В?ра Церкви (4). Слухання Божого Слова та в?дпов?дь Божого люду
о. Як?в Шумило, ЧСВВ
Продовжу?мо роздумувати над нашою в?рою, як?й переду? д?я Святого Духа та ?н?ц?атива Бога об’явити себе людям. Сьогодн? пом?рку?мо над особливостями дов?ри до Божого Слова та важливими аспектами, як? чинять його поживою й ор??нтиром для вс??? Церкви.
В?ра, яка зроджу?ться з тиш? слухання
Коли Бог промовля?, першою в?дпов?ддю повинна бути тиша слухання. Ця нев?д’?мна умова продовжу? бути актуальною не лише для в?ри, а й для сучасно? культури. У наш? дн?, зда?ться, переважа? форма висловлювання, позначена перериванням, перекривленням ? вс?м тим, що ма? на мет? перешкодити сп?врозмовников? висловити сво? думки. Це явище св?дчить про рух у напрямку до того, щоб не слухати ?ншого. Людина акценту? увагу на виб?ркових словах, не враховуючи ?хн?й контекст, або ж робить вигляд, що вже зрозум?ла нам?р сп?врозмовника, а пот?м протиставля? йому свою верс?ю. Там, де проголошу?ться верховенство власних переконань над ?стиною, повага до позиц?й ?нших також ставиться п?д сумн?в. Таким чином, коли все ставиться на один р?вень без ??рарх?? суджень, зроста? зарозум?л?сть та зверхн?сть тих, хто ма? найб?льше засоб?в для пропагування сво?? думки. Все це не означа?, як дехто безсоромно стверджу?, що ми досягли високого р?вня «демократ??», де кожен, доки це н?кому не шкодить, говорить те, що дума?. Насправд?, описана ситуац?я завда? шкоди насамперед сам?й особ?. Людина, яка просякнута суб’?ктив?змом, не лише не може побачити правду про себе, а й ста? нездатною в?др?знити добро в?д зла.
Сво?ю чергою Догматична конституц?я Dei Verbum з першого ж речення ставить соб? за мету в?дкрити важлив?сть мовчання: «У Боже слово святобливо вслухаючись…». Мовчання ? необх?дною умовою для того, щоб слово мало сенс. Ц?нн?сть мовчання, яке не сл?д плутати з браком сл?в, ототожню?ться з готовн?стю прийняти сказане. Святе Письмо ? багатим на мовчання. Щоб в?дкрити багатство, яке присутн? в книгах Святого Письма, необх?дно проанал?зувати також мовчання, яке вони м?стять. Святий ?гнат?й Ант?ох?йський, один з перших Отц?в Церкви, дуже добре в?дзначив цей аспект у сво?му посланн? до Ефесян. «Краще мовчати ? бути, н?ж говорити ? не бути, – пише в?н. – Добрим ? навчати, коли той, хто навча?, сам д??. Отже, ? т?льки один Учитель, Який промовляв, ? те, що говорив, робив; а те, що В?н робив мовчки, г?дне Отця. Хто ма? слово ?суса, той може також слухати Його мовчання, щоб воно було досконалим, щоб В?н д?яв через те, про що говорить, ? щоб В?н був п?знаний через те, про що мовчить».
В?дпов?дь в?ри
На почуте Боже слово потр?бно в?дпов?дати в?рою. Конституц?я про Боже Об’явлення говорить про «послух в?ри». Послух – це ?нша сторона слухання. «Послух (по-слухати; лат. ob-audire) у в?р? означа? добров?льне п?дпорядкування почутому слову, тому що його правда гарантована Богом, Який ? самою Правдою», – навча? нас Катехизм Католицько? Церкви. Апостол Павло переконаний, що людина може прийти до в?ри, якщо прийме його пропов?дь, основа яко? – в Слов? Господньому. Тому в?н з рад?стю говорить про в?ру «?з слухання, а слухання через слово Христове» (Рим. 10,17). Тут спостер?га?мо вражаючу цикл?чн?сть: в?ра походить в?д слухання пропов?д? Божого слова ? веде до послуху; так само послух в?ри передбача? слухання Слова Господнього. Т?льки т?, хто прийма? Воплочене Слово ? ? знайом? з? Словом Божим, можуть стати його правдивими й достов?рними св?дками. Саме тому апостол Павло може писати до Ефесян, що ми «не чужинц? ? не приходн?, а сп?вгромадяни святих ? домашн? Бож?» (Еф. 2,19). Таким чином, Об’явлення ? Словом Божим, зверненим до Церкви, яка в тиш? слухання повинна створити умови для в?дпов?д? на зроблену ?й пропозиц?ю сп?льност? з Богом.
В?дпов?дь Церкви
Пропозиц?я Бога об’явити тайну сво?? вол? (пор. Еф. 1,9) передбача? реакц?ю Божого люду, яку можна коротко окреслити у трьох в?дпов?дях, як? да? Церква. Перша в?дпов?дь поляга? в опов?д?. Слово Боже розпов?да? про р?зн? под??, як? складають под?ю спас?ння. Коли ж Церква зв?ща? Слово Боже (розпов?даючи про р?зн? етапи ?стор?? спас?ння), вона водночас повинна залучати сп?врозмовника, щоб в?н в?дпов?дав з в?рою. Без залучення й участ? розпов?дне зв?щення могло б з?ткнутися з розривом м?ж под??ю Об’явлення ? особистим життям. У такому випадку людина залишалася б наче збоку, а ?? життя було б позбавленим спасенного характеру. Ба б?льше, Боже Слово ма? бути нормативною формою життя Церкви. Тому ?сторичний характер Слова ? плодом д?алогу м?ж Богом, Який промовля?, та людиною, яка Його слуха? й реал?зу? Слово Боже у повсякденному житт?.
Другий вим?р в?дпов?д? поляга? у пригадуванн?. Це властиво л?тург?йн?й мов?, коли Церква стика?ться з Божим та?нством ? розум?? обмежен?сть власних сл?в. Ба б?льше, п?сля под?? вознес?ння Христа ?дн?сть з Богом охоплю? обов’язковий сакраментальний характер. Завдяки семи Святим Та?нствам у Церкв? ми актуал?зову?мо жести ? слова ?суса, Який уприсутню?ться м?ж нами. У цьому контекст? Конституц?я Dei Verbum створю? паралель м?ж Святим Письмом ? ?вхарист??ю, як? ? необх?дною поживою для життя в Боз?. Таким чином, доступ до п?знання ?суса ма?мо через ?дн?сть з Богом у Святих Та?нствах та в Божому Слов?, яке присутн?, зокрема, у Святому Письм?.
Церква шану? Святе Письмо, однак не формально, а з огляду на те, що в ньому м?ститься Боже Слово. Святе Письмо не може бути найб?льш продаваною книгою у св?т?, але водночас ? найб?льш запиленою книгою на домашн?х полицях. Недостатньо волод?ти Б?бл??ю, якщо вона не ста? Словом, яке щодня спонука? до зростання в християнськ?й в?р?. «Незнання Святого Письма – це незнання Христа», – справедливо стверджував святий ?рон?м. Потр?бно ще багато прац? та ентуз?азму, щоб в?дродити в християн зац?кавлення ? пристрасть до того, щоб вкор?нювати сво? життя у Слов? Божому. Д?алог з? Словом Божим та його пригадування ма? безпосередн? в?дношення до вт?лення зобов’язань, як? людина отримала внасл?док Святого Та?нства Хрищення. Тому пошана до Святого Письма передбача? розум?ння того, що воно виража? найвище правило християнсько? в?ри.
Д??в?сть Божого Слова
Третя в?дпов?дь Церкви на Боже Об’явлення виража?ться у д??вост?. Слово Боже ? д??вою мовою, адже творить ? перетворю? д?йсн?сть, а також залуча? в?руючого, коли в?н слуха? Слово. «У Слов? Божому присутня така сила, така могутн?сть, що воно ? для Церкви п?дтримкою й життям, а для д?тей Церкви – наснагою в?ри, поживою для душ?, чистим ? неск?нченним джерелом духовного життя», – чита?мо у Догматичн?й конституц?? про Боже Об’явлення. Нам варто переосмислити те, чи Боже Слово справд? ? першоджерелом для церковного життя. Щодня, занурюючись у безл?ч справ, часто не найсутт?в?ших, кожен член Церкви, а насамперед ?пископ, повинен запитати себе, чи його служ?ння полягало в тому, щоб зв?щати ? св?дчити про ?суса Христа.
Сила Божого Слова ? достатньою умовою для того, щоб члени Церкви були готов? св?дчити сво?м життям ?стину. Якби м?с?я Церкви полягала в тому, щоб ухилитися в?д питання ?стини, то ?? в?роспов?дна пропозиц?я не могла б бути ориг?нальною. В ранн?й Церкв? апостоли були переконан?, що керигма несе в соб? наст?льки правдивий ? спасенний заряд, що вона не може залишатися обмеженою рамками одного народу. Саме це ?х спонукало в?дважно йти по св?ту, щоб зв?щати рад?сну в?стку ?вангел?я. У наш час, позначений заплутаним релятив?змом та пост?йним потоком фейкових новин, як? п?дживлюють сильн? св?ту цього, з’явля?ться також внутр?шня жага до ?стини. У цьому контекст? можемо звернути св?й погляд до Слова Божого як до слова ?стини. Сп?вд?я м?ж людиною та Божим Словом передбача? щиру розмову м?ж двома «друзями», де особа в?дчува? себе покликаною, щоб знайти в?дпов?дь на питання про сенс життя. Наск?льки людина розум?? правдив?сть Божого слова, наст?льки воно спонука? до послуху в?ри, бо ? достов?рним ? г?дним того, щоб за ним сл?дувати.
Боже слово ма? живити життя в?руючих. Папа Бенедикт XVI зазначав, що Церква живе не сама по соб?, а ?вангел??м, з якого завжди черпа? дороговказ для сво?? мандр?вки. «Церква завжди повинна оновлюватися ? омолоджуватися, а Боже слово, яке н?коли не стар?? й не вичерпу?ться, ? прив?лейованим засобом для досягнення ц??? мети. Бо саме Боже слово через Святого Духа завжди поверта? нас до повно? ?стини», – навча? Свят?ший Отець. У цьому контекст? прив?лейованим м?сцем осягнення глибоко? ?стини Божого слова для Церкви залиша?ться Пресвята ?вхарист?я. «? як життя Церкви зроста? завдяки пост?йн?й участ? у та?нств? ?вхарист??, так можна спод?ватися й нового ?мпульсу для духовного життя з? зростання пошани до Божого слова, яке стоятиме пов?ки», – чита?мо у Догматичн?й конституц?? Dei Verbum.
Джерела:
Катехизм Католицько? Церкви, М?с?онер, Жовква 2002, 144.
?? Ватиканський Собор, Догматична конституц?я про Боже Об'явлення «Dei Verbum» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституц??, декрети, декларац??. Коментар?, Св?чадо, Льв?в 2014, 1,5,21,26.
R. FISICHELLA, La Rivelazione come Parola di Dio (Quaderni del Concilio, vol. 2), Shalom editrice, 2022, 43-52.
PAPA BENEDETTO XVI, Discorso ai partecipanti al congresso internazionale per il 40° anniversario della Costituzione dogmatica sulla Divina Rivelazione Dei Verbum, in URL: < > (in 16/01/2025).