?Ангели радост?? повертають усм?шки д?тям, як? чують обстр?ли
Св?тлана Духович – Ватикан
Посеред болю ? страху в?дкривати для укра?нських д?тей, як? живуть у прифронтових селах ? м?стечках, бодай маленький пром?нчик радост? та викликати у них усм?шку – це бажання стало м?с??ю для сестри В?ктор?? Андрущишино? з? Згромадження Сестер в?д Ангел?в. Вже майже три роки разом ?з групою з тридцяти волонтер?в черниця провадить проект “Ангели радост?” Християнсько? Служби Порятунку. Майже кожн? вих?дн? десяток з них с?дають у м?кроавтобус, який ви?жджа? з Житомира, дола? тисяч? к?лометр?в до населених пункт?в на сход?, п?вноч? чи п?вдн? кра?ни, де, незважаючи на наближен?сть до л?н?? фронту, дос? живуть с?м'? з д?тьми. Група орган?зову? для д?тей та п?дл?тк?в ?нтерактивн? ан?мац?йн? шоу з ?грами, сп?вами ? танцями, подарунками та солодощами.
До повномасштабного рос?йського вторгнення сестра В?ктор?я працювала вихователькою в дитячому садку у В?нниц?. Як ? б?льш?сть навчальних заклад?в, на початку в?йни дитячий садок закрили на деякий час. «Д?ти – це мо? життя», – з усм?шкою каже сестра. Вона пригаду?, що в перш? дн? в?йни, сидячи в бомбосховищ?, вона думала, як полегшити емоц?йний тягар, який в?дчували д?ти в ситуац??, в як?й ? дорослим важко дати соб? раду. За допомогою ?нших волонтер?в вона облаштувала на зал?зничному вокзал? м?ста к?мнату для матер?в ? д?тей, як? вдень ? вноч? прибували потягами з найб?льш постраждалих частин кра?ни. Через к?лька м?сяц?в к?льк?сть переселенц?в зменшилася, а дитячий садок, де працювала сестра В?ктор?я, тим часом знову в?дкрився. «П?сля роботи – розпов?да? вона, – ми з волонтерами ходили по р?зних гуртожитках, де були батьки-переселенц? з д?тьми, – а ?х було дуже багато, – ? ми орган?зували для них майстер-класи. Але в мене було велике прагнення, створити якусь програму, яка би викликала в д?тей велик? позитивн? емоц??, щоб серед страху ? болю, який вони переживають, давати ?м пром?нчик радост?. Ми це дуже гарно вже робили в садочку для наших д?тей, створюючи для них казковий св?т, в якому вони трохи менше в?дчували насл?дки в?йни ззовн?».
Так сестра В?ктор?я створила ?нтерактивну програму, яка спочатку мала назву “День народження М?нн? Маус”, а пот?м “Ангельськ? пригоди”. «З?бравши групу волонтер?в, – розпов?да? сестра, – ми почали ?здити до д?тей у р?зн? села, бо там нема? н? орган?зац?й, н? розважальних центр?в. Я шукаю на карт? маленьк? села, шукаю контактн? дан? с?льського голови або директора школи, ? якщо вони погоджуються, то вони надають нам в?дпов?дне прим?щення ? збирають д?тей».
Лише за минулий р?к «Ангели радост?» орган?зували майже 100 заход?в, в яких взяли участь понад п'ять тисяч д?тей та п?дл?тк?в. «Для мене це справд? велике чудо, – д?литься наша сп?врозмовниц?, – адже ми змогли це зробити без будь-якого пост?йного забезпечення. ? це при тому, що кожного разу ми ризику?мо сво?м життям. Кожен ви?зд для нас – як останн?й. Ми н?коли не зна?мо, чи повернемося, не зна?мо, чи будемо продовжувати цю м?с?ю, але Бог завжди нас благословля?». На ?нтерактивному шоу, яке трива? майже три години, д?тей обов'язково супроводжу? хоча б один з батьк?в. «Це важливо ? з м?ркувань безпеки, – поясню? сестра В?ктор?я, – ? тому, що ми також хочемо залучати батьк?в, адже найб?льша рад?сть для них – бачити, як усм?хаються ?хн? д?ти».
Майже завжди батьки та м?сцева влада просять «Ангел?в радост?» при?хати знову. «Тому що часто на цих прифронтових територ?ях, – розпов?да? черниця, – ц? свята, як? ми орган?зову?мо, ? ?диною можлив?стю для д?тей зустр?тися п?сля ст?лькох рок?в розлуки. Наприклад, коли ми ?здили в Очак?в, то д?ти перед тим не бачилися чотири роки, бо навчання в?дбува?ться онлайн, спочатку через пандем?ю, а пот?м – в?йну. Т?, хто п?шов у перший клас чотири роки тому, н?коли не сид?ли за партою, н?коли не були в груп?. Це дуже страшно. П?д час нашого свята була ?хня перша зустр?ч. Батьки та вчител? плакали в?д радост?».
Сестр? В?ктор?? та груп? волонтер?в не завжди вда?ться викликати усм?шку на обличчях маленьких укра?нц?в. Сестра пригаду? одне ?з с?л Херсонсько? област?, яке ран?ше було окуповане, а пот?м зв?льнене. У сел? дос? пост?йно чути звуки вибух?в, ? хоча ракети р?дко падають безпосередньо туди, небезпека завжди присутня. Там пану? атмосфера велико? напруги ? страху. «Коли ми були там на Р?здво ? сп?вали колядки для родин, грали на барабанах та акордеон?, то ми не могли перекрити звуки цих вибух?в. Найважче для мене було бачити, що жодна дитина не усм?ха?ться», – д?литься черниця, зазначаючи, що батьки, тим не менше, були дуже вдячн? волонтерам: «Одна ж?нка сказала нам: “Ми задиха?мося в?д цього болю, а ви були для нас, як ковток св?жого пов?тря”».
Незважаючи на заклики влади та зусилля неурядових орган?зац?й, с?м'?, серед яких – також ? т?, що мають неповнол?тн?х д?тей, залишаються жити в прифронтових зонах. Сестра В?ктор?я також часто запиту? цих батьк?в, чому вони не ви?жджають. Деяк? з них пояснили, що на початку в?йни вони пере?хали в ?нш? частини кра?ни, але через деякий час повернулися до сво?х с?л, тому що з трьома або п'ятьма д?тьми нелегко починати все спочатку. «У сво?му сел?, – поясню? черниця – вони мають св?й куточок, свою хату, св?й сад – щось сво?. Це дуже важливо для людини. ? з одного боку, вони живуть у страху, а з ?ншого боку, якщо протягом тижня-два не “прилет?ло”, то ? завтра не “прилетить”. ? тод? людина просто живе ц??ю над??ю». Сестра В?ктор?я Андрущишина поясню?, що в цих умовах «Ангели радост?» роблять те, що можуть: при?хати до д?тей, п?дтримати ?х там, де вони перебувають ? дати маленький пром?нчик над?? на те, що ?нше завтра можливе. «Наш? волонтери, – дода? вона, – це звичайн? люди, як? мають с?м'?, д?тей, роботу, ? для того, щоб виконувати цю м?с?ю, вони часто беруть вих?дний за св?й рахунок ? вирушають в дорогу, ризикуючи життям, щоб п?дтримати цих д?тей, як? набагато г?рше, н?ж ?хн?м власним д?тям».
Д?ти та ?хн? батьки, до яких при?жджають «Ангели радост?», окр?м тривоги через обстр?ли, неможливост? в?дв?дувати школу ? в?дсутност? доступу до медично? допомоги, переживають р?зн? психолог?чн? травми через втрату близько? людини. Сестра В?ктор?я також пережила це на власному досв?д?: тро? молодих хлопц?в, колишн?х вихованц?в дитячого будинку с?мейного типу, де вона працювала, ? як? стали для не? як д?ти, п?шли добровольцями на фронт ? не повернулися. ?нш? члени команди також переживають горювання. «Це дуже важкий досв?д, – каже черниця, – але сьогодн? майже кожна мати, яку ми зустр?ча?мо, проходить через це. ? я в?рю, що м?й досв?д також допомага? мен? розум?ти ? п?дтримувати тих, до кого ми ?демо. Адже на наш? свята ми часто запрошу?мо д?тей, чи? батьки – в?йськов?, деяк? з них загинули, пропали безв?сти або перебувають у полон?. ?нод? матер? психолог?чно не в змоз? допомогти сво?м д?тям. Тому зустр?ч?, як? ми проводимо з д?тьми, як вони сам? кажуть, ? великою емоц?йною п?дтримкою для вс??? родини. Спочатку д?ти дуже закрит? ? налякан?, пот?м вони починають активно брати участь в ?нтерактивному шоу. Пот?м ми залуча?мо ? батьк?в. ? ц? батьки плачуть в?д радост?, бо ?хн? д?ти усм?хаються. ? д?ти також рад?ють, коли бачать, що ?хн? батьки беруть участь в ?грах.... Ми бачимо, як д?ти зм?нюються протягом цих трьох годин. ? це да? наш?й команд? сили ? натхнення долати вс? перешкоди ?, незважаючи на вс? ризики, продовжувати ?хати до д?тей».
