В?ра Церкви (21): значення знак?в й символ?в у л?тург??
о. Як?в Шумило, ЧСВВ
У минулому еп?зод? ми говорили про те, що мова, яка присутня в л?тург??, також виража?ться через невербальну комун?кац?ю, що дозволя? висловити багатство християнського богослуж?ння. Зокрема, п?д час Божественно? Л?тург?? / Свято? Меси використовуються не лише слова й жести, а й знаки та символи. У цьому еп?зод? ми розкри?мо деяк? комун?кативн? та смислов? особливост? цих елемент?в л?тург?йно? мови, як? допомагають прояснити депозит в?ри.
Комун?кац?йна роль знак?в та символ?в
У л?тург?? варто розр?зняти знак ? символ. Знак – це реальн?сть, яку можна побачити, яка ? в?дчутною ? яка в?дсила? нас до ?ншо?, в?дсутньо? реальност?, або присутньо? в ?нший спос?б. Наприклад, червоне св?тло св?тлофора – це знак, який пов?домля?: «Стоп», виражаючи заборону ?хати або йти дал?. М?ж червоним кольором ? вимогою зупинитися нема? н?якого зв’язку, однак внасл?док того, що ми одного разу про це домовилися, то надали червоному кольору саме такий смисл.
У християнськ?й л?тург?? ми також знайдемо т? знаки, як? промовляють до ?нших. Наприклад, знак святого хреста, який пов?домля? ?ншим про в?ру в Три?диного Бога. Знак хреста використовують у мистецтв?, народн?й творчост? чи як одну з ювел?рних прикрас. Однак людина, часто цього не розум?ючи, забува? про витоки цього знаку, який безпосередньо пов’язаний ?з конкретним болем ?суса. За час?в Його земного життя н?хто б не подумав прикрасити себе хрестом, який у тогочасному сусп?льств? був шибеницею, в?домим знаряддям смерт?, яке не мало в соб? н?чого красивого. Все, однак, зм?нилося ?з розп’яттям ?суса Христа, Який вчинив його знаком перемоги над гр?хом й смертю. В?дтак хрест став для християн знаком над??, опори та любов?. Тому взяти на себе хрест кожного дня, як заклика? ?сус (Мт. 16, 24), не означа? надягнути дерев’яний, ср?бний чи золотий хрестик, а взяти те, що нас найб?льше болить, ?днаючись з хресними стражданнями ?суса Спасителя, Який зц?ля? нас сво?ми хресними ранами (пор. ?с. 53,5).
Отож, знаки, як? використовуються у л?тург??, м?стять у соб? вже закладений сенс, внасл?док якого уможливлю?ться ?хня здатн?сть промовити те, що важко висловити лише словами. Ба б?льше, ц?нн?сть знак?в поляга? в тому, що вони прояснюють для людини Боже та?нство. Наприклад, хл?б ? вино мають особливе значення для Л?тург??, адже завдяки Христовим словам ? прикликанню Святого Духа, вони стають Т?лом ? Кров’ю Христа. Початкове значення хл?ба й вина поляга? в тому, що вони ? даром Творця для людини. У Старому Зав?т? ц? плоди земл? приносилися в жертву на знак вдячност? Богов?. Зрештою, слово ?вхарист?я у переклад? з грецько? мови означа? «подяка». В контекст? виходу з ?гипетського рабства ц? дари набирають оновленого значення, адже нагадують ?зра?льському народов? про небесну манну в пустел?, що ста? знаком життя – хл?бом Божого слова. Сво?ю чергою вино, чаша благословення (1 Кор. 10,16), у пасхальн?й юдейськ? вечер? познача? оч?кування мес?анського в?дновлення ?русалиму. У пропов?д? ?суса Христа, оч?куваного Мес??, ц? значення не скасовуються, а набирають ?вангельсько? новизни, яка поступово реал?зову?ться у под?ях, описаних на стор?нках ?вангел?й.
Знаки хл?ба ? вина знайшли сво? остаточне значення у под?? тайно? вечер?, п?д час яко? було встановлено Святе Та?нство ?вхарист??. Звичайно, ?вхарист?я для багатьох може стати каменем спотикання (пор. ?в. 6,60), оск?льки залиша?ться та?нством, яке за сво?ю природою не може бути повн?стю зрозум?лим, але ? реальн?стю, в яку можна ув?йти з в?рою. Поступово в?дкриваючи глибоке значення ?вхарист??, ми ста?мо не лише спостер?гачами, а й учасниками дару Господнього Т?ла ? Кров?, який Христос дарував нам через свою смерть ? воскрес?ння.
Л?тург?я також використову? символи. Слово символ походить з давньогрецько? мови в?д складеного д??слова συμβ?λλω, яке приблизно означа? об’?днувати окрем? частини. Внасл?док об’?днання елемент?в, под?бно як це в?дбува?ться з? шматочками пазл?в, породжу?ться нова реальн?сть. Наприклад, вода ма? багато значень, серед яких – символ очищення. По?днуючи воду й очищення, ц? два елементи виражають нову реальн?сть, яка у Святому Та?нств? Хрещення символ?зу? смерть для гр?ха ? входження в нове життя Пресвято? Тр?йц? через упод?бнення до Христа. Таким чином, у по?днанн? з додатковими л?тург?йними д?ями та Божим словом, вода для Хрещення набува? основоположного значення для входження новохрещеного у життя в?ри.
Завдання передавати Боже послання
Як зазнача? Конституц?я Sacrosanctum Concilium, л?тург?я – це зустр?ч любов? м?ж Христом ? Його Церквою, яка зд?йсню?ться також через видим? знаки та символ?чн? елементи, задля освячення людей. Цей же документ ?? Ватиканського Собору окреслю? норми л?тург?йного оновлення, як? зокрема, стосуються обряд?в: «нехай обряди ясн?ють шляхетною простотою; нехай в?дзначаються стисл?стю ? прозор?стю й уникають непотр?бних повторень; нехай будуть пристосован? для розум?ння ?х в?рними ? загалом не потребують багатьох пояснень». Як бачимо, ц? норми вказують на одне ?з завдань символ?чно? мови, яке поляга? в тому, щоб у зрозум?лий спос?б передати Боже послання.
Знаки, введен? в л?тург?йний вжиток, були обран? невипадково, тому що вони вже природньо щось позначали ? стали для людини вираженням божественних реал?й. Варто зазначити, що з плином часу деяк? знаки можуть втратити сво? перв?сне значення або перестають бути доступними для людей певно? епохи чи кра?ни. Тому для того, щоб зрозум?ти знаки, ?х потр?бно прочитувати в ?хньому встановленн? Христом, Церквою та в межах християнсько? традиц??. Кр?м того, л?тург?йн? знаки майже завжди мають б?бл?йне кор?ння.
Сво?ю чергою символи, як? використовуються п?д час богослуж?нь, допомагають наблизити людину до глибшо? сп?льност? з та?нством спас?ння. Символи стають д??вими, коли в?дображають певн? аспекти в?ри та приводять в?рних до глибшого розум?ння Христово? науки. Символ?чна мова викону? сво? завдання до тих п?р, поки це спонука? нас переживати досв?д, викликаний чутт?вими реал?ями. Тому символи завжди потребують пояснення, бо сам? по соб? вони н?чого не говорять. Використання знак?в ? символ?в у богослуж?ннях не залежить в?д ?хньо? к?лькост? чи р?зноман?ття, а в?д здатност? промовляти, тобто виражати закладене первинне значення.
Ба б?льше, знаки ? символи не повинн? обмежуватися храмом, а мають знайти в?дгом?н у серц? людини, щоб спрямовувати ?? до насл?дування Бога поза храмом, у щоденному житт?. Задля цього необх?дна мудр?сть священнослужител?в, яка поляга? в тому, щоб в?рно передати Боже послання, уникаючи поверхового ефекту. Наприклад, коли омивання н?г у Великий четвер переста? бути символ?чним жестом ? перетворю?ться на театральне д?йство, л?тург?я зраджу? сво? справжн? значення. Л?тург?я не ? виставою, а в?дтворенням християнського та?нства. Символ?чний жест омивання н?г ма? закликати присутн?х до служ?ння любов?, яке Церква повинна зд?йснювати сьогодн? за прикладом свого Учителя. Таким чином, символ?чна мова л?тург?? ма? апелювати не виключно до в?зуально? пам’ят?, а до внутр?шнього д?алогу з невимовним ? безконечним та?нством Бога. У такий спос?б знаки ? символи, у по?днанн? з Божим словом, стають виразними, уникаючи багатозначност?. Л?тург?йн? тексти й символи досягають сво?? мети, якщо ? зрозум?лими для громади в?рних – першого суб’?кта л?тург?йно? в?дправи.
«Отож Церква старанно дба?, щоб Христов? в?рн? в цьому та?нств? в?ри не були сторонн?ми чи н?мими глядачами, щоб вони, добре розум?ючи його через обряди та молитви, брали св?дому, побожну й д?яльну участь у священнод?йств?, отримували наставництво Божого слова, насичувалися трапезою Господнього Т?ла, дякували Богов?, приносячи непорочну Жертву не лише руками священника, а й разом ?з ним, щоб вони вчилися жертвувати самих себе ? з кожним днем через посередництво Христа вдосконалювалися в ?дност? з Богом ? м?ж собою, щоб, на к?нець, Бог був ус?м в усьому», – чита?мо у Конституц?? про святу л?тург?ю.
Б?бл?ограф?я:
Катехизм Католицько? Церкви, М?с?онер, Жовква 2002, 1333-1335.
?? Ватиканський Собор, Конституц?я про святу л?тург?ю «Sacrosanctum Concilium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституц??, декрети, декларац??. Коментар?, Св?чадо 2014, 7,34,48.
J. L. MARTIN, In spirit and in truth. Introduction to the liturgy, Cinisello Balsamo 1989, 369, 381-382.
