杏MAP导航

Шукати

?Ангели радост?? повертають усм?шки д?тям, як? чують обстр?ли

Сестра В?ктор?я Андрущишина та команда волонтер?в ?здять м?кроавтобусом e прифтонтов? села та м?стечка, щоб орган?зовувати для тамтешн?х д?тей ?нтерактивн? розважальн? шоу з ?грами, сп?вами ? танцями, подарунками та солодощами. ?Ми також залуча?мо батьк?в, адже найб?льша рад?сть для них – бачити усм?шку сво?х д?тей?, – каже сестра.

Св?тлана Духович – Ватикан

Посеред болю ? страху в?дкривати для укра?нських д?тей, як? живуть у прифронтових селах ? м?стечках, бодай маленький пром?нчик радост? та викликати у них усм?шку – це бажання стало м?с??ю для сестри В?ктор?? Андрущишино? з? Згромадження Сестер в?д Ангел?в. Вже майже три роки разом ?з групою з тридцяти волонтер?в черниця провадить проект “Ангели радост?” Християнсько? Служби Порятунку. Майже кожн? вих?дн? десяток з них с?дають у м?кроавтобус, який ви?жджа? з Житомира, дола? тисяч? к?лометр?в до населених пункт?в на сход?, п?вноч? чи п?вдн? кра?ни, де, незважаючи на наближен?сть до л?н?? фронту, дос? живуть с?м'? з д?тьми. Група орган?зову? для д?тей та п?дл?тк?в ?нтерактивн? ан?мац?йн? шоу з ?грами, сп?вами ? танцями, подарунками та солодощами.

До повномасштабного рос?йського вторгнення сестра В?ктор?я працювала вихователькою в дитячому садку у В?нниц?. Як ? б?льш?сть навчальних заклад?в, на початку в?йни дитячий садок закрили на деякий час. «Д?ти – це мо? життя», – з усм?шкою каже сестра. Вона пригаду?, що в перш? дн? в?йни, сидячи в бомбосховищ?, вона думала, як полегшити емоц?йний тягар, який в?дчували д?ти в ситуац??, в як?й ? дорослим важко дати соб? раду. За допомогою ?нших волонтер?в вона облаштувала на зал?зничному вокзал? м?ста к?мнату для матер?в ? д?тей, як? вдень ? вноч? прибували потягами з найб?льш постраждалих частин кра?ни. Через к?лька м?сяц?в к?льк?сть переселенц?в зменшилася, а дитячий садок, де працювала сестра В?ктор?я, тим часом знову в?дкрився. «П?сля роботи – розпов?да? вона, – ми з волонтерами ходили по р?зних гуртожитках, де були батьки-переселенц? з д?тьми, – а ?х було дуже багато, – ? ми орган?зували для них майстер-класи. Але в мене було велике прагнення, створити якусь програму, яка би викликала в д?тей велик? позитивн? емоц??, щоб серед страху ? болю, який вони переживають, давати ?м пром?нчик радост?. Ми це дуже гарно вже робили в садочку для наших д?тей, створюючи для них казковий св?т, в якому вони трохи менше в?дчували насл?дки в?йни ззовн?».

  (© z archiwum siostry Wiktorii Andruszczyszyny)

Так сестра В?ктор?я створила ?нтерактивну програму, яка спочатку мала назву “День народження М?нн? Маус”, а пот?м “Ангельськ? пригоди”. «З?бравши групу волонтер?в, – розпов?да? сестра, – ми почали ?здити до д?тей у р?зн? села, бо там нема? н? орган?зац?й, н? розважальних центр?в. Я шукаю на карт? маленьк? села, шукаю контактн? дан? с?льського голови або директора школи, ? якщо вони погоджуються, то вони надають нам в?дпов?дне прим?щення ? збирають д?тей».

Лише за минулий р?к «Ангели радост?» орган?зували майже 100 заход?в, в яких взяли участь понад п'ять тисяч д?тей та п?дл?тк?в. «Для мене це справд? велике чудо, – д?литься наша сп?врозмовниц?, – адже ми змогли це зробити без будь-якого пост?йного забезпечення. ? це при тому, що кожного разу ми ризику?мо сво?м життям. Кожен ви?зд для нас – як останн?й. Ми н?коли не зна?мо, чи повернемося, не зна?мо, чи будемо продовжувати цю м?с?ю, але Бог завжди нас благословля?». На ?нтерактивному шоу, яке трива? майже три години, д?тей обов'язково супроводжу? хоча б один з батьк?в. «Це важливо ? з м?ркувань безпеки, – поясню? сестра В?ктор?я, – ? тому, що ми також хочемо залучати батьк?в, адже найб?льша рад?сть для них – бачити, як усм?хаються ?хн? д?ти».

Майже завжди батьки та м?сцева влада просять «Ангел?в радост?» при?хати знову. «Тому що часто на цих прифронтових територ?ях, – розпов?да? черниця, – ц? свята, як? ми орган?зову?мо, ? ?диною можлив?стю для д?тей зустр?тися п?сля ст?лькох рок?в розлуки. Наприклад, коли ми ?здили в Очак?в, то д?ти перед тим не бачилися чотири роки, бо навчання в?дбува?ться онлайн, спочатку через пандем?ю, а пот?м – в?йну. Т?, хто п?шов у перший клас чотири роки тому, н?коли не сид?ли за партою, н?коли не були в груп?. Це дуже страшно. П?д час нашого свята була ?хня перша зустр?ч. Батьки та вчител? плакали в?д радост?».

  (© z archiwum siostry Wiktorii Andruszczyszyny)

Сестр? В?ктор?? та груп? волонтер?в не завжди вда?ться викликати усм?шку на обличчях маленьких укра?нц?в. Сестра пригаду? одне ?з с?л Херсонсько? област?, яке ран?ше було окуповане, а пот?м зв?льнене. У сел? дос? пост?йно чути звуки вибух?в, ? хоча ракети р?дко падають безпосередньо туди, небезпека завжди присутня. Там пану? атмосфера велико? напруги ? страху. «Коли ми були там на Р?здво ? сп?вали колядки для родин, грали на барабанах та акордеон?, то ми не могли перекрити звуки цих вибух?в. Найважче для мене було бачити, що жодна дитина не усм?ха?ться», – д?литься черниця, зазначаючи, що батьки, тим не менше, були дуже вдячн? волонтерам: «Одна ж?нка сказала нам: “Ми задиха?мося в?д цього болю, а ви були для нас, як ковток св?жого пов?тря”».

Незважаючи на заклики влади та зусилля неурядових орган?зац?й, с?м'?, серед яких – також ? т?, що мають неповнол?тн?х д?тей, залишаються жити в прифронтових зонах. Сестра В?ктор?я також часто запиту? цих батьк?в, чому вони не ви?жджають. Деяк? з них пояснили, що на початку в?йни вони пере?хали в ?нш? частини кра?ни, але через деякий час повернулися до сво?х с?л, тому що з трьома або п'ятьма д?тьми нелегко починати все спочатку. «У сво?му сел?, – поясню? черниця – вони мають св?й куточок, свою хату, св?й сад – щось сво?. Це дуже важливо для людини. ? з одного боку, вони живуть у страху, а з ?ншого боку, якщо протягом тижня-два не “прилет?ло”, то ? завтра не “прилетить”. ? тод? людина просто живе ц??ю над??ю». Сестра В?ктор?я Андрущишина поясню?, що в цих умовах «Ангели радост?» роблять те, що можуть: при?хати до д?тей, п?дтримати ?х там, де вони перебувають ? дати маленький пром?нчик над?? на те, що ?нше завтра можливе. «Наш? волонтери, – дода? вона, – це звичайн? люди, як? мають с?м'?, д?тей, роботу, ? для того, щоб виконувати цю м?с?ю, вони часто беруть вих?дний за св?й рахунок ? вирушають в дорогу, ризикуючи життям, щоб п?дтримати цих д?тей, як? набагато г?рше, н?ж ?хн?м власним д?тям».

  (© z archiwum siostry Wiktorii Andruszczyszyny)

Д?ти та ?хн? батьки, до яких при?жджають «Ангели радост?», окр?м тривоги через обстр?ли, неможливост? в?дв?дувати школу ? в?дсутност? доступу до медично? допомоги, переживають р?зн? психолог?чн? травми через втрату близько? людини. Сестра В?ктор?я також пережила це на власному досв?д?: тро? молодих хлопц?в, колишн?х вихованц?в дитячого будинку с?мейного типу, де вона працювала, ? як? стали для не? як д?ти, п?шли добровольцями на фронт ? не повернулися. ?нш? члени команди також переживають горювання. «Це дуже важкий досв?д, – каже черниця, – але сьогодн? майже кожна мати, яку ми зустр?ча?мо, проходить через це. ? я в?рю, що м?й досв?д також допомага? мен? розум?ти ? п?дтримувати тих, до кого ми ?демо. Адже на наш? свята ми часто запрошу?мо д?тей, чи? батьки – в?йськов?, деяк? з них загинули, пропали безв?сти або перебувають у полон?. ?нод? матер? психолог?чно не в змоз? допомогти сво?м д?тям. Тому зустр?ч?, як? ми проводимо з д?тьми, як вони сам? кажуть, ? великою емоц?йною п?дтримкою для вс??? родини. Спочатку д?ти дуже закрит? ? налякан?, пот?м вони починають активно брати участь в ?нтерактивному шоу. Пот?м ми залуча?мо ? батьк?в. ? ц? батьки плачуть в?д радост?, бо ?хн? д?ти усм?хаються. ? д?ти також рад?ють, коли бачать, що ?хн? батьки беруть участь в ?грах.... Ми бачимо, як д?ти зм?нюються протягом цих трьох годин. ? це да? наш?й команд? сили ? натхнення долати вс? перешкоди ?, незважаючи на вс? ризики, продовжувати ?хати до д?тей».

15 лютого 2025, 18:48