Віра Церкви (24): зародження богослужінь добового кола
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Літургія є спільною молитвою християнської спільноти, збудованою навколо Євхаристії – живого Христа, Який є центром молитовного життя. Саме Його присутність дає молитві їй власну силу. Тому в християнській літургії ми не звертаємось до Бога, Який знаходиться далеко від нас, а радше святкуємо присутність Христа, Який став людиною серед нас. Ця особливість виражена, зокрема, у богослужіннях добового кола, які також називають Церковним правилом, про що будемо міркувати впродовж наступних епізодів, ілюструючи різноманіття літургійного життя Церкви.
Формування усталеного часу для молитви
Молитва є природною річчю для людини, в якій би формі вона не здійснювалася. Лише найбільш занепалі з людей не звертаються до Бога, так би мовити, інстинктивно, хоча б тоді, коли проживають загрозу своєму життю. Людина відчуває тугу за Богом, яка деколи може бути несвідомою або невиразною, але вона є свідченням того, що в людські природі закладена істина про її походження від Бога. Тому обов’язок молитви, або, ширше, обов’язок віддавати шану Божій величі, зобов’язує кожного, хто вірить в Бога і визнає свою залежність від Нього. Кожної миті Господь підтримує наше життя, яке є даром Небесного Отця (Як. 1,17), що спонукає прославляти та дякувати Йому в будь-який час і в будь-якому місці.
Від самих початків Церкви християни пам’ятали про навчання Христа та апостолів повсякчасно молитися. «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей (1 Тим. 2, 1), – звертається апостол Павло до Тимотея, першого єпископа в Ефесі. В іншому місці апостол закликає: «Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній в подяці» (Кол. 4,2). Перші християни молилися щодня (Ді. 2,46) вдома (Ді. 12,5,12), у спільноті (Ді. 2,46), на самоті (Ді. 10,9) чи у храмі (Ді. 3,1). Рання Церква перейняла юдейську практику молитися вранці та ввечері, а також настанову молитися сім разів на день (Пс. 119, 164). Для молитви Христові учні використовували псалми, біблійні гімни, пісні й інші тексти Священного Писання. Ці моління охоплювали подяку, прославу, визнання віри та різноманітні прохання до Бога. Християни звершували молитву у визначений час, відповідно до тогочасного юдейського поділу дня і ночі, що вплинуло на майбутні назви літургійних богослужінь. Як зазначає Конституція про святу літургію ІІ Ватиканського Собору, «відповідно до давньої християнської традиції, богослужіння добового кола укладено таким чином, щоб весь перебіг дня і ночі освячувався Божою хвалою».
Протягом перших століть християнства поступово формувались богослужіння Церковного правила, такі як Утреня, Вечірня, Повечір’я, Опівнічна та Часи: Третій, Шостий, Дев’ятий. Погляньмо коротко на ці види богослужінь. Утреня звершувалась рано вранці та, як видно з багатьох її елементів, є призначена для освячення ранкового часу. Йдеться про посвячення Богові перших порухів розуму і духу, щоб людина не розпочинала працю, поки не освіжиться думкою про Бога: «О Господи, удосвіта ти голос мій почуєш, удосвіта буду молитися до тебе й виглядати» (Пс. 5,4). Літургійний устав, як на Сході, так і на Заході, зберіг також богослужіння Часів, які пов’язані з пам’яттю про події Страстей Господніх і першу проповідь Євангелія. Наприклад, у «Апостольському переданні» Іполита Римського, яке датується ІІІ століттям, читаємо, що християни повинні молитися о третій годині, тому що в цю годину Спаситель світу добровільно прийняв смертний засуд заради нашого спасіння. Своєю чергою шоста година молитви пов’язана з розп’яттям Ісуса, а дев’ята стосується часу, коли Ісус на хресті віддав Свого духа в руки Небесного Отця. Наступним типом богослужіння добового кола стала Вечірня, яка звершувалась ближче до заходу сонця, коли день добігав кінця, щоб подякувати Богові за те, що нам було дано протягом днини. Цією молитвою, яка підноситься як кадило перед Господом, і в якій «здіймання наших рук» стає «вечірньою жертвою» (Пс. 141,2), пригадується про наше відкуплення. Остання молитва дня – Опівнічна, яку промовляли перед нічним відпочинком. Практика молитви у визначений час поступово ставала більш структурованою та впорядкованою й утвердилася в IX столітті.
Про особливості богослужінь у християнських громадах перших століть ми можемо дізнатися від багатьох Отців Церкви та церковних письменників. «Неабияким знаком Божої сили є те, що в усьому світі в Божих храмах вранці, на сході сонця і у вечірні години підносяться до Бога гімни, подяки й молитви, воістину божественні славослів’я. Для Нього насолодою є гімни, що лунають з усіх куточків землі в Його Церкві вранці й ввечері», – писав церковний письменник та історик Євсевій Кесарійський (+339). Цінною пам’яткою для дослідників літургії служить, зокрема, щоденник паломниці Етерії, яка занотовувала елементи літургійного життя Єрусалиму IV століття. Ось як вона описує перше богослужіння, яке розпочиналося ще вдосвіта: «Щодня, перш ніж проспівають півні, відчиняються всі двері храму Воскресіння Христового і до нього сходяться всі monazontes (ченці) і partenae (дівиці), як їх тут називають, і не тільки вони, а й миряни, які бажають взяти участь у ранковому чуванні. З цього часу і аж до сходу сонця співаються пісні, псалми і антифони, і після кожного гімну проказується молитва».
Традиції Церковного правила
Історія богослужінь добового кола є дуже насиченою та різноманітною. Наприклад, станом на IV століття можна простежити два загальні типи Церковного правила – монаше та катедральне. Монаший тип богослужінь включав подвійний різновид: «пустельний» та «міський». Перший був поширений, зокрема, серед монахів єгипетської пустелі, які спричинилися до розвитку Часів, оскільки присвячували значну частину свого часу здійсненню ідеалу «безперервної молитви», розподіляючи проказування всіх псалмів на певні години дня й ночі та поєднуючи їх з особистою молитвою і читанням Святого Письма. Другий різновид монашого типу стосувався монастирів, які знаходились в людних місцях, де базова структура богослужінь була видозміненою. На Заході найвідомішим прикладом монастирського богослужіння є система, розроблена монахами святого Бенедикта Нурсійського. Завдяки своєму історичному значенню, бенедиктинський спосіб звершення Церковного правила поступово витіснив інші місцеві системи, ставши для Заходу взірцем структури та змісту богослужінь добового кола.
Своєю чергою, катедральне богослужіння зосереджувалось навколо єпископських храмів з характерною рисою залученості в молитву духовенства та мирян. З огляду на душпастирські цілі, катедральні богослужіння відрізнялися від монаших. Наприклад, щоб весь Божий люд брав участь у літургійній молитві, святий єпископ Амвросій Медіоланський сам підбирав псалми для богослужінь і заохочував співати їх в різний спосіб, корелюючи ритм, мелодику та інші особливості вмісту богослужінь. Окрім співу, катедральне богослужіння поступово видозмінювалося у напрямку складніших обрядів, які передбачали залученість численних служителів та інші додаткові елементи (свічки, кадіння, процесії тощо).
Кожен з типів богослужінь не був однорідним з огляду на розмаїття звичаїв та чинних обрядових приписів у різних храмах і монастирях. Вже у IV столітті монаше і катедральне богослужіння не лише відрізняються між собою різною структурою, а й впливають один на одного. Наслідком взаємного впливу стала поява Церковного правила, яке існує сьогодні в різних формах з додатковими традиціями, які зазнавали змін у місцевих Церквах.
Отож, з самого початку молитва Церкви включала звершення Пресвятої Євхаристії, а також проказування молитов і псалмів. Згодом моління набрали форми усталених богослужінь. Таким чином, Божий люд залишився вірний важливому завданню – завжди молитися (Лк. 18, 1; 21,36; Кол. 4,2; 1 Сол. 5, 16-18). Церква бере на себе цей нагальний і благословенний обов’язок постійно приносити Богові жертву хвали (Євр. 13,15), а тому, як зазначає конституція Sacrosanctum Concilium, вона «не лише у звершенні Євхаристії, а й іншими способами, передусім через богослужіння добового кола, безупинно прославляє Господа і заступається перед Ним за спасіння світу».
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо 2014, 83-84.
Р. ТАФТ, Богослуження часослова на Сході та Заході, Львів, Свічадо 2013, 19, 39, 184.
E. MCNAMARA, La liturgia delle Ore, (Quaderni del Concilio, vol. 10), Shalom editrice 2022, 12-17.
EGERIA, Itinerarium peregrinatio, in URL: < https://www.thelatinlibrary.com/egeria.html > (in 121/06/2025), XXIV, 1.
