Папа: ми створен? для того, щоб дарувати та отримувати любов
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«?сусова Пасха», – такою ? тема третьо? частини циклу роздум?в «?сус Христос – наша над?я», який п?д час загальних ауд??нц?й з нагоди Святого Року 2025, присвяченого над??, започаткував Папа Франциск, а тепер продовжу? Папа Лев XIV. П?д час зустр?ч? з прочанами в середу, 3 вересня 2025 р., в?н зупинився на двох словах ?суса в «найсв?тл?ший, ? водночас, найтемн?ший момент» його життя, як? нам пода? ?вангел?я в?д ?вана: «Спраглий я» та «Звершилося».
Справжня любов – давати та просити
«Останн? слова, але заряджен? ц?лим життям, як? розкривають сенс усього ?снування Божого Сина. На хрест? ?сус поста? не як переможний герой, а як жебрак любов?. В?н не пропов?ду?, не засуджу?, не захища?ться. В?н смиренно просить те, чого сам н?як не може соб? дати», – сказав Свят?ший Отець, зазначивши, що спрага розп’ятого ?суса – це не лише ф?з?олог?чна потреба скатованого т?ла, а, насамперед, «вираження глибокого прагнення», прагнення любов?, стосунк?в, сопричастя. Це мовчазний крик Бога, Який «розд?ливши з нами ввесь наш людський стан», проходить також ? через цю спрагу, «Бога, Який не соромиться жебрати ковток, бо цим жестом говорить нам, що любов, щоби бути справжньою, повинна також навчитися просити, а не лише давати».
Любов, яка досяга? сповнення
Як зазначив Папа, мовивши: «Спраглий я», ?сус «виявля? свою людську природу, а також ? нашу». Йдеться про те, що н?хто не може бути самодостатн?м, н?хто «не може сам себе спасти». «Життя “сповню?ться” не тод?, коли ми сильн?, а коли ми вчимося отримувати. ? саме в той момент, отримавши з чужих рук губку, змочену оцтом, ?сус проголошу?: “Сповнилося”. Любов стала нужденною, ? саме тому вона звершила сво? д?ло. Ось християнський парадокс: Бог спаса? не д?ючи, а дозволяючи д?яти. Не перемагаючи зло силою, а повн?стю приймаючи слабк?сть любов?», – п?дкреслив Лев XIV, вказуючи на те, що ?сус на хрест? навча? нас, що людина досяга? свого сповнення «не в могутност?, а у дов?рлив?й в?дкритост? на ?ншого, нав?ть ? тод?, коли в?н ? вороже налаштованим». «Спас?ння не поляга? в автономност?, а в смиренному визнанн? власно? потреби та у вм?нн? в?льно висловити ??. Сповнення нашо? людсько? сутност? в Божому задум? не ? актом сили, а жестом дов?ри», – мовив в?н, пояснюючи, що ?сус спаса? не якимось вражаючим жестом, а просячи про щось, чого не може соб? дати. Й у цьому «в?дчиняються двер? до справжньо? над??», адже якщо Божий Син обрав не бути самодостатн?м, то «також ? наша спрага любов?, сенсу, справедливост? ? ознакою не поразки, а ?стини».
Дорога свободи – в тому, щоб просити, а не волод?ти
Свят?ший Отець визна?, що цю правду, яка на перший погляд може здаватися дуже простою, не ? легко прийняти. Адже ми живемо в час, який прем?ю? самодостатн?сть, ефективн?сть, продуктивн?сть. Але ?вангел?? показу? нам, що м?рою нашо? людсько? сутност? ? не те, що ми можемо здобути, а здатн?сть дозволити любити себе, а коли це потр?бно – то й допомогти. «?сус спаса? нас, показуючи, що просити не ? ганебним, а визвольним. Це шлях, щоб вийти з? схованки гр?ха, щоб повернутися в прост?р сп?льност?. В?д самого початку гр?х породжував сором. Але прощення, оте справжн?, народжу?ться, коли ми можемо подивитися у в?ч? наш?й потреб? ? б?льше не боятися бути в?дкинутими», – сказав Лев XIV, зауваживши, що спрага ?суса на хрест? – це «крик пораненого людства, що дос? шука? живу воду». Це спрага, «яка не в?ддаля? в?д Бога», навпаки, «?дна? з Ним». ? якщо наважимося визнати ??, то зможемо визнати, що «також ? наша уразлив?сть ? мостом до неба».
«Саме в тому, щоб просити – а не волод?ти – в?дкрива?ться шлях до свободи, бо ми переста?мо вважати, що нам достатньо самих себе. У братерств?, у простому житт?, у мистецтв? просити без сорому ? пропонувати без розрахунк?в прихована рад?сть, яко? св?т не зна?. Рад?сть, яка поверта? нас до перв?сно? ?стини нашого буття: ми – ?стоти, створен? для того, щоб дарувати ? отримувати любов», – сказав Папа, п?дсумовуючи, що в Христов?й спраз? ми можемо розп?знати всю нашу спрагу та навчитися, що не ?сну? чогось б?льш людського й б?льш божественного, як вм?ти сказати: перебуваю в потреб?. «Не б?ймося просити, особливо тод?, коли нам зда?ться, що ми не заслугову?мо цього. Не сороммося простягнути руку. Саме в там, в цьому простому жест? приховане спас?ння».
