о. Яків Шумило, ЧСВВ
П’ята глава Конституції ІІ Ватиканського Собору про святу літургію Sacrosanctum Concilium присвячена літургійному року в Церкві. Особливе місце у ньому займає «День Господній», яким є неділя. Впродовж наступних кількох епізодів ми торкнемося значення недільного дня. Зокрема, у цьому епізоді ми поглянемо на передумови появи навчання про недільний день і його центральну роль у святкуванні подій з життя Пресвятої Богородиці та у літургійному вшануванні святих.
Неділя – день, який розкриває таїнство Христа
«Свята Мати-Церква вважає за належне встановити впродовж року дні для звершення спасенних діл свого божественного Жениха. Вона щотижня споминає Воскресіння Господнє в день, який назвала “Днем Господнім”, а раз на рік, у найвищому торжестві Пасхи, – відзначає його разом з його благодатними страстями, – читаємо в Конституції про святу літургію. – В річному циклі Церква розгортає все таїнство Христа – від Воплочення й Різдва аж до Вознесіння, до дня П’ятидесятниці й до очікування блаженної надії та Господнього пришестя». Основоположне соборне навчання полягає в тому, що в осердям літургійного року є спасенні діяння Христа. Таїнство Христового відкуплення у події Його смерті й воскресіння освітлює всі інші свята, які своєю чергою мають вказувати на дію Божої благодаті, яка випливає з пасхального таїнства Христа.
Пріоритетним днем у літургійному році є неділя – особливий день тижня. Вона «вириває» нас з рутини днів, які іноді можуть здаватися між собою схожими. У неділю людина може займатися дуже різними справами. Однак вирішальним в цьому дні є можливість святкувати з Христом Його воскресіння, подію, яка відкрила людині шлях до нового життя. Первинна причина святкування неділі полягає в тому, що в цей день Христос воскрес із мертвих. Цим Він розпочав новий час: вперше хтось повернувся з того світу і більше не вмирає, залишаючись із нами. Таким чином, святкування неділі – це також сповідування віри у воскресіння. Це вираження віри в те, що Ісус живий, присутній у своїй Церкві та дарує людині життя після смерті.
Подія воскресіння має радісний характер, адже Христос переміг не лише смерть, а й гріх. Таким чином, отримуючи дар Його милосердя у Святому Таїнстві Покаяння та єднаючись із Ним у Святому Таїнстві Євхаристії, яку Церква урочисто звершує в недільний день, християни розривають кайдани гріха, що замикає людину в егоїзмі та самотності. Тому недільний день є основою всього літургійного року та характеризується радістю: «Цей день учинив Господь, тож радіймо і веселімся в нім» (Hæc est dies, quam fecit Dominus: exsultemus et lætemur in ea).
Соборна Конституція про святу літургію в особливий спосіб наголошує на святкуванні таїнства Христа у кульмінаційній події Його воскресіння, яке ми спогадуємо кожної неділі. До другого Ватиканського Собору, зокрема, на Заході, недільний день був затьмарений іншими святкуваннями й урочистостями, які мали перевагу над неділею. Неодноразові реформи літургійного календаря були спрямовані на те, щоб свята святих не перевищували або, що ще гірше, не витісняли неділю і святкування таїнства Христа. Певні зміни, які вносились також у ХХ столітті, не принесли очікуваних результатів. Оновлене бачення недільного дня надав ІІ Ватиканський Собор, який закликав втілити запропоновані норми в літургійну та душпастирську практику Церкви.
Пресвята Богородиця – мати, яка приводить до свого Сина
«Отож, неділя – це основний святковий день, а тому слід пропонувати побожним вірним і наполягати, щоб він був днем радості й відпочинку від праці. Вище за неї можна ставити лише справді найважливіші святкування, адже неділя – то основа й осердя всього літургійного року», – навчає Конституція про святу літургію. Закликаючи ставити на перше місце Христа та його воскресіння, Церква навчає, що всі інші свята отримують своє значення у світлі Христового таїнства спасіння. Зокрема, це стосується Богородичних свят та літургійного спогадування пам’яті святих, які випромінюють світло Христового таїнства.
Соборний документ підтверджує перевагу культу Пресвятої Богородиці над культом святих у світлі тісного зв’язку між Нею та Христом, адже Діва Марія поєднана «нерозривною сув’яззю зі спасенним діянням свого Сина», є «найвидатнішим плодом відкуплення» та є найчистішим образом того, чим уся Церква прагне і надіється бути. Догматична конституція про Церкву Lumen Gentium поміщає Пресвяту Богородицю у таїнство Христа і Церкви. «Своєю материнською любов’ю вона дбає про тих братів свого Сина, які ще паломничають на земному шляху, а надто про тих, хто перебуває в небезпеках і скруті, аж поки не приведе їх до щасливої батьківщини. Тому Пресвяту Богородицю величають у Церкві Заступницею, Помічницею, Споспішницею, Посередницею», – читаємо у соборному документі. Пресвята Діва Марія має за завдання привести всіх до свого Сина, а нашого Спасителя – Ісуса Христа. В цьому полягає значення літургійного відзначення Богородичних свят, щоб навчатись від Богородиці прикладу слідування за Христом, з Яким ми єднаємось в Євхаристійному богослужінні.
У християнському житті Марійські набожества, які є виявом почитання Пресвятої Діви Марії, також повинні прямувати до цієї мети. Наприклад, молитва на вервиці (Розарій) має за мету роздуми над таїнствами з життя Ісуса Христа, а також Богородиці, Яка співдіяла у своєму житті з Божою волею завдяки довірі до свого Сина, Який з тілом і душею забрав Її на небо. Таким чином, Марійський культ, вираження народної побожності, який становить великий скарб для Церкви, завжди повинен бути орієнтований на Христа і підкреслювати центральне місце Його пасхального таїнства.
Святі – приклад слідування за Христом
Своєю чергою вшанування мучеників та святих має виявити їхню вкоріненість у Христі. Конституція Sacrosanctum Concilium зазначає, що Церква, «святкуючи “дні народження до вічності святих”, проповідує пасхальне таїнство святих, які спільно з Христом постраждали і прославилися; вона ставить їх за приклад вірним і цим провадить їх через Христа до Отця; їхніми заслугами вимолює в Бога благодіяння». Святі, за допомогою Божої благодаті, досягли вічного спасіння у Христі й тепер у небі прославляють Бога і заступаються за нас. «Цей внутрішній зв’язок слави святих зі славою Христа закладений у самому устрої літургійного року і знаходить своє найбільш красномовне вираження саме в основоположному і домінуючому характері неділі як дня Господнього, – пише Папа Іван Павло ІІ у Апостольському листі про освячення неділі. – Дотримуючись усіх періодів літургійного року, вшановуючи неділю, яка знаменує його в усій повноті, християнин глибоко вкорінює своє церковне і духовне зобов’язання в Христі, в якому він знаходить сенс свого існування і з якого черпає свою поживу і стимул».
Церква пропонує приклад святих як взірець життя, щоб вірні на їхньому прикладі могли бути поєднані з Христом. У цій перспективі, почитаючи святих, йдеться про намір почитати насамперед Ісуса Христа, джерело всієї святості й досконалості. Чудовим синтезом цих роздумів з богословської та душпастирської точки зору є навчання Конституції про святу літургію, яка стверджує: «Серця вірних треба насамперед привертати увагу до Господських свят, що ними упродовж року святкуємо таїнства спасіння. А тому різдвяний і пасхальний цикли свят мають посідати відповідне для себе місце, переважаючи свята святих, щоб належним чином споминати весь цикл таїнств спасіння».
__________________
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium», 102-104, 106; Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium», 62 // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014.
G. MIDILI, La domenica, (Quaderni del Concilio, vol. 12), Shalom editrice 2022, 18,33.
PAPA GIOVANNI PAOLO II, Dies Domini, in URL: < https://www.vatican.va/content/john-paul-ii/it/apost_letters/1998/documents/hf_jp-ii_apl_05071998_dies-domini.html > (in 27/06/2025), 78.
