MAP

Віра Церкви (28): Святі Таїнства і плоди віри

У двадцять восьмому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про необхідність дбання за те, щоб Святі Таїнства приносили ефективні плоди у щоденному християнському житті.

о. Яків Шумило, ЧСВВ

Продовжуючи роздуми над Святими Таїнствами, погляньмо у цьому епізоді на деякі їхні особливості, пов’язані з благодаттю, яка через них дарується. У цьому світлі поміркуємо над важливістю примножувати люблячу віру, яка зміцнює життя християн.

Аудіоверсія

Таїнства, які даровані для освячення

Згідно з Переданням Церкви, до Хрещення, Миропомазання та Священства приступають лише один раз. Причиною цього є вчення про «сакраментальну печать», тобто духовну і незгладиму печать: ці Святі Таїнства отримуються один раз і залишаються назавжди. Наприклад, охрещена людина стає християнином безповоротно, і якщо згодом відречеться від своєї віри, то залишається християнином до кінця свого життя. Ще одна характерна відмінність між сімома Святими Таїнствами пов’язана із тим, що два Святі Таїнства служать для навчання Церкви, будучи спрямованими на інших: Священство для проводу християнської громади, а Подружжя для розбудови «домашньої Церкви», тобто сім’ї. Інші п’ять служать для духовної досконалості окремого християнина. В певні періоди історії Церква вказала на те, що Хрещення, Миропомазання і Євхаристія є об’єднаними, тобто звершуються як одне ціле, саме у вищезазначеному порядку, дозволяючи нехрещеним увійти в повноту християнства. Не випадково всі вони називаються «таїнствами християнського втаємничення».

Святі Таїнства нерозривно пов’язані з Ісусом Христом, дарують Божу благодать і є передвісниками повного освячення людини, яким є вічна слава у Божому Царстві. Благодать, яку ми отримуємо у Хрещенні, є незаслуженим даром Божого життя, який вливається в нашу душу, щоб її вилікувати від гріха та освятити. Сила благодаті, яка струмує у Святих Таїнствах на життя вічне, є даром Бога, щоб могти відповісти на Його запрошення стати Божими дітьми (пор. Ів 1,12-18) та причасниками божественної природи (пор. 2 Пт. 1,3-4). Ба більше, йдеться не тільки про освячуючу благодать, а й дію Святого Духа, оскільки благодать – це, перш за все, дар Духа. Ось чому можемо сказати, що через Святі Таїнства Христос передає святого і освячуючого Духа членам свого Містичного Тіла. Плоди життя у Святих Таїнствах за своєю природою полягають в тому, що Святий Дух обожестлює вірних, поєднуючи їх з життям Христа.

Поглиблювати дар Святих Таїнств через любов до ближніх

Святі Таїнства є об’єктивно дієвими, оскільки в них діє сам Христос, щоб передати благодать силою Святого Духа. Вони діють не силою праведності людини, яка їх уділяє або приймає, а самим фактом здійснення (ex opere operato), тобто силою спасенного діла Христа. Знаючи, що Святі Таїнства об’єктивно дарують благодать, може закрастися небезпека спотворити значення чи мету, заради якої вони були встановлені. Щоб віра зростала, особа повинна усвідомлювати наслідки прийманням Святих Таїнств для щоденного життя, не перетворюючись на простого об’єкта цього дару. Віра – це спроможність до дії, яка уможливлюється завдяки Божій благодаті, яка по своїй природі дарується для зростання віруючої особи. Таким чином, приймання Святих Таїнств мають сприяти зросту в чеснотах через прояви у зовнішній поведінці.

Катехизм Католицької Церкви навчає, що плоди Святих Таїнств залежать і від духовного стану тих, хто їх приймає. Духовне життя віруючого не є статичним, а потребує ступання шляхом постійного навернення та відречення. Віра не гарантується назавжди. Її потрібно плекати через молитву, слухання Божого Слова та любов до інших. Нашу віру виявляють взаємини з ближніми, які пов’язані із духовними плодами Святих Таїнств. Той, хто приймає Христа у Євхаристії, отримує силу втілювати Його приклад у словах, думках і діях. Для того, щоб Святі Таїнства давали щедрі плоди, необхідна готовність того, хто їх приймає, свідчити і поглиблювати те, що отримано, через взаємини з іншими.

ІІ Ватиканський Собор навчає, що звершення Святих Таїнств якнайліпше налаштовує вірних до того, щоб приймати благодать плідно, чинити діла любові та належно поклонятися Богові у вірі. Сакраментальні знаки і символічні дії, що здійснюються через видимі матеріальні речі й зовнішні чинники, запрошують кожного віруючого відкрити «внутрішнє око віри», щоб побачити спасенний вплив кожного Святого Таїнства. Значення символів чи знаків не можна зрозуміти, без входження у світ, який ці сакраментальні знаки виражають. Віра – це ключ, який відкриває двері в цей світ, щоб сакраментальні реалії справді стали знаками, які означують і ефективно спричиняють божественну благодать.

Віра і Святі Таїнства

Життя у Святих Таїнствах показує існування видимих проявів невидимої благодаті – вчинків віри. Це стає дійсністю завдяки вірі та особистим стосункам з Ісусом Христом. У такий спосіб віра стає чеснотою, проявляючись ззовні у способі життя, яке відповідає подвійній заповіді любові Христа. З іншого боку, може існувати віра загального характеру, яка приймає Боже Об’явлення, але не включає в себе властивої їй любові до Бога. Схоластичне розрізнення між fides informis і fides (caritate) formata відображає проблематичність цієї віри, яка ще не досягла необхідного для неї ступеня зрілості. Форма віри – fides informis, ще не є внутрішньо сформована особистими стосунками з Христом, тобто не визначається любов’ю Христа та відповіддю на Його любов (1 Ів. 4,19), і тому вважається позбавленою життя, оскільки їй бракує діл, а особливо любові. Натомість тип віри, який формується з особистих стосунків з Христом, виражає віру, що формується любов’ю (fides caritate formata), притаманною істині стосунків, які віра бажає втілити в життя. Отож, коли просте бажання вірити в те, що є істинним, не обов’язково охоплює сопричастя з Христом, то віра, формована любов’ю, вже охоплює участь в спасенній Божій реальності. Виходячи з цього розрізнення, можна стверджувати, що віра, формована любов’ю, справді є початком вічного життя.

Оскільки надприродна любов є безпосереднім наслідком благодаті, то не існує загальнолюдських критеріїв, щоб встановити, чи має людина віру, яка формується любов’ю. Ніхто не може з певністю судити про іншу людину, ба навіть про себе, чи його віра володіє цією якістю. Про це можна зробити висновок лише через певні ознаки або наслідки. Але оскільки прийняття Святого Таїнства є церковним публічним актом, то вирішальне значення набувають зовнішні і видимі елементи, а саме: висловлений намір, визнання віри та життєва вірність обітницям Хрещення.

Отож, таїнство Христа виражається через Святі Таїнства, де завдяки системі знаків і символів у Церкві відбувається сакраментальний контакт між Христом і людиною. Оскільки ядром Святих Таїнств є особа Ісуса, то це спонукає до поглиблення віри через особисті взаємини з Христом на молитві, які позначені любов’ю, що нею ділимося з іншими. У такий спосіб особистий акт віри (actus credendi) і чеснота віри (virtus fidei) чинять дію Бога ефективною, а також приносять щедрі духовні плоди завдяки Божій благодаті, яка сходить у Святих Таїнствах.

 

Бібліографія:

Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Жовква 2002, 1128, 1999.

COMMISSIONE TEOLOGICA INTERNAZIONALE, La reciprocità tra fede e sacramenti nell’economia sacramentale, in URL: < > (in 25/06/2025), 61-64.

D. JURCZAK, I sacramenti, (Quaderni del Concilio, vol. 11), Shalom editrice 2022, 37-38.

26 липня 2025, 16:43