Віра Церкви (26): Складові частини богослужінь добового кола
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Продовжуємо роздумувати над значенням богослужінь добового кола. У цьому епізоді поміркуємо над тим, як Церковне правило може допомогти людині зростати у святості, згідно з навчанням Конституції про святу літургію ІІ Ватиканського Собору Sacrosanctum Concilium.
Псалми – багатство літургійної молитви
Участь у богослужінні допомагає зміцнювати нашу віру, подібно до того, як постійні фізичні вправи роблять людину сильнішою і здоровішою лише завдяки самому факту виконання. Цьому сприяють різні елементи богослужінь, які налаштовують людину на прославу, подяку, прохання чи покаяння. Наприклад, духовний настрій богослужінь створюють псалми, які лягли в основу молінь з самого початку існування Церкви. Вони лунали в храмі Соломона, на вузьких вуличках Єрусалиму, ними молилися у катакомбах перші християни, вони урочисто возносились в імператорських базиліках, величних соборах, давніх храмах та у маленьких сільських церковцях. В історії спасіння псалми супроводжували і живили віру Ізраїльського народу в часи миру й процвітання, а також у часи переслідувань й вигнання. Христос і апостоли також співали псалми. Можна сказати, що псалми підсумовують всю Біблію, оскільки вони виражають постійний та глибокий зв’язок між Богом і Його народом. Яким би не був наш внутрішній стан, якою б не була наша потреба і труднощі, слова псалмів завжди будуть відповідати настрою нашої душі, пристосовуючись, як біблійна манна, до смаку і вподобань кожного. Важко знайти гімн чи молитву, яка могла б могла зрівнятись з багатством псалмів. Оскільки вони містять майже всі форми молитви, від вигуку радості до крику розпачу, то пропонують нам «мову» молитви і вчать як звертатися до Бога за будь-яких обставин, навчаючи молитися з певністю, простотою і надією.
Конституція про святу літургію закликає до укладення богослужінь добового кола у такий спосіб, щоб вони відображали характер свого моління: Утреня – щоб засвідчувала аспект ранкового моління, Вечірня повинна виражати вечірній характер моління, а Повечір’я має відповідати закінченню дня. Відповідно до цього оновлення, необхідно також підібрати відповідні псалми, щоб щоденний молитовний ритм узгоджувався із прославою Бога.
Чути Боже слово, звернене до кожного члена Церкви
Наступним важливим елементом богослужінь добового кола є літургійні читання. Щодо цього Конституція Sacrosanctum Concilium також дає певні норми, які стосуються потреби упорядкувати читання у такий спосіб, щоб скарби Божого слова були ширше й легше доступні для учасників богослужінь. Наслідком літургійних реформ у Римо-Католицькій Церкві стало те, що учасники богослужінь мають можливість охопити за певний період всю історію спасіння, про яку читаємо у різних книгах Старого і Нового Заповіту. У такий спосіб літургійні читання розповідають присутнім як Бог поетапно провадив Божий люд до остаточного об’явлення в Ісусі Христі. Своєю чергою читання Отців Церкви та інших церковних письменників мають за мету роздуми над тим, як Церква прийняла Боже слово в Переданні. Не менш цінним є читання з життя мучеників та святих, щоб почути як Боже слово в історії Церкви засвоїлося святістю життя або через найвище свідчення – мучеництво.
Окрім псалмів та читань, кожне богослужіння містить молитви, які мають різних характер: від заступництва до покаяння. Наприклад, молитви ранішнього богослужіння відображають або повинні відображати характер посвяти Богові перших порухів нашого розуму і духа, просячи просвітити день Божим світлом, щоб ми через пізнання Бога освячували свій день. Богослужбові вечірні молитви виражають подяку Богові за отримані матеріальні чи духовні дари. Своєю чергою молитви на закінчення дня характеризуються почуттям покаяння і довіри до Бога. Як правило, вони супроводжується іспитом сумління та завершуються ввіренням себе і спільноти під захист Пречистої Діви Марії.
Вагомим елементом богослужінь є також різноманітні гімни та піснеспіви, які сягають апостольських часів (пор. Еф. 5,19). Багато з них хоч не є Божим словом, однак мають коріння у Святому Письмі, та є плодом глибокого християнського досвіду й любові до Бога. Завдяки своїй поетичній красі, римованій формі, ритму чи деколи святістю життя своїх авторів, піснеспіви можна вважати одними з найвищих проявів християнської містичної молитви. Крім того, вони є багатим джерелом навчання Церкви та передають засади автентичного християнського життя.
На шляху до гармонії між спільною та особистою молитвою
Як ми говорили в попередньому епізоді, християнська літургія є спільним звершенням нашого спасіння у Христі – найдосконалішого прояву духовності Церкви. В центрі кожного богослужіння добового кола має бути Ісус Христос, Який виявляє таїнство Божої любові. Літургія вводить нас у Боже таїнство спасіння завдяки Євхаристії, читанню Божого слова, піснеспівам та іншим елементам. Якщо духовне життя є виразом нашого особистого зв’язку з Богом, то богослужіння є церковним виявом цього зв’язку. У такому розумінні долається будь-яке протиставлення між спільнотним та приватним. Особиста молитва, як навчає ІІ Ватиканський Собор, повинна черпати невичерпну поживу з читань, псалмів та інших частин богослужінь добового кола, які своєю чергою повинні пристосовуватися, наскільки це можливо, до потреб живої й особистої молитви.
Радикальний спосіб поєднання спільної та особистої молитви пропонує нам раннє монашество. Якщо приглянемося до духу монашого богослужіння в перших століттях християнства, то побачимо, що для монахів саме життя було однією безперервною молитвою, без жодних поділів на «літургійну» та інші види молитви. Монах не є «розділений» сімейними клопотами (1 Кор. 7,32), оскільки неодружений, а повністю служить Богові «неподільним» серцем. Метою і завданням його життя є життя в Бозі. Духовність сопричастя з Богом творило єдиний акт посвячення, де саме існування було постійною молитвою, не роздробленою на низку послідовних актів. Таким чином, монахи молилися працюючи і працювали молячись. Де б вони не перебували: у каплиці, трапезній, за працею, – ніщо не переривало їхню молитву, оскільки все їхнє життя було спрямоване на пошук Бога та власне освячення. Потреба споживання їжі змушувала монаха перервати псалмодію, однак він ніколи не переривав молитви. Для монаха Бог є всім, а тому не потребує фіксованого часу для певного типу молитви, а всього часу для посвяти Йому. Таким чином, тип монашого богослужіння, на відміну від катедрального, первісно передбачав псалмодію, яка характеризувалася не прославою, а роздумуванням у своєму серці над промовленим чи почутим Божим словом, щоб після цього звернутися до Бога з молитовною відповіддю. Згодом же, богослужіння набули характеру «офіційної» молитви Церкви. Звичайно, з огляду на різні стани в Церкві, таке бачення молитви не може служити зразком для більшості християн, які, однак, можуть освячувати своє життя через звернення до Бога протягом дня. У цьому може допомогти також літургія Церкви.
Елементи богослужіння, які мають сприяти освяченню людини
«Мати-Церква вельми прагне, щоб усіх вірних було приведено до повної, свідомої та діяльної участі в літургійних богослужіннях, якої вимагає сама природа літургії та яку, силою хрищення, має за право й обов’язок християнський люд», – зазначає Конституція про святу літургію. Потрібно ще багато ентузіазму, бажання та праці, щоб прислухатися до навчання ІІ Ватиканського Собору, втілюючи його принципи щодо оновлення літургії. Часто, однак, формалізм, брак джерел, ідеологічні складові чи «сліпе» наслідування літургійних зразків інших традицій призводить до втрати основоположних орієнтирів на шляху до розвитку й пожвавлення літургійного життя Церкви.
Конституція Sacrosanctum Concilium є вагомим документом, щоб перевершити поверхове прочитання богослужіння. Наприклад, Собор навчає, що обрядові елементи, які є зовнішнім проявом літургійної молитви мають бути зрозумілими та служити для освячення людини. Як показує Пресвяте Таїнство Євхаристії, християнський обряд кардинально відрізняється від магічних ритуалів, які зосереджуються увагу на речах. Метою Євхаристії не є виключно переміна хліба і вина, а переміна нас самих, щоб живий Христос змінював наше життя. Жертва Ісуса задля спасіння світу знаходить своє повне вираження в історії конкретних людей: «Через нього принесім завжди Богові жертву хвали, тобто плід уст, які визнають його ім’я. Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні» (Євр. 13,15-16). Таким чином, простежується постійний зв’язок між звершенням богослужінь та життям: літургія та особиста молитва досягають своєї мети у кожному християнському вчинку, де віра плодоносить любов’ю. У такий спосіб все християнське життя буде позначене літургійним виміром завдяки присвяченню себе служінню любові до Бога і людства, наслідуючи єдиного спасителя – Ісуса Христа.
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо 2014, 14,88-91.
Р. ТАФТ, Богослуження часослова на Сході та Заході, Львів, Свічадо 2013, 282-283, 293-296.
E. MCNAMARA, La liturgia delle Ore, (Quaderni del Concilio, vol. 10), Shalom editrice 2022, 46-48,51.
