Папа: нав?ть якщо ми здатн? зрадити, Бог н?коли не переста? любити нас
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«?стинно кажу вам, один з вас, який ?сть зо мною, мене видасть», – ц? слова ?суса, сказан? п?д час пасхально? вечер? з? сво?ми найближчими, стали в?дправною точкою для роздум?в, якими Папа Лев XIV под?лився з учасниками загально? ауд??нц??, яка в середу, 13 серпня 2025 р., в?дбулася в зал? Павла VI у Ватикан?. Розпочавши попередньо? середи цикл роздум?в, зосереджених на кроках ?суса в останн? дн? Його земного життя, Свят?ший Отець цього разу зупинився на ц?й «драматичн?й, але глибоко правдив?й» картин?, коли Спаситель виявля?, що один з дванадцятьох Його зрадить.
Щоб кожен запитав себе
Як зазначив Наступник святого Петра, ?сус не каже ц? слова, щоб засудити, але щоб показати, що любов, «якщо ? справжньою, не може не рахуватися з правдою». ? ось горниця, дбайливо приготована, «неспод?вано наповню?ться мовчазним болем, сформованим ?з запитань, п?дозр та почуття слабкост?». «Це б?ль, який в?домий також ? нам, коли т?нь зради закрада?ться в наш? найр?дн?ш? стосунки. Але те, як ?сус говорить про те, що ма? статися, диву?. В?н не п?двищу? голосу, не вказу? пальцем, не вимовля? ?мен? Юди. В?н говорить так, щоб кожен м?г задуматися над собою», – сказав Папа, зауваживши, що кожен з апостол?в почав запитувати: «Чи ж не я?».
Не засуд, а спас?ння
«Дорог? друз?, це питання – “Чи це я?” – мабуть, одне з найщир?ших, як? ми можемо поставити самим соб?. Це не запитання невинного, але учня, який усв?домлю? свою вразлив?сть. Це не крик винуватця, а шеп?т того, хто, прагнучи любити, зна?, що може завдати болю. Саме з цього усв?домлення почина?ться шлях спас?ння», – наголосив Лев XIV, п?дкреслюючи, що ?сус не ма? нам?ру принизити, В?н говорить правду, бо хоче спасти. А щоб бути спасенними, потр?бно в?дчувати, «почутися залученим, в?дчути, що хтось мене любить попри все, в?дчути, що зло ? реальним, але не ма? останнього слова». «Лише той, хто п?знав ?стину глибоко? любов? може акцептувати також рану зради», – додав Свят?ший Отець
Бог погоджу?ться страждати
Дал? Папа зазначив, що реакц??ю учн?в була не зл?сть, а смуток. Вони не ображаються, а засмутилися. Йдеться про б?ль, який виплива? з «реально? можливост? були залученим». «? саме цей смуток, якщо його щиро прийняти, ста? м?сцем навернення. ?вангел?? не вчить нас заперечувати зло, але визнавати його як бол?сну нагоду для в?дродження», – сказав в?н, додаючи, що ?сус дода? слова, як? непокоять ? спонукають замислитися: «Син Чолов?чий ?де, як написано про нього; але горе тому чолов?ков?, що зрадить Сина Чолов?чого. Краще було б не родитись чолов?ков? тому!». Як зазначив Свят?ший Отець, ц? слова ? суворими, але потр?бно правильно ?х зрозум?ти: не йдеться про прокляття, а про «крик болю». Грецькою оте «горе» звучить як «вигук щирого й глибокого сп?вчуття».
«Ми звикли судити. Бог, натом?сть, погоджу?ться страждати. Коли В?н бачить зло, В?н не мститься, а суму?. ? оте “краще б в?н н?коли не народився” – це не вирок, винесений апр?ор?, а ?стина, яку може визнати кожен з нас: якщо ми в?дкида?мо любов, яка породила нас, якщо, зраджуючи ??, ми ста?мо нев?рними самим соб?, то ми справд? втрача?мо сенс нашого приходу на св?т ? виключа?мо себе з? спас?ння», – сказав Лев XIV.
Бог не вста? з-за столу любов?
Однак, як п?дкреслив дал? Наступник святого Петра, саме в цей найтемн?ший момент св?тло не гасне, а почина? ще б?льше св?тити. Бо якщо ми визна?мо наш? обмеження, якщо дозволимо, щоб Господн?й б?ль торкнувся нас, то «зможемо врешт? наново народитися». «В?ра не зв?льня? нас в?д можливост? згр?шити, але завжди нада? нам дорогу до виходу: дорогу милосердя. ?сус не здивований нашою слабк?стю. В?н зна?, що жодна дружба не застрахована в?д ризику зради. Але В?н не припиня? дов?ряти. В?н продовжу? сид?ти за одним столом з? сво?ми. В?н не в?дмовля?ться ламати хл?б нав?ть для того, хто Його зрадить. У цьому мовчазна Божа сила: В?н н?коли не залиша? столу любов?, нав?ть тод?, коли зна?, що буде залишений на самот?», – мовив Папа.
Не зрадники, а люб? д?ти
П?дсумовуючи, Свят?ший Отець зазаначив, що ми сьогодн? можемо щиро запитати себе: «Чи ж це не я?». Не для того, щоб почуватися винуватими, але щоб в?дкрити сво? серце на ?стину. Й у цьому поляга? наша над?я: знати, що нав?ть якщо можемо впасти, Бог не в?дверта?ться в?д нас. «Нав?ть якщо ми можемо зрадити Його, В?н не переста? нас любити. ? якщо ми дозволимо доторкнутися до себе ц?й любов?, – смиренн?й, зранен?й, але завжди в?рн?й, – тод? ми зможемо по-справжньому в?дродитися. ? почати жити вже не як зрадники, а як в?чно люб? д?ти», – сказав Лев XIV.
