Віра Церкви (16): Боже слово в літургії
о. Яків Шумило, ЧСВВ
У минулому епізоді ми говорили про зв’язок між Старим і Новим Завітами, які розкривають особливість пасхальної події. Тепер же погляньмо на ще одну істотну особливість біблійної віри, притаманну християнській літургії – взаємодію Божого люду з Божим словом.
Громада, яка взаємодіє зі Словом та дією Духа
Біблійна віра показує, що правду про людську особу можна осягнути лише через ширші стосунки, які вона має з іншими та з Богом. Історії покликання Богом окремих осіб (патріархів, царів, пророків, Христових учнів), які описані на сторінках Біблії, ніколи не є ізольованими, а служать для блага всього народу. Для визначення Ізраїльського народу Танах (Святе Письмо юдаїзму) використовує терміни qahal і edah. Етимологія цих слів вказує на спільноту, яка покликана або зібрана Богом, а обидва вони перекладені грецькою мовою як Е&; (Церква). Саме у спільноті покликаних об’являє себе Бог, а Церква є природним місцем для Божого слова, яке набуває тут життя й сили та освячує громаду. Цей процес постійного оновлення Церкви діє у двох напрямках: з одного боку, це пророча дія, оскільки історичний шлях церковної спільноти освітлюється й очищується Словом, а з іншого боку, завдяки особистому життю віруючої людини, Церква відкриває нові горизонти тлумачення Слова.
У цій динаміці літургія стає привілейованим місцем для зустрічі з Божим словом. Зв’язок між літургією і Словом яскраво описано у книзі Одкровення Івана Богослова (Одкр. 1, 12-18; 2,9-20): у літургійному відзначенні Дух промовляє до Церков, які відтак отримують силу пророцтва й оновлення. Конституція про святу літургію Sacrosanctum Concilium ІІ Ватиканського Собору підкреслює цей зв’язок, вказуючи, що в літургії Боже слово й обряд тісно пов’язані, а тому рекомендується, щоб духовне життя віруючих живилося з «подвійного стола»: з Божого слова та Євхаристії. «Дві частини, з яких складається Літургія – Літургія Слова і Літургія Євхаристії, – так тісно між собою пов’язані, що творять єдиний акт богопоклоніння», – читаємо в документі.
Зустріч з Божим словом у літургії
Соборна Конституція про святу літургію неодноразово зазначає, що зустріч людини зі Словом не є суто інтелектуальним чи культурним компонентом або звичайним обов’язком, який слід здійснювати спорадично і з поспіхом. Літургія має поставити в центр пріоритет Божого слова та вшановувати Його як Євхаристію.
Боже слово має силу діяти та втілювати в життя те, про що говорить. Пригадаймо книгу Буття, де Бог творить світ Своїм Словом: «І сказав Бог: “Нехай буде світло!” І настало світло» (Бут. 1,3). Саме це відбувається у Святих Таїнствах та в досвіді віри. Слово Боже також має парадигматичну функцію, адже розкриває фундаментальну модель Божої дії, модель, яка має бути співвіднесена з особистим існуванням кожної людини та спільноти. Завдяки частому зіставленню свого життя з Божим Словом, віра загоряється новим світлом, яке дозволяє християнам розпізнавати реальність у Божому світлі та крокувати далі серед суспільних та особистих життєвих обставин. Постійне повторення такого досвіду відкриває надзвичайну силу, бо дає Церкві всіх часів усвідомлення того, що вона є частиною Божого провидіння і виявом Слова, яке виголошується у літургії.
Досвід учнів з Емаусу
Живлення Божим словом є необхідністю як для єпископів, так і для священників, богопосвячених осіб й вірних. Людина має потребу пригадувати Божу дію в історії, щоб постійно відкривати нові зерна надії та віри для свого особистого життя, яке не завжди відзначається Божим поглядом на речі. Саме тому літургія, характеризуючись повторенням, є чудовим засобом для зустрічі людини зі Словом.
Яскравим прикладом цінності Божого слова є історія про учнів з Емаусу (Лк. 24,13-35). Після воскресіння Ісуса Його учні все ще мали обмежене розуміння того, що сталося, і лише зустріч з Христом відкриває їм сенс Його смерті й воскресіння. Христос є носієм іншого бачення, ніж те, яке лунає у сумній розмові учнів по дорозі до Емаусу. Переміна двох учнів, безумних і повільним у вірі серцем, відбувається в процесі зустрічі з воплоченим Словом. Таким чином, вони починають доходити до розуміння, спочатку на інтелектуальному рівні, а відтак через світ сприйняття, аж поки Слово не досягне їхніх сердець, спочатку повільних, а потім палких, та очей, які відкрилися їм під час «ламання хліба».
Учні з Емаусу, які пережили подію смерті й воскресіння Ісуса, не могли зрозуміти її значення без Божого слова, яке вияснює для них Христос. Тому, щоб здобути нову ментальність, досвід життєвих подій віруючого має бути пов’язаний із Божою точкою зору. Життя, яке освітлюється у світлі Святого Письма, дозволяє віруючому відкрити нову історію свого життя. Крім того, зустріч зі Словом має завершуватись, подібно як в євангельській історії, столом Євхаристії. Під час «ламання хліба» Ісус промовляє до пам’яті учнів, торкається їхніх сердець і впізнається ними, і вони нарешті святкують Великдень, а Ісус залишається поруч вже в новому вигляді.
Відображення Божого Об’явлення в літургії
Отож, у діяльності Церкви Святе Письмо та літургія не повинні розмежовуватися один від одного. Коли ми нехтуємо Святим Письмом, літургійний обряд немовби позбавляється свого першоджерела і зрештою, спотворюється сама літургія. Біблійний світ є багатий на різні культурні категорії, лексику та способи вираження тих чи інших сенсів. Вдосконалюючи цю мову з часом, пристосовуючи її до обряду, літургійна мудрість зберігає за собою педагогічне завдання вводити в цей світ, роблячи біблійну мову знайомою для віруючих.
Для християнської громади йдеться радше про мудре прийняття Божого Об’явлення, ніж про творчі нововведення в літургії. Креативність у цих ситуаціях має бути збалансована та мудро дозована. В іншому випадку вона, немов деякі штучні підсилювачі смаку, спотворює його, заважаючи розрізнити справжню поживну цінність. Коли увага вірних привертається до різних форм, які не мають нічого спільного з християнською традицією, така креативність вбиває літургію, замість того, щоб нарощувати її силу. Головна мета літургії – активізувати тлумачення, яке здатне ввести громаду вірних у таїнство Бога, Який у Христі виходить назустріч людині.
Конституція Sacrosanctum Concilium визначає літургію як постійне здійснення пасхального таїнства Христа через яке діло спасіння продовжується у Церкві. Тому необхідно максимально дбати про літургію і допомагати вводити в неї, навчаючи її давніх знаків, уникаючи непотрібних повторень, щоб обряди ясніли шляхетною простотою, виражали мудру гармонізацію часу, молитов, співу, та були пристосовані для розуміння вірними. У такий спосіб необхідно дбати про те, щоб кожен, хто присутній на літургії, брав участь у спомині (лат. memoriale), тобто в актуальній і реальній пам’яті про те, що Христос зробив для нашого відкуплення, звільнивши нас від смерті та возз`єднавши з Богом.
Бібліографія:
ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію «Sacrosanctum Concilium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо 2014, 34,56.
M. COMPIANI, La Sacra Scrittura nella liturgia (Quaderni del Concilio, vol. 7), Shalom editrice, 2022, 19-20, 24, 29, 32-34, 36-37.
