杏MAP导航

о. Як?в Шумило, ЧСВВ

«?сус стверджував, що В?н ? ?стиною, а не звича?м», – писав у ?? стол?тт? Тертул?ан. У цьому еп?зод? поглянемо на деяк? елементи, як? дозволяють розп?знати у Переданн? живу силу, щоб Церква продовжувала зростати в розум?нн? й тлумаченн? ?стин в?ри, св?дчачи ?суса Христа в сьогоденн?.

Передання ? традиц??

Як ми зазначали у попередн?х еп?зодах, сповненням Божого Об’явлення ? ?сус Христос, воплочене Боже Слово. Джерелом Божого Об’явлення ? Боже Слово, незм?нно збережене завдяки передач? депозиту в?ри в?д апостол?в до ?хн?х наступник?в – ?пископ?в. Те, що апостоли отримали з? сл?в й д?л Христових чи п?знали п?д спонукою Святого Духа, передали не т?льки на письм?, але й через усну пропов?дь, приклад та навчання. Священне Передання, яке ми отримали з апостольських час?в, передбача? насамперед передачу Об’явлення, яке знаходить сво? сповнення в особ? ?суса. У цьому контекст? завдання Колег?? ?пископ?в на чол? з Папою поляга? у автентичному тлумаченн? Божого слова, щоб воно залишалося живим, в?дпов?даючи на потреби християн у кожну ?сторичну епоху.

Задля того, щоб Боже слово було поживою для Церкви, необх?дно розр?зняти Передання ? традиц??, пох?дн? в?д нього. Передання збер?га? первинну мову ?суса, Який дарував людям спас?ння, та завдяки сво?м д?лам ? словам об’явля? справжн? та?нство Бога. Сво?ю чергою традиц?? увиразнюють творчу роль сп?льноти, яка вкор?нена в культур? свого часу. Хоча традиц?? обмежен? ?сторичним пер?одом, вони, тим не менш, виражають глибоко вкор?нене рел?г?йне почуття та багатство популярно? рел?г?йно? мови. Ба б?льше, якщо використовувати необх?дн? критер??, традиц?? можуть м?стити т? позитивн? аспекти, як? роблять Передання явним. Тому традиц?? показують нам особливост? життя християнських громад в конкретних пер?одах ?стор?? Церкви та можуть сприяти у досягненн? первинно? мови ?суса.

Ор??нтири для тлумачення Священного Передання

Церква, яка покликана в?рно передавати Боже Об’явлення, не повинна плутати або ототожнювати Передання з традиц?ями. Необх?дне розр?знення вимага? см?ливого ? посл?довного в?дновлення справжнього зм?сту Передання ? того, що ? важливим для життя Церкви та ?? здатност? ефективно й в?рно зв?щати ?вангел?? в сьогоденн?. В?дпов?даючи на запитання про те, що насправд? належить до Передання як Божого слова, необх?дно пам’ятати, що у Божому слов? ма? бути в?дбиток первинного, ун?кального ? невичерпного сенсу, який ?сус закарбував у ньому вс??ю Сво?ю особою, об’являючи та?нство Пресвято? Тр?йц?.

З метою розр?знення апостольського Передання, к?лька ц?нних роздум?в пропону? нам святий В?нсент Лер?нський (+450). В?н, зокрема, зазнача?: «Те, у що в?рили скр?зь, завжди ? вс?, ма? бути збережене». Ц? рядки п?дкреслюють критер?й ун?версальност?, давност? та консенсусу, як? залишаються д?йсним для тлумачення Передання. Однак запропонований критер?й не ? визначальним. Якби в?н був прийнятий як абсолютний, Католицька Церква навряд чи змогла б в останн? стол?ття висловити нов? догмати, присутн? у депозит? в?ри: Непорочне Зачаття й Небовзяття Д?ви Мар??, а також догмат про непомильн?сть Наступника апостола Петра. Тр?аду святого В?нсента сл?д ?нтерпретувати з точки зору того, що вона стверджу?, а не того, що вона може заперечувати.

У його твор? «Commonitorium» тема Передання розгляда?ться як автентичний живий депозит в?ри, який пост?йно розвива?ться, не зм?нюючи свого зм?сту. Тому важливий критер?й, який окреслив св. В?нсент Лер?нський, стосу?ться в?дм?нност? м?ж прогресом ? зм?ною. Це розр?знення ? фундаментальним, оск?льки виража? його турботу за те, щоб не перешкодити д?? Святого Духа провадити Божий люд до дедал? глибшого, посл?довного ? сучасного розум?ння зм?сту в?ри. Як зазнача? св. В?нсент, прогрес у в?р? наста? тод?, коли р?ч ста? все глибшою, залишаючись незм?нною, в той час як про зм?ну йдеться тод?, коли одне перетворю?ться на ?нше. «Закон прогресу, – пише святий В?нсент, – передбача?, що Передання укр?плю?ться з роками, поглиблю?ться з плином часу, вдосконалю?ться з в?ком», не п?ддаючись жодним зм?нам, як? ? пров?сниками помилок й под?л?в. ? дода?: «Треба говорити по-новому, не кажучи нових речей». Справжн?й прогрес у в?р? наста? тод?, коли Передання збер?га? зм?ст Божого Об’явлення на основ? переданого Божого Cлова.

Передання як живе зв?щення ?вангел?я

Передання необх?дно вт?лювати у життя Церкви, щоб воно не перетворилося на серв?з, який не використовують за призначенням, тримаючи у сервант?. З ?ншого боку, Передання, яке ? вираженням завжди живого та актуального Божого слова, ма? бути зрозум?лим для сьогодення. Часто можемо стати св?дками розмов чи пропов?дей, як? б?льше нагадують археолог?ю, н?ж ?вангел?зац?ю. Передання або залиша?ться живим депозитом в?ри, або йому судилося зазнати власного розкладання. Не ма? альтернатив в?р?, яка за сво?ю природою ? динам?чною ? прагне до сво?? повноти як дару Духа. Тому Церква зобов’язана досл?дити як потр?бно оц?нювати ? тлумачити Передання.

«Вам дали золото – поверн?ть золото, я не хочу, щоб ви обманом видавали мен? одне за ?нше; не хочу, щоб ви нахабно давали мен? свинець або бронзу зам?сть золота; я хочу  реальн?сть, а не видим?сть золота», – пише святий В?нсент. Ц?каво, що автор посила?ться на два метали, як? в пор?внянн? з золотом ? важчими. В?н м?г би сказати про ср?бло, але натом?сть говорить про свинець ? бронзу, н?би натякаючи на те, що Передання не сл?д обтяжувати темами, як? втомлюють Церкву на ?? шляху. Передання, яке б включало сторонн?й зм?ст, несум?сний з в?рою, втратило б свою нормативну ц?нн?сть. Наприклад, коли храм, який був збудований в романському стил?, згодом переробляють у бароковий, то можна углед?ти, яке насильство було вчинено над початковим проектом. У такий спос?б традиц??, як? позбавляють Передання ц?нност? Божого слова, яким воно було над?лене, позбавлен? також здатност? зв?щати ?вангел?я.

Необх?дн?сть збер?гати в?рн?сть ориг?налу нагаду? бажання зберегти витв?р мистецтва таким, яким в?н вийшов з рук арх?тектора. Це також стосу?ться ? в?ровчення. Папа Франциск у Evangelii Gaudium навча?: «У процес? пост?йного розп?знавання Церква може д?йти висновку, що деяк? ?? звича? не походять безпосередньо з серцевини ?вангел?я. Деяк? з них глибоко вкор?нен? в ?стор??, але сьогодн? ?х пояснюють ?накше ? не сприймають належним чином. Вони можуть бути прекрасними, але вже не виконують функц?? передач? ?вангел?я. Не б?ймося ?х переосмислювати. Так само ?снують церковн? норми й запов?д?, як? могли бути дуже ефективними в ?нш? епохи, але тепер вже на мають т??? виховно? сили, щоб бути дорогою життя».

Завдання поглиблювати депозит в?ри

Особливост? тлумачення Передання чи традиц?й ? важливими аспектами для щоденного життя Церкви. Одна сторона представлятиме аргументи на користь виправдання зм?н, ?нш? стверджуватимуть, що необх?дно збер?гати традиц??. А ще ?нш? критикуватимуть незрозум?лу ?м повед?нку Церкви, закликаючи ?? йти в ногу з часом. Так? висловлювання, хоч ? несуть у соб? частку правди, все ж показують, наск?льки мало люди знайом? з природою сво?? в?ри, трактуючи ?? на основ? поверхового тлумачення под?й з життя Церкви. В?ра змушу? йти вглиб, а не зупинятися на гаслах чи соц?олог?чних опитуваннях.

Спокуса в?дкинути вс? роздуми ? практику минулого завжди була присутня в житт? Церкви. Однак сл?д пам’ятати про здатн?сть в?дпов?сти на питання, що виникають у сьогоденн?, а також про доц?льн?сть в?дмови лише з огляду на те, що щось ? плодом минулих стол?ть. Жал?ти про минуле не ма? сенсу, якщо людина готова в?дродити його в новому, яке створю?ться. Така настанова передбача? тягл?сть, перех?д без розриву. У цьому контекст? категор?я пам’ят? може допомогти сучасн?й культур?. Пам’ять – це не запилений арх?в, в якому збер?гаються нап?взабут? документи з минулого, ? не жорсткий диск, на якому збер?гаються бездушн? дан?, а жива в?ра минулих покол?нь, яка спонука? творити в сьогоденн?.

Якщо передавання в?ри зводиться лише до збереження без переосмислення, то тод? з’являються труднощ? з в?дчуттям живого Передання, про яке навча? Догматична конституц?я Dei Verbum ?? Ватиканського Собору. «Почитання Передання не зв?льня? в?д обов’язку починати все спочатку: не в?д святого Томи чи Ньюмена, а в?д Христа. Великих людей з ?стор?? християнського спас?ння шанують тод?, коли чинять сьогодн? те, що вони робили у св?й час, або те, що вони б зробили, якби жили сьогодн?», – писав богослов Ганс Урс фон Бальтазар. Задля цього необх?дна в?двага, щоб спробувати в?дкрити нов? шляхи. Коли натом?сть браку? см?ливост? й розум?ння, людина, маючи страх перед новим, знаходить прихисток у повторюваност? вже набутого. У так?й ситуац?? ?сну? сильний ризик не лише зб?днити ?вангел?я, а й стати жертвою нудьги.

R. FISICHELLA, La Tradizione (Quaderni del Concilio, vol. 3), Shalom editrice, 2022, 47-57.

PAPA FRANCESCO, Evangelii gaudium, in URL: < > (in 09/02/2025), 43.