Досв?д ?тал?йсько? родини, яка при?жджа? з допомогою в Укра?ну
Св?тлана Духович – Ватикан
«Для нас нашa першa по?здка в Укра?ну стала н?би початком в?дл?ку, немов би до того н?чого не було ? все почалося саме з того моменту, тому що цей досв?д нас дуже зм?нив», – каже 22-р?чна Беатр?че, с?м’я яко? – батьки Лу?дж? та Кр?ст?на Услен?? та 20-р?чна сестра Ребекка, мешканц? Абб'ятеграссо, недалеко в?д М?лану – за два роки зд?йснила ш?сть по?здок в Укра?ну, щоб везти допомогу ? бути ближчими до людей, як? страждають в?д широкомасштабного рос?йського вторгнення. В ?нтерв'ю Рад?о Ватикану - Vatican News с?м’я д?литься сво?м досв?дом, який був не т?льки хвилюючим через небезпеку обстр?л?в, багатим на под?? та зустр?ч?, але й спонукав ?х до внутр?шньо? перем?ни, до в?дкриття нових вим?р?в сво?? в?ри.
Свою першу по?здку в Укра?ну родина Услен?? зд?йснила в березн?-кв?тн? 2022 року: вони були серед 150 ?тал?йських волонтер?в, як? при?дналися до мереж? StopTheWarNow, координовано? Асоц?ац??ю Папи ?вана ХХ???, як? тод? привезли до Львова предмети першо? необх?дност? та л?ки. Повертаючись до ?тал??, вони взяли з собою 300 укра?нських б?женц?в, переважно нем?чних людей та матер?в з д?тьми.
«?хн? життя таке ж ц?нне, як ? наше»
«Те, що спонукало нас по?хати, – пригаду? Беатр?че, – це бажання допомогти. Я вважаю, що бажання допомогти ближн?м, нашим братам ? сестрам, – це загальнолюдська ц?нн?сть, тому ми по?хали з нам?ром зробити все, що в наших силах, звичайно, не щоб зупинити в?йну, але бодай принести хоч якесь полегшення». На запитання, чи не боялися вони ?хати в кра?ну, де йде в?йна, молода ?тал?йка в?дпов?ла: «Н?. Ми ?хали з думкою, що не бува? “людей першого ? другого сорту”. Той факт, що укра?нц? п?д бомбами не означа?, що ми не повинн? ?хати до них: ?хн? життя так? ж ц?нн?, як ? наш?, ? якщо вони живуть в т?й ситуац?? вже два роки, то чому ми не можемо бути трохи з ними?».
Ребекка, молодша сестра, дода?: «Трохи страху ?, але щоразу, коли ми поверта?мося додому, ми в?дчува?мо, що любов, дружба, близьк?сть ? сол?дарн?сть мають набагато б?льшу вагу, н?ж страх. Коли ти там гра?шся з д?тьми, коли бачиш усм?шки ж?нок ? л?тн?х людей, нав?ть якщо вони не говорять тво?ю мовою, але все одно кажуть “дякую” за те, що ми при?хали, то це, врешт?-решт, допомага? перебороти страх ? подолати все».
Беатр?че ? Ребекка ? членами Leo Club, молод?жного в?дд?лення м?жнародно? асоц?ац?? Lions Clubs International, до яко? також належить ?хн?й батько. З ц??ю асоц?ац??ю с?м’я Услен?? вдруге по?хала до Львова в червн? 2022 року ? взяли з собою до ?тал?? дв? с?м'? б?женц?в, яких радо прийняли в рег?он? Ломбард?я.
Компенсован? хвилювання
Ми також запитали Кр?ст?ну, мат?р д?вчат, чи вона не боялася брати з собою дочок, особливо на початку в?йни, коли ситуац?я в Укра?н? була ще дуже невизначеною. «Так, безумовно, мен? було страшно, – в?дпов?да? вона, – але мене заспокоювало те, що ми там були вс? четверо».
Занепоко?ння Кр?ст?ни було компенсоване, коли вона побачила, що д?вчата сприйняли цей досв?д дуже близько до серця ?, повернувшись до ?тал??, старалися передати його ?ншим молодим людям. Тому що, як каже Кр?ст?на, «розпов?дати ?ншим про те, що ти насправд? бачиш ? в?дчува?ш на власн?й шк?р?, а не те, що ти бачиш по телев?зору, – це зовс?м ?нше». Це принесло конкретн? плоди: з грудня 2023 по с?чень 2024 року Беатр?че ? Ребекка взяли участь у ще одн?й по?здц? в Укра?ну (в Микола?в та Одесу), до яко? долучилися молод? люди в?ком в?д 19 до 30 рок?в, що ? членами Leo Clubs з рег?он?в Ломбард?я та П'?монт. ?хня м?с?я була зосереджена на допомоз? д?тям та молод?.
Прагнення укра?нц?в до в?дбудови
Для Лу?дж? також було важливо побачити все на власн? оч?, бо, за його словами, «те, що показують по телев?зору – це не повна картина; там зовс?м ?нша атмосфера». Визнаючи, що вздовж л?н?? фронту тривають важк? бо? ? рос?йськ? ракети часто потрапляють у в?ддален? в?д фронту рег?они, ?тал?йський волонтер п?дкреслю?, що «попри це, життя трива?, ? укра?нський народ ма? велику силу, щоб прямувати дал?». За його словами, зах?дн? ЗМ? повинн? показувати «не т?льки обстр?ли ? руйнування, а й те, що люди оговтуються, що вони в?дбудовують зруйнован? будинки, показувати села, як? продовжують жити, незважаючи н? на що».
Лу?дж? ? його дружина належать також до Товариства Святого В?кент?я де Поля, яке при?дналося до гуман?тарних по?здок в Укра?ну, орган?зованих мережею StopTheWarNow. У Микола?вськ?й та Одеськ?й областях вони побачили, як вся В?кент?йська Родина ?, зокрема, асоц?ац?я «Де Поль» допомага? людям в?дновлювати помешкання.
Не хл?бом ?диним
П?д час ус?х цих гуман?тарних м?с?й ?тал?йськ? волонтери привозили в Укра?ну продукти харчування, шк?льн? матер?али, л?ки та медикаменти, л?карняне обладнання та техн?ку (в тому числ? ?нвал?дн? в?зки та ультразвуков? сканери). На додаток до цих речей, безумовно, необх?дних для виживання, вони дарували людям сп?вчуття ? близьк?сть. «П?д час першо? м?с?? до Львова, – розпов?да? Кр?ст?на, – коли ми були в греко-католицьк?й сем?нар??, було дуже зворушливо бачити вс?х цих переселенц?в – матер?в з д?тьми, л?тн?х людей, як? були змушен? покинути сво? дом?вки. Вони дов?рилися нам ? при?хали з нами до ?тал??, в с?м'?, в яких дос? мешкають, ? ми дос? ?м допомага?мо. Треба також сказати, що, незважаючи на в?йну, я бачила ст?льки сол?дарност? нав?ть серед них самих, серед матер?в. Нав?ть коли ми по?хали в Кисел?вку, село б?ля Херсона, яке пережило рос?йську окупац?ю, там ми побачили багато матер?в, як? д?йсно дуже допомагають одна одн?й ? п?дтримують вс?х на дус?».
Досв?д, що трансформу?
«Безумовно, для нас нашa першa по?здка в Укра?ну стала н?би початком в?дл?ку, немов би до того н?чого не було ? все почалося саме з того моменту, тому що цей досв?д нас дуже зм?нив, – д?литься Беатр?че. – Тепер ми майже увесь св?й в?льний час присвячу?мо волонтерству, ? ми задоволен?». Д?вчина каже, що цей досв?д не лише допом?г ?м наблизитися до укра?нського народу та б?льше д?знатися про в?йну в Укра?н?, але й допом?г ?м в?дкрити оч? на потреби людей, як? живуть у ?хн?й кра?н?, у ?хньому рег?он?.
Це не просто стор?нка в п?дручнику ?стор??
«Такий досв?д зм?ню?, – п?дтверджу? Ребекка, – тому що ти бачиш на власн? оч? та в?дчува?ш на власн?й шк?р? те, що ми завжди вивчали у п?дручниках з ?стор??: на двох стор?нках можна було побачити десять рок?в в?йни ? я завжди соб? думала: “Так, це було”, а пот?м забувала про це. Натом?сть, по?хавши в кра?ну, де йде в?йна, ? побачивши все, що в?дбува?ться насправд?, ти розум??ш, наск?льки все по-?ншому, розум??ш, що в?йна ?сну?, ? не т?льки в Укра?н?: люди воюють ? гинуть у всьому св?т?, ? це не просто стор?нка в п?дручнику ?стор??».
Ребекка згаду? слова, як? ?й казали доросл?, коли вона була молодшою: «Ти ма?ш розум?ти, як тоб? пощастило, що ти добре живеш, що ти ма?ш можлив?сть ходити до школи, що у тебе ? доступ до чисто? води». «? коли я при?хала в кра?ну, де йде в?йна, – п?дкреслю? вона, – то я д?йсно зрозум?ла, що означають ц? слова. Я зрозум?ла, що мен? пощастило, що в себе вдома можу пити питну воду з-п?д крана, тому що зараз, наприклад, у Микола?в?, люди не можуть цього робити, тому що м?ський водог?н розбомблений. Або як мен? пощастило, що в мо?му дом? ? електрика чи гаряча вода, або банально – те, що мене найб?льше вразило – як мен? пощастило, що вноч? можу спок?йно спати ? не боятися тиш?».
Молодь розпов?да? молод?
Протягом двох рок?в Беатр?че ? Ребекка ходять до початкових, середн?х ? старших клас?в шк?л, щоб розпов?сти про св?й досв?д. «П?д час наших св?дчень ми часто повторю?мо фразу Март?на Лютера К?нга: “Ви можете не бути в?дпов?дальними за ситуац?ю, в як?й перебува?те, але ви станете в?дпов?дальними, якщо н?чого не зробите, щоб ?? зм?нити”, – розпов?да? Беатр?че. ? це, зазвичай, трохи промовля? до сумл?ння». Однак молодим волонтеркам не завжди легко розпов?дати про сувору реальн?сть в?йни покол?нню, яке звикло бачити в?йну ? бо? у в?део?грах. «Одного разу, коли ми розпов?дали п?дл?ткам про в?йну, – каже Беатр?че, – мене вразив один хлопчик, який, побачивши фото зруйновано? буд?вл?, сказав: “Це не справля? на мене враження, тому що я бачу це у в?део?грах”. Отже, треба якось допомогти цим д?тям в?днайти контакт з д?йсн?стю, – дода? вона. – Звичайно, для молод?, яка при?хала з нами, а це були люди в?ком в?д 19 до 30 рок?в, це був сильний досв?д, який нас дуже згуртував ? над?лив кожного особливою чутлив?стю».
Говорячи про молодь, Ребекка пригадала про укра?нських д?вчат, з якими вони познайомилися в Микола?вськ?й област? ? як? орган?зовують невеличк? центри для д?тей, щоб вони могли там гратися, тому що д?ти не можуть ходити до школи ? не завжди можуть вийти на вулицю. «Цим д?вчатам по 16-17 рок?в ? вони мають величезну силу, щоб займатися ц??ю д?яльн?стю, яку вони проводять пост?йно, незважаючи на те, що вони теж перебувають в складн?й ситуац??, бо теж переживають в?йну, вони не можуть ходити до школи ?, можливо, у них ? брат, батько на фронт?. Але попри все, ц? люди не опускають рук, вони дуже допомагають одн? одним, ? це дуже ц?нне».
Людян?сть – це найважлив?ше
Повертаючись з Укра?ни, Лу?дж? намага?ться розпов?сти ?тал?йським друзям не лише про под??. «?нша р?ч, яку ми хочемо донести, – каже в?н, – це те, що життя в Укра?н? трива?, ? що ? люди, як?, незважаючи на те, що вони постраждали в?д ц??? в?йни, ? незважаючи на те, що вони не вдома, бо змушен? були ви?хати, мають набагато активн?ше соц?альне життя, н?ж наш? люди тут в ?тал??. Це абсурдно, тому що укра?нц?, пор?вняно з нами, ?тал?йцями, мають стриман?ший темперамент, але вони в?дразу об’?дналися». Лу?дж? також розпов?да? про свого друга, укра?нського священика отця В?тал?я Новака з? Згромадження М?с?? святого В?кент?я де Поля, який облаштував каплицю у м?кроавтобус? «з в?втарем всередин?, щоб ?здити ? служити Святу Месу в м?сцях, де нема? церкви». «Бо громада просить про це, громада хоче бути разом, – дода? Лу?дж?. – Ми показу?мо ?тал?йцям ц? фотограф??, щоб вони зрозум?ли, як важливо бути разом, а не ?зольованими у власних квартирах. Бо тут ми д?йсно в?дчува?мо цю проблему, ? тому ми хочемо донести нашим землякам, що людян?сть – це найважлив?ше, а не вс? ?нш? ефемерн? реч?, як? ма?мо в нашому зах?дному споживацькому способ? життя».
П?д одним Богом
В Укра?н?, де ? представники р?зних конфес?й та рел?г?й, ?тал?йський волонтер пережив новий досв?д ? з точки зору в?ри. «В ?тал?? ми звикли бачити переважно Римо-Католицьку Церкву, а в Укра?н? ? к?лька Церков: православн? Церкви, Католицька Церква латинського ? в?зант?йського обряду, ? протестанти. Ми в р?зних м?с?ях зустр?чалися з представниками р?зних Церков. Зрештою, ми вс? под?ля?мо ту саму в?ру, а в?йна об'?дну? вс?х людей п?д одним Богом. ? мо? сприйняття мо?? в?ри, мо? переконання п?сля 50 рок?в життя, теж трохи зм?ню?ться, в тому сенс?, що там ти д?йсно розум??ш, що ми вс? п?д одним небом ? п?д одним Богом». «Безумовно, – дода? Беатр?че, – цей досв?д змусив нас замислитися над тим, що недостатньо ходити на Святу Месу, щоб бути добрими християнами: мабуть, щоб бути добрими християнами, ми повинн? д?яти. Коли бачимо, що наш ближн?й в потреб?, то треба д?яти».
