Паломники надії: дар життя. 62-й День молитви за покликання
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Паломники надії: дар життя». Такою є тема послання Папи на 62-й Всесвітній день молитви за покликання, який припадає на неділю, 11 травня 2025 р., четверту неділю Пасхи, що відома як Неділя доброго Пастиря. Цей день молитви відзначається з ініціативи святого святого Павла VI. Тему на цьогорічне відзначення, яке збігається з першими днями понтифікату Папи Лева XIV запропонував ще Папа Франциск, а відповідне послання було опубліковане 19 березня 2025 року, кілька днів перед тим, як Святіший Отець повернувся до Ватикану з лікарні ім. Аґостіно Джемеллі.
Покликані нести надію
«Покликання – це дорогоцінний дар, який Бог сіє в серцях, заклик вийти за межі себе, щоб ступити на дорогу любові та служіння. І кожне покликання в Церкві – чи то мирянське, чи то до рукоположеного служіння, чи то до богопосвяченого життя – є знаком надії, яку Бог має щодо світу та щодо кожного зі своїх дітей», – писав Папа Франциск, звертаючи увагу на те, що в наш час багато молодих людей почуваються розгубленими перед обличчям майбутнього.
Непевність щодо працевлаштування, криза ідентичності та цінностей, соціальні проблеми й несправедливість. Різними є виклики, та як наголошував Папа, Господь, «Який знає серце людини, не залишає нас у непевності, ба більше, хоче пробудити в кожному усвідомлення того, що він є любленим, покликаним і посланим як паломник надії». Тому дорослі члени Церкви, за його словами, особливо душпастирі, «покликані приймати, розпізнавати і супроводжувати шлях пізнання покликання нових поколінь», в той як юнаки та дівчата «покликані бути його головними дійовими особами, чи радше співпротагоністами разом зі Святим Духом».
Прийняти власний шлях розпізнання покликання
У цьому світлі Папа Франциск вказав юнакам і дівчатам на необхідність «усвідомити, що дар життя вимагає великодушної і вірної відповіді». У цьому може допомогти приклад молодих святих і блаженних, які з радістю відповіли на Господній поклик. За його словами, кожне покликання, почуте в глибині серця, спричиняє проростання відповіді як внутрішньої спонуки до любові та служіння, як джерела надії та милосердя, а не як пошуків самоствердження. «Покликання та надія, таким чином, переплетені в божественному задумі радості для кожної людини, особисто покликаної віддати своє життя для інших», – писав він, наголошуючи: «Дорогі юнаки та дівчата, надія на Бога не розчаровує, бо Він провадить кожен крок тих, хто ввіряє себе Йому. Світ потребує молодих людей, які є паломниками надії, відважними у тому, щоб посвятити своє життя Христу, сповненими радості від самого факту бути Його учнями-місіонерами».
Розпізнати власний шлях відкриття покликання
Далі Папа Франциск звертав увагу на те, що відкриття власного покликання «відбувається через шлях розпізнання», який ніколи не відбувається на самоті, але розвивається в християнській спільноті та разом з нею». Він застеріг від поспішних рішень, заохочуючи до преживання тиші, відкритої на Бога, «Який промовляє до серця». «Зосередження дає нам змогу зрозуміти, що всі ми можемо бути паломниками надії, якщо зробимо своє життя даром, особливо в служінні тим, хто живе на матеріальних та екзистенційних окраїнах світу», – наголошував він, підкреслюючи, що кожне покликання відкриває на «місію бути Христовою присутністю там, де існує найбільша потреба у світлі та розраді», і що миряни, зокрема, покликані бути «сіллю, світлом і закваскою» Божого царства через соціальне та професійне служіння.
Супроводжувати шлях розпізнання покликання
Врешті, Папа Франциск вказував на те, що «душпастирі та вихователі покликань, а особливо духовні наставники, не повинні боятися супроводжувати молодих людей зі сповненою надії та терпеливості довірою божественної педагогіки». Він заохотив їх бути «людьми, здатними вислухати і шанобливо прийняти; людьми, яким вони можуть довіряти, мудрими провідниками, готовими допомогти їм і уважними до розпізнавання Божих знаків на їхній дорозі».
«Церква потребує душпастирів, богопосвячених осіб, місіонерів, подруж, які вміють з довірою і надією сказати Господу “так”. Покликання ніколи не є скарбом, який залишається закритим у серці, а зростає і зміцнюється у спільноті, яка вірить, любить і надіється. І оскільки ніхто не може відповісти на Божий заклик самотужки, всі ми потребуємо молитви та підтримки наших братів і сестер», – підсумовував він, нагадуючи також про те, що «світ шукає, часто несвідомо, свідків надії, які своїм життям звіщатимуть, що слідування за Христом є джерелом радості».
