Чесноти і компетенції: подібності та відмінності
Олена Комісаренко
Сьогодні у випуску рубрики «Ойкономія: християнський погляд на економічне життя» говоримо про те, як поєднати компетенції та чесноти у формуванні відповідального лідерства. Нашою опорою є сучасна університетська модель виховання лідерства, що подає ясне розрізнення між тим, що людина вміє робити, і тим, ким вона є, – при цьому не протиставляє ці виміри, а вчить їх з’єднувати в реальному вчинку. Автори статті для Journal of Moral Education пропонують бачити лідерство як практику, що виховується через чесноти і персональні компетентності: йдеться про інтеграцію аристотелівсько-томістичної традиції з психологією та лідерськими теоріями, аби етичний намір і професійна якість працювали разом на спільне благо.
Що називаємо компетенціями, а що – чеснотами?
Компетенції є мовою виконання. Вона охоплює знання, уміння, навички та установки, що проявляються у стабільній поведінці та дають змогу здійснювати роботу якісно і відповідально. Саме цією мовою сьогодні написані освітні стандарти й корпоративні профілі розвитку тому, що вона дає інструменти навчати, тренувати та оцінювати. Але в цієї мови є межа, бо вона добре відповідає на запитання «як діяти», однак рідко пояснює «навіщо діяти саме так» і «до якого блага скеровується наше зусилля». Тут на перший план виходить мова чеснот – стійких внутрішніх моральних якостей, що впорядковують розум, волю й афективність, допомагають бачити реальне добро, хотіти його досягти і здійснювати належними засобами. Саме тому дія не стає морально доброю лише тому, що є ефектфвною. Вона добра, коли свідомо спрямована до справжнього блага і втілена відповідально, з повагою до людини й контексту. У цій логіці компетенція без чесноти ризикує перетворитися на холодну техніку без етики, відмінність, яка надає діям внутрішній зміст.
Для класичної традиції чеснота завжди пов’язана з наміром і вибором засобів; вона народжується з повтору вільних добрих вчинків і водночас удосконалює того, хто діє. Так само й компетенції полягають не лише в «техніці»: у провідних підходах до лідерства вони включають мотиваційні й ціннісні виміри, проте саме етика чеснот дає критичний критерій – чи збігається наш намір із добром людини і спільноти, чи спосіб дії відповідає цьому намірові. Важливо розрізняти ці площини, але виховувати їх разом, аби «знати, як бути» не відривалося від «знати, як робити».
Навіщо розрізняти і як не протиставляти
Розрізнення допомагає уникнути двох спокус: техніки без етики та «добрих намірів без плодів». Компетенції зосереджуються на якості виконання, відстежуваних результатах та поведінкових індикаторах; чесноти починаються з наміру й мети і вимагають добору відповідних засобів. Коли ми розуміємо відмінність, стає можливим правильне поєднання: внутрішній намір підводить дію до добра, а компетентність забезпечує, щоб це добро справді було здійснене професійно, вчасно і відповідально.
Модель чеснот і компетенцій тому й цінна, що пропонує не послідовність, а одночасність. У реальному вчинку обидва виміри працюють разом: намір спрямовує, компетентність виконує. Чеснота тримає честь і межі, а компетенція – якість і форму, де обидві вибудовують довіру. Саме так освіта й наставництво перестають бути сухою тренінговою технікою і стають формуванням цілісної особи, здатної відповідально діяти в складних ситуаціях.
У класичній оптиці лідерство «прилягає» до справедливості, бо завжди спрямоване до іншого; але в самому виконанні постійно працюють розсудливість (бачити реальність без ілюзій і добирати належні засоби), мужність (витримувати тиск і приймати виважений ризик) та поміркованість (тримати у міру амбіції й імпульси). Як тільки провадження перестає бути спрямованим до добра – воно перетворюється на ваду. Навпаки, коли чесноти та компетенції діють разом, провадження стає формою служіння, яке будує довіру і спільне благо.
Динаміка чеснот і компетенцій у реальній дії
У реальному житті все зводиться до вчинку. Коли команда під тиском дедлайну мусить прийняти рішення, компетенції підкажуть, як це зробити, а чесноти чому так робити не слід. Тут справедливість нагадує, що люди не інструменти, а розсудливість відрізняє швидкий результат від довготривалої довіри, мужність вчить приймати непопулярні рішення, поміркованість тримає амбіцію в межах. Там, де бракує чеснот, компетентність стає небезпечною зброєю; там, де бракує компетентності, чеснота ризикує залишитися наміром без плоду. Лише інтеграція обох вимірів дає провадження, яке одночасно правдиве і результативне. Ця ж інтеграція пояснює, чому лідерство не зводиться до харизми чи статусу. Воно розподіляється в команді, проявляється на різних рівнях і в різних контекстах.
Там, де чесноти надають напряму і мотивації, а компетенції – форми і дієвості, народжується довіра; де довіра – там з’являється ініціатива, спроможність до взаємної підтримки і витривалість у періоди кризи. І саме тому модель чеснот і компетенцій не теоретична забаганка, а практична дорога до людяної ефективності.
Для сучасних університетів це бачення означає перехід від простого «нарощування навичок» до формування характеру. Студенти мають навчитися не тільки «як досягати», а навіщо і якими засобами. Для бізнесу – це корекція пріоритетів, але в усіх цих середовищах чесноти і компетенції мають діяти разом: перші дають напрям і мотивацію, другі – форму і дієвість. Автори моделі чесно визнають: наступний крок – глибше інтегрувати чесноту любові (caritas/agape) як джерело життєвої сили для інших чеснот і осердя справжнього лідерства. Йдеться і про ширшу емпіричну валідацію в різних культурних контекстах.
Компетенції відповідають на «як діяти добре», чесноти – на «навіщо і до якого блага скеровувати дію». Коли ми їх розрізняємо і водночас поєднуємо в кожному вчинку, народжується лідерство, яке тверезо бачить реальність, будує справедливі стосунки і витримує тиск без втрати обличчя. Саме такого лідерства потребують наші громади. І саме до нього запрошує сучасна модель виховання лідерства на основі чеснот, що інтегрує етичний намір і професійну якість задля спільного блага.
