Папа: крик може бути крайньою формою молитви, коли вже закінчилися слова
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
Розповідаючи про смерть Ісуса на хресті, Євангелії звертають увагу на один особливо цінний елемент, який заслуговує нашого споглядання. Йдеться про те, що Ісус не помирає мовчки, не згасає повільно, немов свічка, що згоряє, а залишає життя з могутнім криком: «Ісус, голосом сильним скрикнувши, віддав духа», – читаємо в Євангелії від Марка. На це звернув увагу Папа Лев XIV на початку роздумів, якими в середу, 10 вересня 2025 р., поділився з учасниками загальної аудієнції, запрошуючи до споглядання «кульмінації життя Ісуса». Промовляючи до паломників, які, нехважаючи на дощ, зібралися на площі Святого Петра, він підкреслив, що в цьому крикові міститься усе: біль, покинення, віра, жертвоприношення, це «не лише голос тіла, що піддається, а остаточний знак життя, яке вручається».
Істина, приведена до крайнощів
Святіший Отець звернув увагу на те, що цей крик випереджений «одним із найболючіших запитань», яке лише можна поставити і яке в устах Ісуса «набирає унікальної ваги»: «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?». «Син, Який завжди жив у близькому сопричасті з Отцем, тепер переживає мовчання, відсутність, безодню. Це не криза віри, а останній етап любові, яка віддається до кінця. Крик Ісуса – це не відчай, а щирість, правда, доведена до межі, довіра, яка не здається, навіть коли все мовчить», – сказав Лев XIV, додаючи, що в цей момент небо потемніло і в храмі роздерлася завіса, немовби створіння брало участь у цьому болеві, водночас об’являючи щось нове: «Бог більше не живе за завісою, Його обличчя тепер повністю видиме в Розіп’ятому». Там об’являється «найбільша любов», саме там можемо розпізнати, що «Бог не тримається здалека, а до кінця переходить через наш біль».
Не відчай, а прагнення
І це, як зауважив далі Папа, розпізнає язичник сотник, «не тому, що вислухав промову, а тому, що бачив, що Ісус помирає саме так». «Це перше після смерті Ісуса визнання віри. Це плід крику, який не розвіявся у вітрі, а торкнувся серця. Іноді те, що ми не можемо висловити словами, ми виражаємо голосом. Коли серце переповнене, воно кричить. І це не завжди ознака слабкості, це може бути глибоким проявом людяності», – наголосив Наступник святого Петра. За його словами, ми звикли думати, що крик – це щось непристойне, що потрібно приглушувати, натомість Євангеліє «надає нашому крикові безмежну цінність», ба більше, «він може бути крайньою формою молитви, коли в нас вже більше не залишилося слів».
«У той крик Ісус вклав усе, що в Нього залишилося: всю свою любов, всю свою надію. Так, бо в крику є й це: надія, яка не змиряється. Кричимо, коли віримо, що хтось ще може нас почути. Кричимо не від відчаю, а через прагнення. Ісус кричав не проти Отця, а до Нього. Навіть серед мовчання Він був переконаний, що Отець є поруч. І таким чином Він показав нам, що наша надія може кричати, навіть коли все здається втраченим», – пояснив Лев XIV, підкреслюючи, що в такому випадку крик стає «духовним жестом», бо кричимо не лише тоді, коли страждаємо, але й «коли любимо, кличемо, призиваємо». «Кричати означає, що ми є, що не хочемо згаснути в мовчанні, що ми маємо ще що жертвувати», – додав він.
Поріг нового народження
Підсумовуючи, Папа зазначив, що в житті бувають моменти, коли тримати все в собі призводить до того, що ми повільно поїдаємо себе зсередини. Ісус же навчає нас не боятися крику, коли він є «щирим, смиренним і зверненим до Небесного Отця». Бо якщо народжується з любові, «крик ніколи не є даремним» і «ніколи не ігнорований», якщо звернений до Отця.
«Дорогі браття й сестри, навчімося цього від Господа Ісуса: навчімося крику надії, коли настає година крайнього випробування. Не для того, щоб ранити, а щоб довіритися. Не для того, щоб кричати на когось, а щоб відкрити серце. Якщо наш крик буде щирим, він може стати порогом нового світла, нового народження. Як для Ісуса: коли все здавалося закінченим, насправді розпочиналося спасіння. Якщо він проявляється з довірою і свободою Божих дітей, то голос страждання нашої людської природи, поєднаний з голосом Христа, може стати джерелом надії для нас і для тих, хто поруч з нами», – сказав Лев XIV.
