Прохання про прощення сл?дами традиц??
Andrea Tornielli
Те, що Папа Франциск сказав п?д час зустр?ч?, яка була останньою в рамках подорож? до Румун??, просячи прощення в ромсько? сп?льноти за дискрим?нац?ю, зазнану протягом ?стор??, включа?ться у традиц?ю, яка вже п?встол?ття утверджу?ться в Церкв?. «?стор?я говорить нам, що також ? християни, теж ? католики, причетн? до багатьох прояв?в зла», – сказав в?н, пояснюючи згадане прохання про прощення.
Уважн?сть до цих сп?льнот виявив 26 вересня 1965 року святий Павло VI, який в?дслужив Святу Месу в м?жнародному циганському табор? в передм?ст? Помец??, сказавши: «Ви в Церкв? перебува?те не на околиц?, але п?д деяким оглядом, у центр?, в ?? серц?: ви перебува?те в серц? Церкви, бо ви залишен? сам?». Папа Монт?н?, згадуючи при т?й нагод? про зловживання, дискрим?нац?ю та пересл?дування, зазнан? цими людьми, не промовив «mea culpa», але саме в?н започаткував епоху прохань про прощення в представник?в ?нших християнських конфес?й за деяк? темн? стор?нки минулого.
Саме святий ?ван Павло ?? присвятив окреме прохання про прощення циганам п?д час покаянного богослуж?ння з нагоди Юв?лею Двотисячор?ччя: «Християни повинн? вм?ти каятися за слова та повед?нку, продиктован?, ?нод?, пихою, ненавистю, бажанням панувати над ?ншими, неприязню до слабших сусп?льних груп, як от м?гранти та цигани».
Увагу та зрозум?ння до цих сп?льнот виявляв також Венедикт XVI, який 11 червня 2011 року, приймаючи представник?в р?зних етнос?в ром?в ? циган, визнав: «На жаль, протягом стор?ч ви в?дчули г?ркий присмак неприйняття, й, ?нод?, пересл?дування… ?вропейське сумл?ння не може забути про такий великий б?ль! Нехай же ваш народ н?коли б?льше не буде об’?ктом утиск?в, в?дкинення та зневаги!».
Тепер його наступник Франциск, прямуючи протоптаним шляхом, ще раз ? виразно попросив прощення, под?бно до того, як в?н вже робив це щодо ?нд?анц?в у Чапас (Мексика) 2015 року, чи як у серпн? 2018 року – перед обличчям скандалу зловживань неповнол?тн?ми, написавши в Лист? до Божого люду: «З почуттям сорому й розкаянням визна?мо, що ми, як церковна сп?льнота, не зум?ли бути там, де повинн? були бути, не д?яли вчасно, визнаючи вим?ри та серйозн?сть шкоди, запод?яно? дуже багатьом життям».
Дорога того, хто просить прощення, не завжди ? легкою та безбол?сною. Папа Войтила, систематично прямуючи нею, сл?дами Другого Ватиканського Собору та Павла VI, наражався на критику всередин? Церкви. Папа-поляк, протягом свого понтиф?кату, десятки раз?в озвучував прохання про прощення, переосмислюючи р?зн? факти минулого. В?н говорив про хрестов? походи, про певну податлив?сть католик?в перед обличчям диктатур ХХ стор?ччя, про под?ли в Церкв?, про погане ставлення до ж?нок, про процес над Гал?ле?м та ?нкв?зиц?ю, про пересл?дування ?вре?в, рел?г?йн? в?йни, повед?нку християн щодо ?нд?анц?в та кор?нних африканц?в.
Для християн ? нормальним (чи повинно би бути) просити прощення, визнавати себе гр?шниками, що пост?йно потребують очищення. ? хоч провини завжди ? та залишаються особистими, в кожн?й епос? Церква стара?ться зрозум?ти та з якнайб?льшою в?рн?стю переживати ?вангельське послання, усв?домлюючи неправильн? кроки та ско?н? помилки. Закид, який найчаст?ше звучить проти прохання про прощення за факти з минулого, ма? сво? рац??: не можна судити того, хто жив перед нами, в св?тл? сучасно? чутливост?. Але також ? протягом минулих стол?ть ?снувала можлив?сть зрозум?ти, як часто це робили непочут? пророки, що ?сус завжди стояв на боц? жертв, а не тиран?в, на боц? пересл?дуваних, а не пересл?дувач?в. Й апостолов? Петров?, який в?друбав вухо слуз? первосвященика, щоб захистити Його, наказав повернути меча в п?хви.
