杏MAP导航

о. Як?в Шумило, ЧСВВ

Традиц?я – одне з найважлив?ших питань для розум?ння сьогодення. Без традиц?? не було б ?стор??, не було б розум?ння часу, в якому ми живемо, ? майбутнього. В культур?, яка схильна драматизувати протилежн? сторони, ?сну? под?л на консерватор?в ? прогресист?в, л?вих ? правих, демократ?в ? республ?канц?в тощо. У так?й культур? спостер?га?мо тенденц?ю делег?тим?зувати опонента, звинувачуючи його у зв’язаност? традиц??ю на противагу «неупередженим» поглядам. На жаль, традиц?ю часто плутають або ототожнюють з традиц?онал?змом, що ? значною м?рою на?вн?стю. Як слушно зауважу? ?сторик християнства Ярослав Пел?кан, традиц?я ? живою в?рою мертвих, а традиц?онал?зм – мертвою в?рою живих.

Традиц?я як жива пам’ять

У виданн? Документ?в ?? Ватиканського Собору укра?нською мовою терм?н традиц?я вдало перекладають як передання, що виража? тягл?сть покол?нь, презентуючи не т?льки живу в?ру, а й живу пам’ять. Р?зниця м?ж живою ? неживою пам’яттю ? досить пом?тною в епоху ?нтернету. Наприклад, з розвитком штучного ?нтелекту ми можемо збер?гати в пам’ят? комп’ютера м?льярди р?зноман?тних даних. Однак життя пам’ят? на жорсткому диску або на хмарних серв?сах перебува? в бездушному стан?.

Парадоксально, що в час поширення р?зних форм технолог?й, як? неймов?рним чином спрямовують людину з одн??? частини планети в ?ншу, вона в?дчува? себе все б?льш самотньою, ностальгуючи за часами й традиц?ями, про як? чула в?д сво?х д?дус?в ? бабусь. Ми не ? ?зольованими островами, яким н?хто не потр?бен, а соц?альними ?стотами, як? потребу?мо задовольнити потребу в причетност?, в?д яко? зроста? або знижу?ться власна самооц?нка. Йдеться не лише про м?жособист?сн? в?дносини, а й залучен?сть у ширш? процеси, як? впливають на псих?чну та емоц?йну стаб?льн?сть людини. У цьому контекст? передання як жива пам’ять сп?льноти залуча? людину до зв’язк?в з багатьма покол?ннями, як? стають ?? сп?врозмовниками, супутниками, д?ляться сво?ми здобутками, навчають, п?дказують та пропонують норми, що стали плодом прожитого життя. У такий спос?б форму?ться сила передання, яке потр?бно вивчати й осмислювати задля творення майбутнього. Натом?сть культура митт?вост? «тут ? зараз» позбавля? людину глибшого погляду на ц? реч?.

Як т?льки апеляц?я до глибинного сенсу ?стор?? зника?, особисте ? сусп?льне життя перетворю?ться на банальн? форми повторюваност?, як? можемо спостерегти в епоху глобал?зац??. Парадоксально, однак ? фактом те, що пошук новизни неминуче призводить до в?дкриття того багатства, яке вже було дано в минулому. Бути спадко?мцями традиц?? передбача? тягл?сть з попередньою ?стор??ю. Ба б?льше, ця тягл?сть уможливлю? справжн?й прогрес, адже формування майбутнього пов’язане з? зр?лим судженням. У цьому контекст? формування м?цно? точки зору про певну р?ч пов’язано ?з ?рунтовним знанням про те, що вже в?дбулося. Таким чином, зв’язок ?з традиц??ю перевершу? звичайну ностальг?ю за минулим, спонукаючи творити в сьогоденн? й бути просоченими над??ю на майбутн?.

Багатство передання

Людству властиво передавати зм?ст ? сенси, як? ? частиною його ?стор??. Передавання ? типовим актом культури, за допомогою якого ми прагнемо зберегти ?? елементи, як? охоплюють матер?альну й нематер?альну спадщину. Все це сприя? формуванню багажу досв?ду, який форму? ?дентичн?сть, розвива? приналежн?сть й виража?ться р?зними мовами. Наприклад, для того, щоб зрозум?ти ?дентичн?сть свого народу, необх?дно поглянути на його спадщину, яка формувалась впродовж ?стор?? та знайшла конкретне вираження у сьогоденн? завдяки св?дкам, писемним пам’яткам, соц?о-культурним феноменам тощо. Осмислення цих особливостей розвива? в?дчуття приналежност? до конкретно? сп?льноти.

Традиц?я не обмежу? людину, а навпаки, робить ?? частиною ширшо? реальност? та ун?версальних процес?в. ?стор?я показу?, що поодинок? люди й ц?л? народи вза?мод?ють один з одним, створюючи певну форму вза?модоповнюваност?. Важливим ?нструментом у цьому процес? ? мова в ?? найширшому розум?нн?, оск?льки вона уможливлю? комун?кац?ю та передачу зм?сту, що створю? традиц?ю. Завдяки мов? кожна людина форму? власну особист?сть, а також усв?домлю? себе частиною генеалог??, яка сформувала ?? та продовжу? обумовлювати. Таким чином, без традиц?? неможливо ц?лком зрозум?ти н? себе, н? ?стор?ю.

Традиц?я ? нашою пом?чницею, яка дозволя? ор??нтуватися у простор? д?йсност? та р?зноман?тних процес?в, пов’язаних з минулим. Якщо б ми покладалися виключно на самих себе, то були б дуже б?дними людьми, як? б виснажились у забезпеченн? найнеобх?дн?шого. Год? було б говорити тод? про здатн?сть творити щось велике. Це справедливо не лише в ун?версальному значенн?, але й конкретно для християнсько? в?ри. Якою ж б?дною та непевною була б наша в?ра, якби ми залишилися справд? самотн?ми перед Богом, не маючи перед собою тисяч? св?дк?в в?ри. Яким непевним було б наше сп?лкування з Богом в ?сус? Христ?, якби ми будували його самотужки, без християнсько? сп?льноти, без навчання Матер?-Церкви чи прикладу святих. Зрештою, Святе Письмо не було дано з неба, а написано за посередництвом людей, як? передали його наступним покол?нням, в?д яких ми й отримали цей дар. Тому Передання пропону? нам необх?дне р?зноман?ття досв?ду людей, як? формують для нас важливу спадщину в?ри.

Передання в житт? Церкви

Церква ма? власне Священне Передання. Багато в чому можна сказати, що все, чим волод?ють християни, належить до Передання ? було передано через Передання. Звичайно, не сл?д забувати, що центром ? серцевиною християнсько? в?ри ? ?сус Христос, Об’явлення Небесного Отця. Проте одним ?з фундаментальних елемент?в, завдяки якому живе в?ра, ? ?? передача, яка з покол?ння в покол?ння познача? християнську ?стор?ю. Ця передача ста? сильною завдяки первинному визнанню в?ри в основоположн?й формул?: «?сус – Господь!» (? Кор. 12,3). Протягом стол?ть ця формула зростала все б?льше й б?льше, поки не досягла великих спов?дань в?ри. Наприклад, п?д час Божественно? Л?тург?? / Свято? Меси ми використову?мо т. зв. Н?кео-Константиноп?льський Символ в?ри, який постав завдяки Переданню, сила якого поляга? в тому, щоб в ц?лост? передати зм?ст в?ри наступним покол?нням.

Як ми зазначали у попередньому еп?зод?, Догматична конституц?я про Боже Об’явлення розпов?да? про ун?кальн?сть джерела Божого Об’явлення, яким ? Боже Слово – ?н?ц?атива Бога, Який бажа?, щоб ус? покол?ння п?сля ?суса Христа п?знали Його ?вангел?я. Те, що апостоли отримали з Христових сл?в й д?л чи п?знали п?д спонукою Святого Духа, передали не т?льки на письм?, але й через усну пропов?дь, власний приклад та навчання. Д?яння апостол?в полягало в тому, щоб осмислити й передати численн? форми, як? характеризували ?хн? сп?в?снування з ?сусом: слова, повед?нку, погляди, приклад ? нав?ть мовчання Господа. Вони, однак, не обмежилися повторенням пережитого вчення свого Вчителя. Послух Господньому розпорядженню передати ?вангельську науку поширювався також через задоволення р?зноман?тних потреб Церкви, яка формувалася в численних християнських громадах. Керуючись молитвою та порадами Святого Духа, апостоли встановлювали норми, обряди та засоби, як? дозволяли Церкв? в?рно зв?щати Христове ?вангел?? та посл?довно св?дчити про нього сво?м стилем життя. Згодом Боже Слово було передане ? на письм? у вигляд? книг Нового Зав?ту.

Тому Священне Передання передбача? насамперед передачу Об’явлення, яке знаходить сво? сповнення в особ? ?суса з Назарету. Як ?сус, об’явивши любов Небесного Отця, зд?йснив план спас?ння, так ? сьогодн? Церква, пропов?дуючи ?вангел?? ? роблячи його зв?щення ефективним через життя у Святих Та?нствах, продовжу? дарувати спас?ння людству.

Б?бл?ограф?я:

R. FISICHELLA, La Tradizione (Quaderni del Concilio, vol. 3), Shalom editrice, 2022, 7-21.