杏MAP导航

о. Андр?й Твердохл?б

П?сля смерт? Папи П?я Х?? (9 жовтня 1958) уся католицька Церква почувалася осирот?лою, оск?льки втратила пров?дника, який управляв нею м?цною рукою та благородною душею. Його стиль управл?ння можна окреслити одн??ю ?з його в?домих фраз: «Я не потребую сп?вроб?тник?в, але виконавц?в».

Папа П?й Х?? любив особисто проконтролювати кожен богословський та практичний аспект в церковному житт?, тому в його руках була зосереджена влада рел?г?йна, пол?тична та адм?н?стративна. Така концентрац?я влади до певно? м?ри блокувала роботу ватикансько? кур??, що, в свою чергу, могло парал?зувати усе церковне життя.

Коли розпочався конклав з обрання нового Папи Римського, то кардинали мали нам?р обрати такого наступника апостола Петра, який би м?г в?дпов?дати наступним ознакам: богобоязливий, добрий, старший в?ком та щоб був слухняний колег?? кардинал?в. Таким чином кардинали хот?ли зосередитися на вибор? «перех?дного» папи, а в пер?од його понтиф?кату – зайнятися пошуком та вихованням досконалого кандидата.

28 жовтня 1958 року Папою Римським було обрано кардинала Анджело Джузеппе Ронкалл?, який був Патр?архом Венец?? та обрав соб? ?м’я Папи ?вана ХХ???. На момент обрання в?н уже мав 77 рок?в. Тому в очах кардинал?в, як? з?бралися на конклав, виглядав як перех?дний папа, якого обрали п?сля тривалого пер?оду понтиф?кату попереднього Папи Римського (1939-1958), щоб в такий спос?б п?дготуватися до обрання його наступника.

В?дм?нност? в?д попереднього папи були очевидними ? то не лише через ф?зичну зовн?шн?сть: П?й Х?? був худорлявим та аскетичним, натом?сть ?ван ХХ??? був повним та мав добродушний вигляд, через що його почали називати «Добрий Папа». В?дм?нност? передус?м полягали в його способ? д?яння – новообраний папа був простим та спонтанним.

Першою великою неспод?ванкою було обрання папського ?мен? ?ван. ?м’я, що його жоден римський ?пископ не обирав для себе п?сля ?ншого папи з таким ?менем на початку XV стол?ття (1410-1415), якого вважають антипапою. Однак неспод?ванки лише починалися ? ?х неможливо було передбачити.

Ставши в провод? Христово? Церкви 4 листопада 1958 року, новий папа очолив Церкву, яка була сильною, однак достатньо зосереджена на сам?й соб?. На той момент католицька Церква не мала державного секретаря, а колег?я кардинал?в була досить нечисельною. Пров?дником кур?? був кардинал Альфредо Оттав?ан?, секретар Верховно? Конгрегац?? Священно? Канцеляр?? (п?зн?ше – Конгрегац?я в?ровчення). П?д час проведення Собору проти способу його д?яльност? чимало ?пископ?в виступали з досить поважними словесними атаками.

Папа ?ван ХХ???, бувши свого часу апостольським нунц??м та маючи можлив?сть багато подорожувати, добре розум?в, що римська кур?я не представляла увесь св?т. Максимум вона представляла ?тал?ю ?, можливо, ?спан?ю. Багато кур?альних кардинал?в практично весь час проживали в ?тал?? ? то переважно пом?ж ватиканськими ст?нами. Вкрай мало, або ж майже жоден ?з них, не в?дв?дував Аз?ю, Африку чи обидв? Америки.

Церква мала велику потребу в?дновити звичний ритм сво?? житт?д?яльност?, почавши власне з кур??, тобто призначити оч?льника Державного Секретар?ату та зб?льшити склад колег?? кардинал?в, велика частина яких були уже л?тнього в?ку.

На першого Папою ?ваном ХХ??? був призначений Домен?ко Тард?н? (1888-1961), який став першим кардиналом, п?днесеним до цього рангу новим папою п?д час його першо? консистор?? 15 грудня 1958 року. Тард?н? був уже л?тньою людиною, однак пок?рно прийняв таке призначення. Сво? служ?ння в римськ?й кур?? в?н зд?йснював ще з 1921 року.

Колег?я кардинал?в на момент обрання Ронкалл? нал?чувала лише 53 кардинали. Така к?льк?сть була сутт?во нижчою за необх?дних 70, встановлених Папою Сикстом V у його апостольськ?й конституц?? Postquam verus ille 3 грудня 1586 року. За майже п’ять рок?в свого понтиф?кату Папа ?ван ХХ??? пров?в п’ять консистор?й, п?дн?сши до кардинальського рангу 52 нових кардинали, з яких 23 – на перш?й консистор?? 15 грудня 1958 року. Завдяки цьому сво?х перших кардинал?в отримали так? нац?? як Япон?я та Ф?л?пп?ни: Петер Татсуо До?, Арх??пископ Ток?о та Руф?но Сантос, Арх??пископ Ман?ли. Обидва були п?днесен? до кардинальського рангу на консистор?? 28 березня 1960 року. На ц?й же консистор?? отримав кардинальський титул перший темношк?рий ?пископ – Лауреан Ру?амбва, ?пископ д??цез?? Букоба (Танзан?я).

Нов? призначення кардинал?в, зд?йснен? Папою ?ваном ХХ???, були не лише для того, щоб в?дновити ?хню необх?дну к?льк?сть, встановлену Папою Сикстом V, чи щоб дозволити ном?нувати кардинал?в на вакантн? посади, як, наприклад, державний секретар або ж камерленг, але передус?м для того, щоб надати ?м в?дпов?дн? обов’язки п?д час зас?дань майбутнього Собору.

В т? роки увесь св?т проживав переломний пер?од в пол?тичн?й, в?йськов?й та в економ?чн?й сферах. Причиною цього було пов?льне пробудження п?сля друго? св?тово? в?йни, нарощування в?йськових сил, зростання напруження у стосунках м?ж СРСР та США, стаб?льний економ?чний розвиток, бажання ?нновац?й та соц?альних реформ.

В так?й атмосфер? зм?н та новинок розвива?ться також ? велике бажання до перем?н всередин? само? Церкви. Зм?н як ?нституц?ональних, так ? душпастирських. Вже Папа П?й Х?? дек?лька раз?в роздумував над потребою дискус?й стосовно деяких нев?дкладних питань: влада Церкви, д?алог ?з неомодерн?стами, авторитет Святого Письма, п?дтвердження верховенства та непомильност? Папи Римського.

Передус?м ?пископи поза ?тал??ю та поза ?вропою в?дчували потребу перегляду л?тург?йно? та душпастирсько? практики для того, щоб бути знаком пророчо? присутност? у св?т?. З Риму на так? побажання досить часто дивилися як на повстання проти самого Риму та контраст ?з церковною традиц??ю. Анджело Ронкалл?, будучи апостольським нунц??м в Болгар??, Туреччин?, Грец?? та Франц??, особисто досв?дчив потребу екумен?чного д?алогу, душпастирського оновлення, в?дкритост? ?пископ?в до потреб в?рних. Закваска р?зних рух?в, народжених в католицькому середовищ? (б?бл?йний, л?тург?йний, екумен?чний), поступово поширювалася також ? на ?пископ?в та кардинал?в.

Джерела:

Piero Doria, Storia del Concilio ecumenico vaticano II;
Michele Antonio Corona, Il Concilio Vaticano II spiegato a tutti;
Marco Pietro Giovannoni, Introduzione al Concilio Vaticano II.