О. В?тал?й Новак: сенс м?с?? священика той самий, що у Воплоченн? – бути поруч
Св?тлана Духович – Ватикан
«Вся наша В?кент?йська родина, ?? р?зн? г?лки – тобто отц? ? сестри, фонд “ДеПоль Укра?на”, р?зн? згромадження, як? черпають натхнення з духовност? святого В?кент?я, як св?тськ?, так ? духовн?, – ми були ? дал? залиша?мося “на пол? бою”», – цими словами отець В?тал?й Новак з? Згромадження М?с?? святого В?кент?я де Поля розпочина? свою розпов?дь про д?яльн?сть ц??? католицько? мереж?, члени яко? невпинно трудяться в р?зних рег?онах Укра?ни.
Дбати про «душу ? т?ло»
У переддень запису ?нтерв’ю отець В?тал?й повернувся з Микола?вщини. «Ми в?двезли в село Кисел?вка тимчасову каплицю, яку зробили в морському контейнер?, тому що окупанти повн?стю знищили ?сторичний храм, який вже не п?дляга? в?дновленню, – розпов?да? в?н. – ? ми привезли туди каплицю, щоб люди мали на Пасху де молитися. Це дуже т?шить, тому що, зна?те, наш г?мн говорить: “Душу ? т?ло ми положим за нашу свободу”, тому треба допомагати душ? ? т?лу людей в Укра?н?. Отже, наша д?яльн?сть спрямована на ц? два аспекти».
Священик дода?, що окр?м каплиц? в Кисел?вц?, його колеги-священики з? Словаччини допомогли придбати моб?льну каплицю святого Архангела Миха?ла, в як?й, в?н як в?йськовий капелан, при?жджа? до в?йськових. «Зна?те, люди, як? ран?ше щонед?л? ? на свята щоразу були в храм?, – поясню? в?н, – то ? там [ред. на фронт?] тих Та?нств ?м не вистача?, ? не завжди ? капелан у кожному п?дрозд?л? або в кожному батальйон?. Тому я раз на м?сяць стараюся до?хати до хлопц?в п?д Куп'янськом чи п?д Лиманом. Це таке духовне служ?ння, служ?ння душ?».
Отець Новак в?дв?ду? також р?зн? населен? пункти на Херсонщин? ? часто до?жджа? до с?л, як? пост?йно перебувають п?д обстр?лами. «Там, насамперед, ? потреба у гуман?тарн?й допомоз?, – каже в?н. – Наприклад, в одному сел? до сьогодн?шнього дня нема? н? електрики, н? води – все треба довозити. Так що там ми до сьогодн?шнього дня забезпечу?мо ще ? генераторами».
Ще одне ?хн? служ?ння, як п?дкреслив за священик, – це забезпечення л?ками, як? вони збирають ? в?дправляють через сво?х волонтер?в на передову, на стаб?л?зац?йн? пункти, куди привозять поранених. «Окр?м того, також на Микола?вщин? сп?льними зусиллями ?нших гуман?тарних орган?зац?й нам вдалося привезти в село моб?льну кл?н?ку, тому що там також все зруйновано, – дода? наш сп?врозмовник. – По можливост?, возимо сюди л?кар?в, щоб людей обслужили, тому що там н? кл?н?ки, н? л?кар? ще не повернулися, а люди, особливо старш?, мають хрон?чн? захворювання. Ну ? так ?м треба не лише до священика прийти, але й до л?каря, виговоритися, ? також отримати л?карську допомогу».
Духовна родина, яку об’?дну? служ?ння потребуючим
В?кент?йська родина об’?дну? приблизно 2 млн. член?в у всьому св?т?. Розпов?даючи про структуру ц??? духовно? родини в Укра?н?, м?с?онер зазначив, що тут ? десять г?лок: Згромадження М?с?? святого В?нкент?я де Поля, Згромадження Дочок Милосердя святого В?нкент?я де Поля, Мар??н? Сестри Чудотворного Медальйона, Згромадження Милосердних Сестер святого В?кент?я – Сатмарки, Згромадження Сестер Милосердя святого В?нкент?я (УГКЦ), В?кент?йська Мар??на Молодь, Асоц?ац?я Чудотворного Медальйона, Товариство святого В?кент?я де Поля (м?жнародна християнська благод?йна орган?зац?я мирян, яка об’?дну? близько 600 тис. в?руючих у 132 кра?нах св?ту), М?жнародна Асоц?ац?я Милосердя (AIC) – неурядова орган?зац?я, до складу яко?, входять в основному, ж?нки), Фонд «Деполь Укра?на».
«Ми ма?мо т?сну сп?впрацю, – п?дкреслив в?н. – У зах?дн?й Укра?н? ми зосередилися б?льше на допомоз? внутр?шньо перем?щеним особам, приймали ?х в наш? монастир?, храми. А в ?нших частинах Укра?ни – у сх?дних, центральних та п?вденних рег?онах – ми ма?мо завжди два напрямки: духовна п?дтримка ? гуман?тарна допомога».
Священик розпов?в, що Всеукра?нський Благод?йний Фонд «Деполь Укра?на», наприклад, дба? про забезпечення гуман?тарних потреб. Вони в?дкрили центри психолог?чно? допомоги, тому бо побачили в цьому велику потребу: «Народ вже дуже травмований, особливо т?, як? пережили окупац?ю, т?, хто близько л?н?? з?ткнення; ? вдови, як? втратили чолов?к?в, матер?, як? втратили сво?х д?тей, ?м дуже важко все це переживати. Так що ма?мо ? моб?льн? бригади психолог?в, як? ви?жджають на села, ? стац?онарн?. Особливо ми рад??мо, що завдяки нашим донорам вже в?дкрили п'ятий центр для д?тей, де ?м допомагають побороти травму. В Одес? у нас уже ? два так? осередки, в Микола?в?, тепер в?дкрили також в Баштанц?, в Харков?».
Завдання священика у момент страждання – бути поруч
У п’ятницю, 15 березня 2024 року, Одеса зазнала криваво? рос?йсько? ракетно? атаки, внасл?док яко? загинула 21 особа. Серед тих, хто прибули на м?сце трагед?? п?сля обстр?л?в, був також ? отець В?тал?й Новак. «Перший обстр?л був недалеко в?д нас, – пригаду? в?н. – Я був там в?дразу вранц?, на тому м?сц?. Там жах?ття ? трагед?я. Для мене особисто це не ? щось нове, тому що я часто бував п?д Бахмутом, чи в Куп'янську, то там це ? щодень. Тут, звичайно, це жахлив?ше вигляда?, тому що, зда?ться, Одеса далеко в?д л?н?? фронту, але, як бачимо, ворог не обира?».
В?дпов?даючи на запитання про те, в чому поляга? м?с?я священика у таких м?сцях, в так? траг?чн? моменти, отець В?тал?й каже: «М?с?я священика ма? той самий сенс, що ? Воплочення: якщо люди знають, що ? священик ? духовна особа, то насамперед вони оч?кують присутност?, тобто: “Я тут з вами. Я так само под?ляю ? страждаю. Мен? накочуються сльози, але я стою тут ? з молитвою, ? з упованням на Бога. Я приймаю ту реальн?сть такою, яка вона ?”. Це те, що ми пережива?мо п?д час Великого Посту: ?сус Христос також пройшов тим шляхом страждання, Хресною дорогою. Тобто ? В?н не т?кав, не заперечував, але прийняв це страждання. Тобто я особисто також вчуся стояти у в?р? перед Богом, щоб не почати нар?кати на Бога, або впасти у якийсь розпач. Але це важливо також для тих, хто ? поряд з? мною, яких я зустр?чаю, тому що ми стали на боротьбу за свою свободу, за свою ?дентичн?сть, за збереження себе й бачимо, що без жертви це не йде, це неможливо, ? бачимо насл?дки ц??? жертви, бачимо ц?ну, яку ми платимо. Тобто це говорить мен? й надал?, що це не ? якась гра або може хтось передума?: ми вже вступили в цю боротьбу, ми повстали в?дстояти себе як народ, як нац?ю, як свою ?дентичн?сть, свою землю. ? це та ц?на, яку ми платимо. Але нас п?дбадьорю? усв?домлення того, що ми мусимо вистояти, в нас уже нема ?ншого шансу, завдячуючи тим, як? вже в?ддали сво? життя».
В здоровому т?л? здоровий дух
Отець В?тал?й завжди перебува? у рус?, в?н бадьорий ? не шкоду? сл?в та усм?шки для тих, з ким сп?лку?ться. Тому запиту?мо його, що йому допомага? кожного ранку прокидатися ? знову розпочинати допомагати людям, п?дтримувати як духовно, так ? психолог?чно, матер?ально. В?н в?дпов?в, що окр?м молитовних практик, як сп?льнотних, так ? особистих, йому допомага? також моржування, яким в?н займа?ться разом ?з хлопцями ?з сп?льноти Домашньо? Церкви. «Це допомага? долати травми, ? якось перевести духа, регенеруватися, – поясню? в?н. – Ми купа?мося в мор? всю зиму, ? ми не пропустили жодного тижня, неважливо, чи надвор? м?нус десять, чи сн?г, чи дощ. Я ? перед повномасштабною в?йною цим займався тут, в Одес?, де я живу, але це не було наст?льки ?нтенсивно. А тепер ми, чолов?ки, систематично зустр?ча?мося, ? це дуже бадьорить, заряджа?, гарту? не т?льки т?ло, але й духа, ? не т?льки для кожного зокрема, але й для вс??? сп?льноти, до яко? належать ц? чолов?ки».
Необх?дн?сть психолог?чно? п?дтримки
Д?лячись сво?ми спостереженнями стосовно того, як загалом почуваються люди в Укра?н? на цьому етап? в?йни, отець В?тал?й зазнача?, що «кожна людина ма? р?зний пор?г чутливост? ? переживання тривоги». Але, щоб описати загальну картину, в?н розпов?в про один випадок: одн?й людин? терм?ново були потр?бн? л?ки антидепресанти ? ?х не було н?де в аптец?, ц? л?ки вдалося знайти в ?ншому м?ст? за 400 км в?д Одеси. Це, за словами нашого сп?врозмовника, св?дчить про те, що люди користуються цими л?ками, ? в?дпов?дно, що ? проблеми ?з псих?чним здоров’ям.
Отець В?тал?й констату?, що багато гуман?тарних орган?зац?? в?дкрили напрямки психолог?чно? допомоги людям. «?, наприклад, коли ми в?дкрива?мо ваканс?ю психолога, тепер вже дуже важко знайти квал?ф?кованого психолога, – зауважу? в?н. – Це знову ж таки вказу? на те, що ця допомога тепер дуже необх?дна, дуже затребувана. Наприклад, ми в?дкрили денн? центри в Одес?, Харков?, Ки?в?, куди приходять люди, як? вт?кають, наприклад, з Херсонщини, з Тавр?йщини, до Одеси при?жджають. Ну ? це ми назива?мо м?сцем, де вони починають плакати, ?м потр?бно виговоритися з того горя, з якого вони прийшли. Парадоксально, що я недавно запитав нашого соц?ального прац?вника-психолога, який там працю?: “Що вам найб?льше потр?бно?”. А в?н в?дпов?в: “Отче, зна?те, нам потр?бн? носов? хусточки, тому що вони дуже швидко зак?нчуються: люди плачуть ? витирають сльози”. ? це говорить про багато: люди, як? приходять по гуман?тарну допомогу, насамперед с?дають ? плачуть, розпов?дають, що пережили, в?д чого вони втекли, а пот?м уже почина?ться властива допомога».
Наснага в?йськових
Серед тем, на як? ми сп?лкувалися з отцем В?тал??м Новаком, було також його бачення настро?в серед в?йськових, яким в?н нада? душпастирську оп?ку. «П?шов трет?й р?к в?йни? Як би ви могли описати ?хн?й стан на цьому етап? в?йни? Чи ? ще той запал, який був на початку? Чи переважа? втома? ? наск?льки ?м допомага? духовний вим?р у в?йськов?й служб??» – в?дпов?даючи на це запитання, м?с?онер п?дкреслив, що в?н, зазвичай, ?здить до в?йськових, як? ? католиками. «?хн?й дух, ?хн?й запал не зник, – каже в?н. – Так, ? втома, але вони вмотивован?, тобто вони знають, чому вони там ?, заради чого вони воюють. Тобто я не бачив розпач?. ? втома, ? втрати, ? б?ль, бо це в?йна. Але коли я там з хлопцями ? п?сля того, як я по?хав в?д них, вони кажуть: “Зна?те, отче, п?сля вашого в?д’?зду в нас був великий обстр?л там п?д Куп'янськом. Але певно допомогла Ваша молитва чи наша молитва, бо вс? жив? здоров?, ? ? т?льки подряпини в?д осколк?в”. ? вони чекають мого наступного при?зду. ? я, наприклад, п?д час першого року в?йни, коли при?жджав до хлопц?в, то старався привезти якусь матер?альну допомогу. А зараз, зазвичай, коли запитую, що ?м привезти, вони кажуть: “Мол?ться, отче. Ви при?дьте, помол?ться”. ? мо? ви?зди до хлопц?в – це душпастирська п?дтримка: я при?жджаю, щоб побути з ними, помолитися. Людина з душ? ? т?ла, тобто як т?ло ма? сво? потреби, так ? душа. А ми зна?мо, що якщо здорова душа, то ?нколи т?ло, як би важко не було, нав?ть якщо воно хворе ? втомлене, але якщо там то ? той вогонь в душ?, той запал, то це допомага? йти вперед».
Пост?йна гуман?тарна допомога
В?кент?йська родина, а зокрема фонд “ДеПоль Укра?на”, пост?йно нада? потребуючим в Укра?н? гуман?тарну допомогу. В?дпов?даючи на запитання про те, чи вони отримують достатньо допомоги, наприклад, в?д закордонних партнер?в, щоб допомагати людям, м?с?онер зазначив: «Не можна Бога гн?вити, що не надходить. Не надходить в так?й к?лькост? ? масштабах, як це було на початку. Тому що в?йна продовжу?ться, ресурс?в ста? менше, а ми ?х пост?йно потребу?мо. Сьогодн?, наприклад, до мене звернулися в?йськов?, яким потр?бно допомогти харчами, а в нас вже склади пуст?, тому, що ми вже все роздали. Хоча я знаю, що Господь Бог дасть, покеру? серцями: я посп?лкувався з ?пископом, з? священниками, ? вже знайшлося, але на в?дм?ну в?д того, як це було на початку, то зараз треба вже шукати. На вс? запити, наприклад, на потребу л?к?в, ми не можемо вже в?дразу в?дреагувати, ? тод? почина?мо поширювати ?нформац?ю, збирати. На початку ми вс? були на?вн?ш? ? думали, що ось-ось все зак?нчиться, але тепер розум??мо, що потр?бна розм?рен?сть ? пост?йн?сть у допомоз?, тому що в?йна продовжу?ться, ресурс?в ста? менше як у людей, так ? в кра?ни, ? поки ми не висто?мо, вона буде потр?бна у вс?х аспектах. Потреби не зменшилися, наприклад, потр?бно в?дновлювати житло людям, щоб вони не залишилися на вулиц?. Ми допомогли перекрити майже тисячу будинк?в ? вставили в?кна. На Харк?вщин? майже тисячу п'ятсот в?кон, бо Харк?в це м?сто без в?кон. Тут зараз зима, то ми завозимо людям паливн? брикети, дрова, бо завжди ця потреба буде, тому що вже третя зима буде, ? не достатньо було забезпечити лише один раз, бо дрова горять, гр?ти треба, а ?нших засоб?в в тих деокупованих селах ще нема, там ще не в ус?х ? газ, не у вс?х ? в?дновлене електропостачання».
Натхнен? прагненням свободи
«Мабуть законом?рно, що в багатьох людей в Укра?н? з’явилася втома в?д в?йни, ? звичайно, найб?льше у в?йськових, а також ? в цив?льних, що мешкають недалеко в?д зони бойових д?й. Напевно, ? також в?дчуття, що цьому не видно н? к?нця, н? краю. Отче, що Вас трима? ? надиха??» – в?дпов?даючи на це запитання, отець В?тал?й зауважу?: «Так, з одного боку, не видно н? к?нця, н? краю, але в якомусь сенс?, той факт, що ми залишилися тут, що ми обрали, що ми будемо до к?нця, для мене це означа?, що ми вже стали, в певному сенс?, переможцями. Тому що нав?ть якщо, не дай Бог, щось з нами станеться, то ми стояли на сторон? добра, на сторон? правди, на сторон? свободи. Тяжко сказати… Ми зна?мо, що це не зак?нчилося, що не можна розслабитися, ? це мотиву?. Зранку ти прокида?шся, ? усв?домлю?ш, що Бог тоб? дав ще один день, ? в?д тебе залежить, як ти його проживеш в цих обставинах, коли ? в?йна, коли ? люди як? потребують допомоги. Очевидно, ми зараз розум??мо, що треба в?дпочивати, треба плекати психолог?чну ? духовну г?г??ну, щоб уникнути вигорання. Вигорання загрожу?, наприклад, волонтерам, нашим прац?вникам, як? на цьому етап? вже не мають того ентуз?азму, запалу ? сили, як? були два роки тому. ? тому треба бути пом?ркован?шими ? в?дпов?дальн?шими до себе, до свого стану здоров'я, бо ми не зна?мо, ск?льки це ще буде продовжуватися. Але ми зробили св?й виб?р: ми будемо тут. На вих?дних я був на реколекц?ях в Херсон?, ? там були люди, як? пережили окупац?ю. Я ?х запитував, як вони це все зум?ли пережити: в тих селах до сьогодн?шнього дня нема н? води, н? св?тла. А вони кажуть: “Але ?, отче, свобода. Ми готов? пожертвувати вс?м, лиш щоб знову мати те в?дчуття свободи”. ? коли я ?х запитував, що ?м допомагало це все пережити, то вони в?дпов?дали: “Пережили тому що був Бог, костьол ? священики, як? залишилися з нами нав?ть в окупац??. ? коли ми вже не мали н?чого ? не знали, що не буде н? свободи, н? роботи, зовс?м н?чого, що все зупинилося, то аж тод? ми усв?домили важлив?сть Божо? присутност? в нашому житт?, бо це було для нас ?дине м?сце, куди ми могли прийти, де ми могли бути в?дкритими ? в?льними, могли сказати, що дума?мо, поговорити, под?литися. Ну ? з Божою допомогою пережили окупац?ю”. Отож, деяк? люди бояться при?хати в Укра?ну, наприклад, до Львова, до Ки?ва, а т? в Херсон? живуть ? сп?льнота живе, ? до храму йдуть щонед?л? й у свята, попри те, що нав?ть там дв?-три ракети прил?тали з одно? сторони в храм. Ну, слава Богу, не вибухнуло. Бог поки що трима? оп?ку».