杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

«Як сусп?льство, ми не були готовими до в?йни. В?йна до нас прийшла неспод?вано, ? ми просто почали в н?й жити. Хтось дав на не? в?дпов?дь, так, як зм?г дати. Хтось по сьогодн? не розум??, що робити, як в?дпов?сти на цей виклик. Я особисто починаю з профес?йно? сторони, тому мен? прост?ше: людина ма? травму, ? я стараюся ?й допомогти», – д?литься в ?нтерв'ю для ватиканських мед?а сестра Онуфр?я Бачинська з? Згромадження Сестер Служебниць Непорочно? Д?ви Мар??. Понад в?с?м рок?в вона працю? в реаб?л?тац?йному центр? “Вернигора-Модрич?”, де в?д початку повномасштабно? в?йни проходять в?дновлення також багато ос?б, – в?йськових ? цив?льних, – як? отримали р?зного роду поранення та травми.

Виклики, як? принесла повномасштабна в?йна

Реаб?л?тац?я людей, як? отримали ф?зичн?, психолог?чн? та духовн? травми на в?йн?, не ? чимось новим для сестри Онуфр??: вона займа?ться цим з 2014 року, коли почалася в?йна на сход? Укра?ни. «Але п?д час повномасштабного вторгнення зб?льшилися масштаби, – розпов?да? вона, – к?льк?сть людей з ампутац?ями ? особливо з контуз?ями дуже зросла. Зм?нилися ? категор?? людей, з якими я працюю. Якщо, наприклад, в?д початку в?йни з 2014 року не було д?тей з м?нно-вибуховими або вогнепальними пораненнями, то зараз ?х багато, ? робота з ними вимага? особливого п?дходу».

Окр?м ф?зично? реаб?л?тац??, сестра служебниця нада? духовну та психолог?чну п?дтримку с?м'ям загиблих або зниклих безв?сти во?н?в, людям, як? пережили рос?йську окупац?ю, а також мешканцям прифронтових територ?й. Черниця з?зна?ться, що коли вона допомага? людям оговтатися в?д травми, «вони б?льше в?дкриваються на Божу допомогу ? Його присутн?сть».

Допомогти людин? в?днайти свою ц?л?сн?сть

Черниця п?дкреслю?, що для ефективност? процесу в?дновлення дуже важливо сприймати людину ц?л?сно, тобто як ?дн?сть духа, душ? ? т?ла. «Бо коли ? рани душ?, – поясню? вона, – то вони в?дбиваються на т?л?, ? н? одна велика ф?зична рана не лиша?ться без сл?ду на душ?. ? коли почина?ш з людьми ц? моменти пропрацювати, проговорювати, в?дкривати через молитву, тод? вони в?днаходять цю свою ц?л?сн?сть».

Часто сестра Онуфр?я чу? запитання, як?, насправд?, звернен? не до не?. «Коли людина жила сво?ми ц?нностями, ? дуже часто мала певн? моральн? засади ? ними жила, ? коли в ?? життя ув?рвалася в?йна й покал?чила чи ??, чи р?дних, то виника? запитання: “Чому? Я ж не був поганою людиною. Чому так сталося? Нав?що?” У мене нема? в?дпов?д?. Я говорю ?м про те, що Бог ? живою особою, що “В?н ? присутн?й у тво?х стражданнях, В?н ?з тобою у тво?х ранах”. Я можу навчити, як працювати з? шрамами, як п?дготувати к?нц?вку до протезування. Я можу допомогти в?дновити пам'ять, допомогти працювати з пан?чними атаками, в?дновити як?сь ф?зичн? властивост? чи вади. Можу допомогти в?дновити, адаптувати будинок, допомогти адаптуватися в с?м'?. Але все решта може зц?лювати ? робити т?льки Бог. ? тод? людина почина? в?дкривати особистий контакт з Ним».

?стор?я в?днайдення дороги до Бога

Сестра Онуфр?я згаду? одного з? сво?х пац??нт?в – колишнього в?йськовослужбовця, який отримав м?нно-вибухову травму хребта на фронт? ? не м?г ходити. «Перед тим, як потрапити до нашого центру, – розпов?да? черниця, – в?н пров?в в?с?м м?сяц?в у л?карн? ? перебував у стан? сильного виснаження. В?н при?хав до нас з твердою думкою, що якщо не встане ? не почне ходити, то вчинить су?цид. Я розум?ла, що в?н не жарту?. З одного боку, я в?дчувала свою безпорадн?сть, бо хот?ла йому допомогти, але не знала як. Чи в?рила я, що Бог може його зц?лити ? що в?н зможе ходити? Я в?рила, бо Бог може д?яти там, де ми безсил?. Але я також знала, що Бог може мати для нього зовс?м ?нший план, якого я не розум?ла. ? я йому про це говорила. Я не переконувала його в тому, що його м?с?я важлива, що його життя ма? сенс, бо в?н це вже чув. В?н просто хот?в стати на ноги. Я завжди просила мо?х друз?в-священник?в, мо?х сп?всестер ? мою родину молитися за мо?х пац??нт?в. Щодня вони молилися ? за цього ветерана. Я теж молилася, бо не хот?ла, щоб в?н загинув. Я вв?ряла його Божому милосердю».

День за днем сестра Онуфр?я бачила, як зм?нювався внутр?шн?й св?т ветерана. В?н почав ?сти, спати. Ставав сильн?шим ф?зично ? духовно. За порадою черниц? в?н почав читати Святе Письмо, молитися Псалтир ? говорити з Богом. «В?н повернувся додому, ? ми пер?одично сп?лку?мося, – розпов?да? сестра служебниця . – В?н не почав ходити ?, швидше за все, не буде ходити. Але час в?д часу в?н надсила? мен? фотограф??, де в?н в кол?сному кр?сл? разом з дружиною ?де в театр та ?нш? м?сця. Так? моменти я називаю закор?ненням у Боз?, коли люди починають в?днаходити особист?сний контакт з Богом. ? коли я стаю св?дком таких момент?в, я дуже вдячна».

Про найб?льший б?ль

Сестра Онуфр?я Бачинська п?дкреслю?, що ?? «найб?льшим болем, найб?льшим розбиттям ? на ф?зичному, на духовному, на емоц?йному ? на психолог?чному р?вн?» ? бачити, коли молод? люди мають м?нно вибухову травму шийного в?дд?лу. «Дуже часто це чолов?ки ? молод? люди, як? назавжди залежн? в?д сторонньо? допомоги, щоби по?сти, одягнутися, вийти гуляти, мати якусь д?яльн?сть, працювати, вчитися, – каже вона, – а в Укра?н? браку? заклад?в, де би вони могли отримати допомогу».

В контекст? того, що в Укра?н? ? багато людей, як? внасл?док в?йни отримали поранення ? р?зн? травми, черниця заклика? укра?нц?в не в?дгороджувати себе в?д цих проблем «? не боятися проявляти доброту ? людян?сть до тих, хто ? поруч».