Віра Церкви (23): Євхаристія – відповідь на внутрішній голод людини
о. Яків Шумило, ЧСВВ
Божественну Літургію / Святу Месу, під час якої звершується Святе Таїнство Євхаристії, Отці Церкви часто називають Божим бенкетом. Метафора бенкету бере початок із Старого Завіту, в якому важливі події спілкування Бога зі своїм народом пов’язані з трапезою, а остаточне звершення Божого плану описується у вигляді месіанського бенкету. Образ бенкету стає для Бога можливістю продемонструвати, що Його спілкування з людиною має родинний характер та позначене матеріальним складником. Саме ці два аспекти виражає Євхаристія.
Сила бажання людини
Коли поглянемо в історію Ізраїльського народу, то побачимо, що старозавітне уявлення про Боже Царство прирівнювалося до земних реалій, де завжди будуть веселощі, різні напої та досхочу їжі. Це щось подібне, коли християни уявляють собі пекло як місце з розпеченими казанами та чортами, що немає нічого спільного з Євангелієм. Метафора бенкету завжди залишається метафорою, яка, однак, виразніше пояснює Боже таїнство. Наприклад, будь-яка трапеза неможлива без бажання людини споживати їжу. Ісус розповідає притчу про запрошених на весілля (Лк. 14, 15-24), де гості насправді не мали бажання йти на бенкет, шукаючи різні відмовки. Тому, перш ніж стати учасником бенкету, людина має відчувати голод, який не обов’язково пов’язаний із матеріальною їжею. Щоб увійти у спільність з Богом, необхідно мати прагнення Бога, бажання шукати Його та з Ним перебувати. Таким чином, Святе Таїнство Євхаристії є їжею сильних духом, які бажають задовольнити свій внутрішній голод.
Якщо приглянемось до нашого світу, то побачимо як різні бажання керують людьми і здатні заглушити у них бажання Бога. Коли у магазинах настає сезон знижок, люди один наперед одного прагнуть купити бажані товари. Світова мода призводить до того, що чимало людей вишиковуються в довжелезні черги, щоб придбати, наприклад, останню модель телефона. Внутрішній голод, який також стосується пошуку емоцій, задоволень, має силу керувати людиною, щоб вона досягнула того, що прагне. Деколи бажання здатні змушувати робити нас немислимі речі. Тому люди часто готові витрачати енергію, час і гроші, щоб задовольнити цей голод.
З плином часу людина може зауважити, що часто голод, який, як нам здається, ми втамовуємо, залишається. Коли здобуваємо об’єкт нашого бажання, він втрачає свою силу і майже одразу виявляється ефемерним або вже не таким корисним. Насправді людину, яка спокушається бажанням, приваблює відчуття процесу. У цьому криється також небезпека ідолопоклонства, пов’язана з особливістю ідола, який завжди обіцяє те, чого не може дати. Тому запитання пророка Ісаї залишається актуальним: «Навіщо ви витрачаєте гроші на те, що не є хлібом, і вашу працю на те, що не насичує?» (Іс. 55,2).
Відкрити те, що насичує
Отож, нам необхідно застановитися над нашими бажаннями, увійти в контакт із справжніми бажаннями серця. Це не просто, адже варто зрозуміти чого ми дійсно хочемо. Необхідно прислухатися до свого сумління, і діяти відповідно до нього, щоб не піддатися на поверхневі бажання, а відкривати те, що справді насичує. Святий Іван Павло ІІ говорив, що щастя, яке нам потрібно скуштувати, має ім’я і обличчя – це Ісус Христос, наш Творець. Господь є джерелом, шляхом і метою наших бажань (пор. Ів 14,5). Саме Його ми шукаємо, часто несвідомо. Саме Його прагнемо в кожному потаємному русі серця. Навіть у гріху, парадоксальним чином, ми шукаємо щастя. Катехизм Католицької Церкви пропонує прекрасне повчання: «Прагнення Бога вписане в серці людини, бо людина створена Богом і для Бога; Бог не перестає притягати людину до себе, і лише в Бозі людина знайде правду та щастя, яких вона безперервно шукає».
Справжнім прагненням людини є Ісус Христос, Який утаєний в Святому Таїнстві Євхаристії. Він єдиний дає повноту життя людству. Саме у Євхаристії ми маємо унікальну можливість: прийняти їжу життя. Це відбувається під час кожної Божественної Літургії / Святої Меси, яка є наче бенкетом, у якому можемо задовольнити свою спрагу. Бо людина прагне не так матеріальних речей, а радше добрих взаємин з іншими, діалогу з Богом, вона голодна за добрим словом, має спрагу сенсу.
Дар Євхаристійного богослужіння
Божественна Літургія / Свята Меса відкриває можливість задовольнити найглибші прагнення людського серця. Тут ми можемо насамперед почути Добру новину – Боже слово, яке є поживою для нашої душі. Бог промовляє через Слово, яке є вічно живим та актуальним для людства, окремої людини, її життя та історії. Слухаючи читання зі Святого Письма, можемо відкрити багато ниток, з яких виткана мережа історії Бога з людством в різних культурах, місцях та історичних періодах. Завдяки біблійним текстам християни відкривають для себе переплетення Божого життя з життям конкретних осіб, про яке розказано тисячами різних способів. Зрештою, слово «текст» походить від латинського слова textus, що означає тканина, зӣднання. Під час Євхаристійного богослужіння ми чуємо історії, досвід, факти, які були з’єднані з Богом. З цієї причини Святе Письмо повинно прочитуватися крізь призму нашого життя, воно повинно промовляти до нашого життя, адже походить з життя, до якого промовляв Бог. Тому Боже слово та навчання Церкви може задовольнити спрагу за сенсом життя та надати значення нашим діям.
Відтак Божественна Літургія дозволяє глибше увійти у спільність з Богом під час приймання Святого Таїнства Євхаристії, у якому Христос повністю віддає Себе. Євхаристійна логіка є протилежною людській, адже замість того, щоб щось отримувати, Христос дарує всього Себе. Господь не обмежується поверховими бажаннями людини, а задовольняє спрагу її серця, даруючи найбільшу любов – Самого Себе. Євхаристія у такий спосіб навчає нас динаміки дару, відмінної від гонитви за накопиченням. Як зазначає Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі Gaudium et spes, подібність Бога та людини полягає в тому, що людина не може повною мірою віднайти себе, як тільки через щире дарування себе самої. Дарування стає шляхом самореалізації, шляхом любові та наближення до Бога. Таким чином, логіка дару відкриває напрямок загальнолюдського і духовного дозрівання, який завершується здатністю любити з Христом і любити як Христос. Дар Євхаристії зміщує рух людини у напрямку вічного життя, адже дар хліба з небес, на відміну від звичайної їжі, дає справжнє життя (пор. Ів 6,31-33). Тому й каже Ісус: «Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4,14).
Отож, Божественна Літургія пропонує нам два столи поживи – стіл Божого слова і стіл Євхаристії. Стіл Слова накривається, щоб наситити нашу потребу в життєвих орієнтирах та сенсах, а стіл Божого Тіла, щоб живити наше найпотаємніше бажання увійти в сопричастя з Богом, щоб утворити в Ньому одне тіло з усіма, хто споживає цей єдиний Хліб життя. Євхаристія дана нам для того, щоб ми стали в Христі одним тілом, одним тілом з Ним, і через це одним тілом між собою. Це таїнство спільності виражає єдність всередині Церкви, яка не є одноманітністю, але гармонією відмінностей, де кожен з’єднаний з Христом і з єдиним церковним тілом, в унікальності того, чим він є і чим живе. І горе, якщо ця унікальність буде втрачена, адже різноманітність – це не протилежність єдності, а її найавтентичніший стан. Це перетворення кожного разу відбувається у Євхаристії та сповнюється внаслідок процесу церковного зростання, коли людина дозволяє Христові себе перемінювати і плекати єдність з іншими поза храмом.
Бібліографія:
Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Жовква 2002, 27.
ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium», 47; Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes», 24 // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо 2014.
F. SIENI, Il mistero eucaristico, (Quaderni del Concilio, vol. 9), Shalom editrice 2022, 31-33, 36,41.
