Віра Церкви (27): Христос, Який діє у Святих Таїнствах
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Конституція про Святу Літургію ІІ Ватиканського собору Sacrosanctum Concilium надає вагоме значення Святим Таїнствам, у яких поєднуються видимі знаки та невидима сила Святого Духа. Соборний документ, зокрема, наголошує на важливості розуміння знаків Святих Таїнств, які сприяють плеканню духовного життя. В цьому та кількох наступних епізодах поглянемо на істотні особливості Святих Таїнств.
Христологічний характер Святих Таїнств
У католицькій богословській традиції Святі Таїнства визначаються як дієві знаки Божої благодаті. Конституція ІІ Ватиканського Собору про святу літургію зазначає, що Святі Таїнства сприяють освяченню людей та розбудові Тіла Христового (Церкви). Існує сім Святих Таїнств: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія, Покаяння, Єлеопомазання, Священство і Подружжя. Вони торкаються всіх етапів й важливих моментів життя християнина; завдяки ним християнське життя народжується, зростає та зміцнюється Божою благодаттю. Перші три Святі Таїнства називаються Таїнствами християнського втаємничення, оскільки виражають входження тих, хто вірить у Христа, в життя віри Церкви. Наступні два означують як Таїнства зцілення: Покаяння як внутрішнє зцілення, прощення гріхів, а Єлеопомазання уділяється для фізичного зцілення. Святі Таїнства Священства та Подружжя називаються Таїнствами розбудови Церкви, оскільки призначені, через особисте освячення, для спасіння й формування інших.
Завдяки Святим Таїнствам, які установив Ісус Христос, невидимий Бог стає видимим і відчутним у нашому світі. Як ми зазначали в попередніх епізодах, таїнством Бога є Ісус Христос, Який об’явив Його завдяки таїнству свого життя: словам і ділам, знакам і чудесам, смерті, воскресінню та через зіслання Святого Духа. З цієї причини Святі Таїнства у своїй природі не мають нічого спільного з діями шаманів чи автоматичним відтворюванням незрозумілих жестів, а безпосередньо пов’язані з вірою в Ісуса Христа. Термін таїнство (грец. misterion, лат. sacramentum) можна окреслити як таємницю невидимого Бога, Який об’являється в Ісусі Христі. У цьому сенсі таємничість не є синонімом чогось менш реального, незрозумілого, невідомого, а навпаки – це дійсна реальність, у якій можливо брати участь завдяки вірі у Христа, Який продовжує діяти сьогодні.
Церква і Святі Таїнства
Життя Ісуса було об’явленням Божої любові, яка проявилася через зцілення хворих та вигнання злих духів, прощення гріхів, визвольну зустріч з потребуючими, виявлення близькості Бога до всіх людей та перемозі над гріхом і смертю. Прояв таїнства Бога досяг своєї кульмінації у Христовій смерті та воскресінні, через які для людства стало доступним нове життя в Бозі. Тому перші проповіді апостолів звіщають цю Божу любов в Ісусі Христі, Який любить людину, аж до того, що віддав за неї своє життя, і тепер, воскреснувши, перебуває поруч з людиною. Тому Церква як спільнота Христових учнів, продовжує місію Христа, будучи знаком і знаряддям щонайглибшої єдності з Богом.
Єдність між Ісусом та Церквою виражена у словах апостола Павла, який називає Церкву містичним Тілом Христовим. Цей образ бере початок у пророка Єзекиїла, якому Бог у містичний спосіб показує долину кісток, зсохлих і відокремлених одна від одної. Відтак Господь зсилає на них духа, і кістки починають оживати, зближуватися і об’єднуватися: на них виростають спочатку сухожилля, а потім шкіра, і таким чином утворюється цілісне життя (пор. Єз. 37,1-14). Подібно і Церква оживає завдяки силі Святого Духа, Який чуває над нею й формує, уподібнюючи її до Христа. Цей дар Святого Духа ми отримуємо в день нашого Хрещення, де стаємо єдиним Тілом Христовим (1 Кор. 12,12-13), від якого нас ніхто не може відлучити. Апостол Павло, закликаючи чоловіків любити своїх дружин, як власне тіло, стверджує, що так само і Христос чинить з Церквою, бо ми члени Його тіла (пор. Еф. 5,25-30). Господь, Який полюбив людину з усією відданістю, бажає, щоб всі члени Церкви були також одним тілом в єдності й любові.
Завдяки силі Святого Духа Церква продовжує місію Христа. Зокрема, Божа благодать, яка стала історично присутньою в Ісусі, продовжує діяти в Церкві у привілейований похідний спосіб через дію Святого Духа. «Церва, допомагаючи світові й сама багато від нього отримуючи, прагне лише одного – щоб прийшло Боже царство і здійснилося спасіння людського роду. Справді, всяке благо, що його Божий люд може принести людству під час свого земного паломництва, випливає з того, що Церква є “вселенським Таїнством спасіння”, бо відкриває і водночас звершує таїнство любові Бога до людини», – навчає Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі. Церква виражає себе в семи Таїнствах, через які Божа благодать конкретно впливає на вірних. «Святі Таїнства є “церковними” у подвійному значенні, бо вони – таїнства “через Церкву” і “для Церкви”. Вони є “через Церкву”, бо вона сама є таїнством дії Христа, Який діє в ній через послання Святого Духа. Вони є теж “для Церкви”, оскільки є таїнствами, які будують Церкву, вони являють і вділяють людям – особливо у Євхаристії – таїнство співпричастя Бога-Любові, Одного у Трьох Особах», – навчає Катехизм Католицької Церкви. Саме через Церкву, Його містичне тіло, Христос робить віруючих співучасниками свого життя, поєднуючи їх зі своєю смертю і воскресінням у реальний і таїнственний спосіб через Святі Таїнства. У Євхаристії та в усіх Святих Таїнствах нам гарантується можливість зустрічі з Господом Ісусом.
Невидиме, яке проявляється у видимому
Кожному Святому Таїнству властивий сакраментальний знак, який складається з матеріальних елементів (вода, хліб, вино…) і дій (помазання, покладання рук…), які називаємо матерією. Крім того, кожне Святе Таїнство включає слова, які вимовляє служитель Святого Таїнства, що становить його форму. В історії Церкви ми знаходимо чимало повчань Отців Церкви та богословів, які розкривали багатство значень Святих Таїнств, щоб пояснити дію Христа. Зокрема, у перших століттях християнства, Отці Церкви вказували насамперед на біблійні знаки Святих Таїнств, які на сторінках Старого Завіту постають як праобрази, яким лише Христос надає правдивого і глибокого значення. З цієї причини твори Отців Церкви, у яких згадуються Святі Таїнства, насичені біблійною мовою у вигляді символізму та поезії, де кожна деталь пояснює та відсилає нас до Ісуса. Згодом, внаслідок появи точних понять, алегоричне розуміння таїнства відсувається на задній план. Тому, вивчаючи сьогодні твори Святих Отців, ми можемо зустрітися із труднощами. Наприклад, для нас сьогодні щось «символічне», означає менш реальне або менш правдиве. Така ж доля спіткала і терміни «містичний» або «таїнственний», які тепер позначають начебто і щось реальне, але наче воно таким і не є. Натомість для Отців Церкви, зокрема, «символічне» було найвищим ступенем реальності, оскільки в таїнстві видимий священний знак відсилав до невидимої реальності, яка є найправдивішою і найреальнішою з усього можливого.
У цьому контексті, щоб проілюструвати зв’язок між видимими зовнішніми та невидимими внутрішніми елементами Святого Таїнства, святий Августин розрізняє «речі» (лат. res), які відсилають до своєї першопричини в позачасовій реальності (в розумі Бога), і «знаки» (лат. signum). Знаки відсилають нас лише до них самих, тобто лише до того, що є видимим і відчутним, а речі вказують на щось більше, що перевершує видимі знаки. У цій перспективі Святе Таїнство – це видиме священнодіяння як сакральний знак невидимого таїнства. Святий Августин шукає зв’язок між видимим і невидимим, щоб обґрунтувати таїнство, яке розуміється як священний знак, що відсилає до священної реальності: до Бога. Крім того, він звертає увагу не так на матеріальний знак Святого Таїнства, скільки на його духовний вимір. З цієї причини підкреслюється важливість слова, яке поєднується з елементом таїнства і відтак стає священним й «видимим» словом. Тому самого по собі матеріального елементу недостатньо, необхідно, щоб хтось сказав про нього слово. Як навчає св. Августин, таким суб’єктом є насамперед Христос: коли хтось хрестить, то хрестить сам Христос.
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium», 59; Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium», 1; Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes», 45 // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо 2014.
D. JURCZAK, I sacramenti, (Quaderni del Concilio, vol. 11), Shalom editrice 2022, 18, 23-24, 26-27.
PAPA FRANCESCO, Desiderio desideravi, in URL: < > (in 21/06/2025), 11.
