Соціальний «Дім надії» для дівчат у Львові: сприяння всебічному розвиткові
с. Емілія Вандич, СНДМ – Ватикан
Богопосвячені особи в усі часи намагалися бути чутливими до викликів суспільства. Крім молитви за потреби людей, кожен Чин чи Згромадження Католицької Церкви привертали увагу до убогих, покинутих, сиріт та інших людей, що опинилися у скрутному матеріальному становищі. Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії від початку заснування Згромадження зосереджували увагу на служінні для найбільш покинутих і потребуючих, наслідуючи приклад своєї Співзасновниці блаженної Йосафати Гордашевської. Одним із таких викликів сучасного суспільства є діти та молодь із соціально-вразливих категорій. Саме для дівчат із родин, що перебувають у складних життєвих обставинах, сиріт та напівсиріт постав соціальний центр «Дім Надії» у Львові. Про нього для української редакції Vatican News розповіла с. Вероніка Хитра, СНДМ, Директорка цього закладу.
Сестро Вероніко, розкажіть історію соціального центру «Дім надії». Як розпочалося служіння сестер Служебниць і яка мета заснування цього дому?
Дякую за запрошення поділитися нашою працею в соціальному домі. Цей будинок розпочав свою діяльність у 2013 році, завдяки пропозиції та ідеї Едмонтонської єпархії [УГКЦ в Канаді]. Пані Люба Ковальчик з Едмонтону, яка започаткувала організацію «Міст Надії», мала ідею створення такого будинку, тому що діти з убогих родин, якими опікувалися сестри завдяки благодійній організації «Міст надії», підростали та йшли до Львова на навчання, і вони, можна сказати, губилися в різних гуртожитках. І вона бачила необхідність, потребу, щоб створити такий будинок для дітей сиріт, напівсиріт, із соціально вразливих категорій, щоб вони могли мати подальшу опіку від сестер.
В Канаді був добродій Алекс Вернер, який походив з України, зі Сокальщини. Він мав свої заощадження і хотів ті кошти передати для хорошого благодійного внеску для дітей України. Отож, пані Люба поділилася з ним своєю ідеєю, на що він охоче погодився, і купили цей будинок. Він, звичайно, був не в найкращому стані, – старий, зруйнований, – але завдяки Едмонтонській єпархії його відремонтовано.
Метою цього дому є те, щоб дівчата, які проживають в ньому, почувалися в безпеці й розвивалися духовно, морально, і фізично, тобто набували різних навиків для свого особистого простору.
Яку місію виконує соціальний центр «Дім Надії» в умовах сьогодення?
Соціальний центр, «Дім надії», який знаходиться у Львові, по вул. Равська, 6, діє вже майже 12 років. В ньому проживають переважно 23 дівчини, які навчаються у різних навчальних закладах Львова, віком від 15 до 23 років. Це дівчата із соціально вразливих категорій населення. До нашого дому ми приймаємо усіх дівчат з різними їхніми труднощами, проблемами, незалежно від релігійної приналежності. Творимо екуменічну спільноту. Ми сходимося раз в тиждень на спільну молитву, щоб подякувати Богу за тих людей, які допомагають утримувати цей будинок, і просимо для них Божого благословення.
Для дівчат, які до нас приходять, ми, насамперед, стараємося створити атмосферу затишку, захищеності, даємо час на адаптацію, щоб вони відчули, що перебувають у безпеці. Водночас, приглядаємося до їхніх потреб, оскільки, кожна з них є різна, всі вони мають свою історію життя, то підхід і потреби є різного масштабу. Декому допомагаємо зорганізувати умови особистого простору, підказати правила особистої чи загальної гігієни. Вони по черзі прибирають свої кімнати і роблять порядок в будинку. Дехто вчиться сортувати одяг до прання, розвішувати, прасувати… Іншим допомагаємо в приготуванні їжі. Всі беруть участь у випіканні кондитерських виробів, особливо звертаємо увагу на приготування традиційних страв перед релігійними святами Різдва чи Великодня. Таким чином стараємося прищеплювати їм любов до своєї традиції. Дівчата в нашому домі стають членкинями однієї великої родини.
Ми свідомі того, що крім зовнішніх навичок, потрібно виховувати внутрішню особистість. Щомісячно робимо збори, на яких наголошуємо про важливість духовних та моральних цінностей. Також запрошуємо інших фахівців-спеціалістів, які допомагають дівчатам віднайти внутрішні ресурси, навчитися планувати свій час, розрізняти та керувати своїми емоціями, виходити з конфліктних ситуацій, говоримо про важливість сну та відпочинку для здорового способу життя. Декого спрямовуємо на індивідуальні курси психотерапії. Якщо дівчата мають проблеми зі здоров’ям, то, в порозумінні з сімейною лікаркою, надаємо медичну допомогу.
Розділяємо з ними радісні та сумні життєві моменти. У дні їхнього народження, дякуємо за дар життя кожної особи і разом, великою спільнотою, відзначаємо. Дякуємо за дар їхнього життя, за те, що вони є, що їхнє життя дуже важливе та дуже потрібне нашому суспільству і нашій державі Україні. А в сумні хвилини стараємося супроводити та допомагати. І тоді вони починають бути собою і розвивати свої таланти.
Як змінюються дівчата, їх життя, світогляд, поведінка, проживаючи з сестрами і формуючись під вашим доглядом?
В нашому будинку ми не ставимо собі за мету змінити їхній світогляд чи вплинути на них, щоб вони змінилися. Хоча нам, звичайно, приємно бачити плоди нашої праці, але протягом всього того часу, що вони перебувають з нами, ми робимо різні заходи для того, щоби вони сформувалися, найперше, як людина.
Ми також стараємося відвідувати театри, музеї, щоб мати наочні приклади нашої української культури. Це сприяє і заохочує розвивати нашу ідентичність. Одна наша студентка так описує відвідування театральної вистави: «…це був просто фантастичний вечір! Ми сміялися і плакали; співали всі разом “Червону Руту”, із захватом вітали акторів оплесками та гучним криком: “Дякуємо”, за те, що наповнюють наше життя яскравими фарбами, і розвантажують наші навчальні дні…». Ще ми робимо пізнавально-відпочинкові екскурсії, відвідуємо або організовуємо майстер-класи, які також сприяють пізнаванню нашої історії та культури. Ще однією частиною нашого служіння є зустрічі з переселенцями. Ми їх запрошуємо на великі свята до нашого спільного столу, та й зустрічаємося при інших необхідних потребах.
І тут я хочу сказати, що не тільки самі теоретичні навчання, але є багато таких практичних заходів, які допомагають дівчатам соціалізуватися, спілкуватися, ставити питання, виходити на зустрічі, й вони сприяють їхньому всебічному розвиткові. Все це ми робимо завдяки нашим постійним та відданим жертводавцям.
Як контекст війни впливає на їхнє життя, навчання?
Багато викликів появилося з моменту повномасштабного російського вторгнення в Україну. Форма навчання у закладах набрала іншого характеру через повітряні тривоги, які змушували переривати навчання і спускатися в укриття. Також з моменту окупації деяких територій України, деякі дівчата навіть не могли закінчити навчальний рік у школі й отримати атестат про середню освіту. Доводилося шукати різних способів, щоб вони могли продовжувати навчання у Львові.
Протягом зими багато навчальних закладів роблять довгі канікули або переводять студентів на дистанційне навчання, через брак опалювання в аудиторіях. Це дуже впливає на навчальний процес, на те, що вони не є з одногрупниками та викладачами. Більшість часу наші студентки проводять за комп’ютерами чи ґаджетами. Це не навмисно, але ми зауважуємо, як воно викликає залежність від інтернету. Тому стараємося знайти шлях допомоги, щоб навчити їх інформаційної гігієни, щоб вони вміли переключатися з інтернету на живе спілкування, на спільні зустрічі.
Оскільки в нашій країні триває війна, то ми не можемо стояти осторонь. В нашій спільноті ми переконані, що будь яке маленьке добро, зроблене для наших ближніх, міняє світ на краще. Тому ми стараємося ділитися своїми талантами і частинкою нашого тепла. Пам’ятаємо про наших Захисників – періодично робимо для них випічку, яку пересилаємо на передову. Збираємо консервовані банки, сортуємо картонний папір з під ящиків, з яких пізніше робимо окопні свічки, виготовляємо різні ручні роботи – малюємо, в’яжемо, печемо, робимо подарункові букети, після цього це все продаємо і допомагаємо нашим воїнам. У День матері ми молимося за кожну матір, яка виховала воїна-героя, молимося за депортованих дітей, щоб вони могли повернутися на свою Батьківщину, щоб кожна мама могла пригорнути свою, насильно вивезену дитину.
Ми не тільки пам'ятаємо про живих військових, наших захисників, але віддаємо належну пошану нашим героям, які віддали своє життя за незалежність України, організовуємо вечори пам’яті, під час яких згадуємо і дякуємо їм за те, що ми тут можемо вільно жити і вчитися, і робити багато добрих вчинків.
Які виклики, на Вашу думку, стоять перед Згромадженням сестер Служебниць в Україні у сфері соціального служіння?
Щодо викликів, які стоять зараз перед нами, то найперше це те, що проблеми довкола нас не зменшуються, а зростають. Тому що є дуже багато сиріт, напівсиріт, які потребують допомоги. Є багато жінок-військових, які потребують реабілітації. Є багато дітей, які опинилися на межі бідності, і для них також потрібно простягати руку допомоги і не залишати напризволяще. Тому ми повинні солідно розвиватися особисто, і згідно нашої харизми, аби більше вникнути в ці проблеми і йти назустріч тим, які дійсно нас дуже потребують.
Що Ви хотіли б побажати сучасній молоді, дівчатам юнакам для їхнього майбутнього?
Найперше, щоби вони ставали собою, щоб вони були собою, щоб вони вміли розвивати свої таланти, щоб шукали і розпізнавали своє покликання. І, звичайно, нашим головним бажанням є те, щоб дівчина чи кожна людина, була з Богом. Бо правдиве щастя є тоді, коли перебуваємо з Богом.
