Молоді українки про католицьку комунікацію: творити простір для зустрічі
Світлана Духович – Ватикан
У сучасну цифрову епоху, де обсяг інформації надзвичайно великий і доступ до неї досить легкий, постає нагальна потреба бути інформаційно грамотними, що означає не лише здатність знаходити інформацію, але й мати збалансовані судження стосовно неї та критично мислити. Плекати інформаційну грамотність важливо не лише для старших поколінь, для яких Інтернет є досі новим явищем, але й для молодших, які народилися вже в час соціальних мереж. Про те, як молодь взаємодіє з медіа, і зокрема, із соціальними мережами, про питання цінностей і віри в цьому контексті ми говорили з двома молодими українками Вікторією Гавалешко та Анастасією Курʼятою, які наприкінці січня цього року взяли участь у заходах, організованих в рамках Ювілею працівників суспільної комунікації, а зокрема у зустрічі молодих комунікаторів, яка проходила від 24 до 26 січня 2025 року.
Вікторія: в гаморі та метушні не загубити Бога
«В сьогоднішньому секуляризованому і діджиталізованому світі, ми всі маємо подібні розчарування і страхи», – зазначила Вікторія Гавалешко, випускниця Факультету інституційної комунікації Папського Університету Святого Хреста (Рим), ділячись думками про чесноту надії, що є темою Ювілейного року. Ґрунтуючись на своєму досвіді спілкування з учасниками зустрічі молодих комунікаторів, вона зауважила, що одним з найбільших страхів, які турбують молодих католицьких журналістів і комунікаторів, є те, «щоб в гаморі та метушні не загубити Бога». «Наголошувалось на тому, що, виконуючи свою професію, ми повинні пам'ятати, чому і для кого ми це робимо, і що фундаментом цієї роботи є Бог і Його слово», – поділилася вона.
Вікторія розповіла, що у триденній зустрічі молодих комунікаторів брали участь приблизно сто двадцять осіб із сімдесяти країн світу. Багато з них, за її словами, висловлювали стурбованість з приводу «жорстокості, яка зараз панує в світі, і мовчання багатьох країн на конфлікти, які відбуваються». «Комунікатори наголошували на тому, – додала вона, – що серед величезної дезінформації, яка зараз відбувається, мусять бути ті, хто буде нести правдиву інформацію, і вони хочуть бути тими людьми».
Стосовно самого поняття “надія”, то, як зауважила наша співрозмовниця, учасникі з різних країн давали дуже різні інтерпретації. «Ми з Анастасією наголошували, що для нас, українців, надія полягає в єдиному слові “мир”, якого ми дуже прагнемо. Без миру на нашій землі нам дуже тяжко творити, бути активними. Але якраз це і спонукає нас допомагати і бути цінними, бути присутніми на тих місцях, де ми є, і саме там бути журналістами і нести віру, де вона потрібна, де її дуже чекають і шукають», – підкреслила Вікторія.
Ділитися реальними історіями з життя
Серед тем, які обговорювали молоді комунікатори на зустрічі в Римі, були також самотність, яку дедалі частіше переживає сучасна людина попри те, що може мати багато “друзів” у соцмережах, а також штучність, яку породжують соціальні мережі, тобто створення образу ідеального життя. Саме тому організатори заходу вказували на важливість ділитися реальними історіями життя з його випробуваннями і бідами.
Для того, аби продемонструвати молодим комунікаторам, як можна долати ці виклики, їм було запропоновано взяти участь в практичному занятті, під час якого вони ділилися своїми історіями за методикою міжнародної платформи “Narrative 4”. Згідно з цією методикою, двоє людей розповідають один одному про себе, а потім кожен розповідає історію іншого від першої особи більшій групі. «Мета цієї мережі, – зазначила Вікторія, – полягає в тому, щоб заохочувати людей ділитися своїми історіями, аби бути почутими і побаченими, що, зрештою, є нашою основною людською потребою. І цю потребу дуже гостро переживає зараз багато людей в Україні, тому що вони відчувають себе покинутими, самотніми». Наша співрозмовниця додала, що переказуючи історію іншої людини від першої особи, людина пропускає її через своє серце, а «інші люди в цей момент також мають можливість співпереживати, відчувати емпатію».
«Якщо не можу змінити важку реальність, я можу любити»
Після завершення навчання в Римі Вікторія має намір повернутися в Україну. Туди вона повезе не лише спогади про навчання в Римі, але й свої знання і навички. «Скоро я повернусь в ту болючу реальність, в якій кожного дня живуть люди, – поділилася вона. – І я засвоїла дуже один важливий урок: якщо я не можу змінити важку реальність, я можу любити, попри все. А любов для мене – це дія. Тобто я можу повернутися додому і любити людей через діяльність: через допомогу іншим, навіть через оце банальне вислуховування інших людей, які не мають з ким поділитися тим, що їх болить. Я б хотіла, щоб люди, які страждають від війни, переселенці, могли бути почутими в спільнотах, і щоб вони відчували, що вони є прийняті нами. Я вдячна за цінний урок, про який говорив Папа Франциск, про те, що коли серце має тріщини, саме в ті тріщини може зайти Божа любов і зцілювати. Я вважаю, що кожен комунікатор мав би бути руками і очима Бога, щоб інші люди могли відчувати Його любов через ті матеріали, які ми пишемо, подкасти, які ми створюємо, через розмови, які ми ведемо».
Анастасія: досвід зустрічі, яка розширює горизонти
Анастасія Курʼята, яка працює в благодійному фонді “Дерево мого життя”, також брала участь в зустрічі молодих комунікаторів, що проходила в рамках Ювілею працівників ЗМІ. Окрім того, перед тим вона брала участь у формаційній програмі під назвою «Комунікатори віри в цифровому просторі», яку вже четвертий рік поспіль організовує Дикастерія у справах комунікації. Кожного тижня протягом дев’яти місяців шістнадцять учасників цієї програми брали участь в сесії онлайн, а під час ювілейних заходів в Римі, вони мали нагоду зустрітися офлайн і представити свої проекти. «Для мене участь у цій програмі – це, насамперед, утвердження в моїй вірі і Божий знак, того, що я рухаюсь у правильному напрямку, що Бог дійсно має для мене план», – поділилася Анастасія.
Окрім Анастасії у цій програмі взяли участь пятнадцять молодих осіб з різних країн світу, але більшість з них були з африканських країн. З Європи були дві учасниці: Анастасія і ще одна з Португалії, а також два учасники з Азії. «Це був надзвичайно цікавий досвід, – підкреслила вона, коментуючи цей факт. – По-перше, я абсолютно не очікувала пройти процес відбору. А коли отримала офіційне запрошення і після того, як пройшла співбесіду, ми зустрілися онлайн зі всіма учасниками програми, то моєму здивуванню не було меж тому, що коли ми почали представлятися, я не бачила жодної людини з Європи. Я трішки зніяковіла, бо думала, що можливо, це якась помилка і що, напевно, я підключилася на інший лінк». Наша співрозмовниця поділилася, що перед тим вона щиро бажала і навіть молилася про те, щоб Бог допоміг їй «розширити горизонти і допоміг приймати інших людей». «Я навіть не очікувала, що Бог відповість на мої молитви саме через цю програму, – каже вона. – Я дуже рада, що опинилася саме в цій програмі, а не в тій, де з кожного континенту однакова кількість осіб, або де всі, наприклад, з Європи». Цей досвід допоміг дівчині зрозуміти, що «ми з різних континентів і ми дуже різні, але у нас однакові проблеми і нас об'єднує одна віра і однакові цілі та цінності».
Дев’ятимісячна формаційна програма, яку пройшла Анастасія, є прикладом ефективного використання сучасних засобів комунікації, комунікації, яка будує взаємини, допомагає пізнати одні одних, долаючи стереотипи і упередження і попереджаючи їхню появу.
Пам’ятати про фундамент
Звертаючись до своїх ровесників, молодих людей, в Україні, які переживають важкі часи, Анастасія каже: «Ісус – це фундамент. І не треба боятися, навіть якщо втрачаєш віру, не треба закриватись в своїх сумнівах і стражданнях. Варто виходити за межі своєї “коробочки”, за межі свого якогось базового комфорту. Треба обов'язково ділитися тим, що маєш на душі, і не боятися просити про допомогу, особливо, що стосується душевного стану, ментального стану. Але повертаючись до першого і головного: Ісус – це фундамент».
