杏MAP导航

о. Як?в Шумило, ЧСВВ

Участь в л?тург?йному житт? Церкви передбача? участь в д?л? спас?ння. Тому важливо, щоб ця спасенна д?йсн?сть промовляла до Божого люду. Задля цього Конституц?я про святу л?тург?ю ?? Ватиканського Собору пода? норми пристосування л?тург?? до ментальност? й традиц?? народ?в. Варто зазначити, що впродовж наступних десятил?ть п?сля Собору терм?н пристосування узвича?вся у слов? ?нкультурац?я, яка опису? процес богопоклон?ння в р?зних культурних контекстах. У цьому еп?зод? ми поглянемо на деяк? основоположн? ор??нтири на шляху адаптац?? л?тург??, як? стосуються в?дкриття Христового та?нства в л?тург?? Церкви.

Церква, яка пряму? до Небесно? Батьк?вщини

Л?тург?я за сво?ю природою ? церковною ? не може в?дправлятись ?ндив?дуально, адже в ?? «ДНК» закладений сп?льнотний характер. Терм?н л?тург?я (λειτουργ?α) походить в?д по?днання двох грецьких сл?в laos (народ) ? ergon (д?я), означуючи д?ю Божого люду. Життя християнина чи християнки народжу?ться з л?тург?йного акту Хрещення, дозр?ва? завдяки низц? л?тург?йних д?янь ? Святих Та?нств, й завершу?ться заупок?йними богослуж?ннями, як? зачиняють двер? земного життя, щоб широко в?дкрити вх?д до в?чност?. Таким чином, л?тург?я ? реальн?стю, яка пережива?ться в конкретному контекст? сп?льноти, яку ми назива?мо церковною громадою або параф??ю.

Слово параф?я походить в?д грецьких сл?в parà (παρα) ? oikìa (οικ?ω), що буквально означа? жити поблизу. Сьогодн? цей терм?н набув значення параф?? як сп?льноти в?рних, як? живуть навколо м?сця л?тург?йного життя. Однак первинне етимолог?чне значення цього слова позначало сп?льноту в?руючих без стаб?льного м?сця проживання, яка в дороз?. Авраам, який перебував у вигнанн? в ?гипт?, названий у Септуаг?нт? pàroikos, тобто чужоземцем, хто перебува? поза межами сво?? та в наближенн? до об?товано? земл?. У Новому Зав?т? це значення торка?ться християн, переконаних, що ?хн?й остаточний д?м – це небо (пор. ?вр. 13,14; 1 Пт. 2,11). Тому слово параф?я нагаду? нам, що ми ? на ц?й земл? сп?льнотою паломник?в, як? разом подорожують до небесно? батьк?вщини.

У цьому контекст? Конституц?я Sacrosanctum Concilium зазнача?, що в л?тург?? людина ма? частку в небесн?й л?тург??: «Беручи участь у земн?й л?тург??, ми наперед смаку?мо л?тург?ю небесну, яку звершують у святому м?ст? ?русалим?, до якого, немов прочани, пряму?мо, ? де Христос сидить по правиц? Бога як служитель святин? та справжнього намету; разом з ус?м небесним во?нство сп?ва?мо п?сню прослави Господев?; шануючи пам’ять святих, спод?ва?мось на якусь частку ? сп?льн?сть з ними; оч?ку?мо Спасителя, Господа нашого ?суса Христа, аж поки В?н, наше життя, з’явиться, ? ми з Ним з’явимося у слав?». Саме завдяки л?тург?? ма?мо нагоду ступати цим святим шляхом.

Л?тург?я, чи не ?дина, здатна ц?л?сно виконувати численн? функц??: вона здатна живити розум, зворушувати серце, пробуджувати почуття й емоц??, спонукати до любов? та зрошувати благогов?ння, найб?льш автентичну ? значущу передумову в?ри. Тому адаптац?я л?тург?? до ментальност? й традиц?? народ?в передбача? розкриття закладеного в н?й потенц?алу, щоб вона промовляла до Божого люду, який пряму? до здобуття Небесного Царства. Другий Ватиканський Собор у цьому завданн? проклав шлях для того, щоб в?дчуття та?нства, яким позначена л?тург?я, по?днувалось з ?сторичним зростанням, залучен?стю вс?х в?рних завдяки поясненню зм?сту л?тург??. У цьому контекст? важливо зберегти здоровий баланс, уникаючи вс?ляких надм?рностей. Адаптац?я л?тург?? ма? передбачати пошану ? благогов?йний трепет перед л?тург??ю, а також уникати трив?альност? й багатосл?вност?, пам’ятаючи, що надм?рна потреба в поверхнев?й театральност? спотворю? богослуж?ння, адже виявля? недоброяк?сну комун?кац?ю м?ж священнослужителем й в?рними, руйнуючи зв’язок м?ж л?тург?йною д??ю та ?? розум?нням.

Два вим?ри часу, як? торкаються спас?ння

Л?тург?я ? необх?дним засобом, щоб д?ло Христового спас?ння стало доступним в особистому ? сп?льнотному досв?д? християн завдяки в?р? в Христа. «Його присутн?сть на земл? н?коли не стане под??ю минулого, поки на земл? ?сну? в?ра (Лк. 18,8); [...] в?руюча людина, повинна бути сучасником Його присутност?, як ? Його перш? сучасники; ця сучасн?сть ? ? умовою в?ри», – зауважу? Сьорен К’?ркегор у твор? «Вправляння у християнств?». Л?тург?я дозволя? нам бути сучасниками Христа завдяки сво?му важливому аспекту – спомину (лат. memoriale), який не зводиться до просто? згадки, але ? досв?дом, що дозволя? отримати доступ до в?чност?.

У цьому контекст? важливе значення ма? час. В?рн? деколи нар?кають на занадто довгу тривал?сть богослуж?нь. Зда?ться, що сьогодн? ця проблема в минулому, адже п?сля ?? Ватиканського Собору в католицьких храмах, наприклад, ?вхарист?йне богослуж?ння, не трива? наст?льки довго, як це було ран?ше. Проблема поляга? радше не в тривалост?, а в ставленн? сучасно? людини до часу, якого, здавалося б, дедал? б?льше не вистарча?. Тому виника? потреба перейти в?д часу, який наповнений рутиною ? поглина? життя, до часу, який ? под??ю та дивом, ц?нн?сть якого н?коли не згасне, адже належить до дня, над яким н?коли не заходить сонце спас?ння.

Перший вим?р часу репрезенту? грецьке поняття хронос (грец. хρоνο?), позначаючи хронолог?чну посл?довн?сть под?й. Грецьк? м?фи опов?дають про бога Хρоνοσ, який пожирав те, що сам породжував, а тому хронос ? виразником «по?дання» дн?в, тижн?в й м?сяц?в нашого життя. У цьому значенн? людина бажа? отримати максимальну вигоду, а тому ста? жад?бним ? невгамовним споживачем часу. Зв?дси посп?х, стрес щодо часу, який виснажу? ? пригн?чу?. Ще одн??ю характеристикою цього вим?ру часу ? категор?я зм?ни, яка уможливлю?ться внасл?док того, що нове життя пов’язане з? смертю та з не? витворю?ться. ?ншими словами, те, що наше життя зм?ню?ться ? насл?дком вмирання одного й народженням ?ншого. У цьому можемо розглед?ти й християнську перспективу, пов’язану ?з Хрещенням (пор. Рим. 6, 1-11), де життя у в?р? поста? як процес пост?йного вмиранням для гр?ха, пожадливостей т?ла та народження до оновленого життя у Христ?, нового етапу життя з Богом.

Все ж, християнське розум?ння часу передбача? ?нший терм?н, який не виключа? перший, але встановлю? його глибину й ц?нн?сть – кайрос (грец. кαιρо?). У античному св?т? цей терм?н був т??ю миттю в?чност?, яка прагне охопити кожного з нас, а тому необх?дно було вм?ти вчасно вловити цю мить. «Ось тепер час (кαιρо?) сприятливий, ось тепер день спас?ння» (2 Кор. 6, 2 ), – пише апостол Павло. Отже, час – це не т?льки минулий ? втрачений, а й певна тепер?шня мить, шанс на спас?ння вже зараз. Саме тому л?тург?я ? нагодою, щоб присвятити св?й час спас?нню, беручи участь у передсмаку в?чност?. Ба б?льше, йдеться про те, щоб стати сучасником Христа, Який ста? присутн?м для нас у л?тург?йному житт? Церкви. ?сторичн? под?? спас?ння трапилися раз ? назавжди, однак стають присутн?ми для нас в л?тург?йному час?.

Рух в напрямку внутр?шньо? якост?

Соборна Конституц?я про святу л?тург?ю вказу? на важлив?сть л?тург?йних катехиз, завдяки яким необх?дно пояснювати громад? в?рних ц?нн?сть часу, присвяченого молитв?, вивченню основ в?ри та л?тург??. Така потреба виника? ?з сучасних тенденц??, як? спонукають людину зводити сенс нашого ?снування до к?льк?сного часу, ефективност? й результативност?. Бо у ц?й ситуац?? ми знову зустр?ча?мося ?з хроносом, який не ? слугою людини, а почина? над нею дом?нувати та ста? одним ?з найб?льших поневолювач?в. Водночас в?н не залиша? м?сця для роздум?в над сенсом та нахабно втруча?ться в моральне й духовне життя.

З ?ншого боку, перед нашими очима ? кайрос, завжди сприятливий ? слушний час, який запрошу? брати в?дпов?дальн?сть за особисте внутр?шн? життя. Сл?дування в цьому напрямку да? можлив?сть присвятити час справд? значущому: Богов?, р?дним й тим, як? цього потребують. Необх?дно виховувати себе у напрямку кайросу, що означа? тлумачити наше ?снування кр?зь призму внутр?шньо? якост?, а не к?лькост?. У цьому сенс? л?тург?я ? прив?лейованим м?сцем для того, щоб використати час для зустр?ч? з в?чн?стю, до яко? ми покликан?. Завдяки л?тург?йному життю ми ста?мо сучасниками Христа, ?днаючись з Ним в особливий спос?б завдяки Святому Та?нству ?вхарист??.

Отож, пристосування л?тург?? до ментальност? ? традиц?? народ?в включа? бажання й зусилля задля того, щоб зробити Христове та?нство доступним ? значущим для сьогодення, приводячи людину до спасительно? зустр?ч? з Богом.

Б?бл?ограф?я:

?? Ватиканський Собор, Конституц?я про святу л?тург?ю «Sacrosanctum Concilium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституц??, декрети, декларац??. Коментар?, Св?чадо, 2014, 8.

S. RIVA, Vivere la liturgia in parrocchia (Quaderni del Concilio, vol. 8), Shalom editrice, 2022, 13-14, 20, 22.