杏MAP导航

Св?тлана Духович - Ватикан

«Б?льше роботи, б?льше служ?ння, менше часу, але це да? можлив?сть б?льше бути з людьми ? для людей, тобто реал?зувати себе як священик, як християнин, як людина ? показати свою людськ?сть в так?й ситуац??, коли до тебе приходять люди, як? потребують щось в?д тебе, ? ти зна?ш, що вони залежн? в?д тебе, що вони тоб? не можуть ан? подякувати, ан? в?ддати. ? ти ма?ш можлив?сть робити р?зн? добр? справи для р?зних людей, особливо, для чужих людей, а нав?ть ? невдячних людей так?. ? тому ста?ш б?льше духовною особою в т?й ситуац??», – зазнача? в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News  священик ?вано-Франк?всько? архи?парх?? УГКЦ о. Роман Мик??вич, д?лячись думками про зм?ни та виклики, як? постають перед священнослужителями в?д початку повномасштабно? в?йни.

Допомога б?женцям ? переселенцям на початку в?йни

Отець Роман ? настоятелем параф?? святого Архистратига Миха?ла в Тисмениц?, а також очолю? Тисменицький протопресв?терат. В?н розпов?в, що на початку рос?йського вторгнення майже вс? ?хн? зусилля були спрямован? на те, щоб приймати б?женц?в з рег?он?в, як? найб?льше страждали. Священик пригаду? ц?л? колони машин, як? рухалися попри ?хню церкву. Багато хто зупинявся запитував, що ?м дал? робити, дехто просив переночувати, ? тод? параф?я знаходила для них н?чл?г в м?сцевому дитсадку чи в прим?щенн? при церкв?.

Парох зауважу?, що т?льки на початку в?йни вони побачив Боже провид?ння у тому, що в церкв? були велик? п?двальн? прим?щення в, призначення яких до того було незрозум?лим: «Ми зробили там укриття, – пригаду? в?н, – ? коли в почали звучати сирени протипов?тряно? тривоги, то в перш? дн? люди дуже на це реагували, ? приходили ховатися в ц? укриття в церкв?».

Отець Роман вказу? на великодушн?сть м?сцевих мешканц?в, як? в?дгукувалися на потреби б?женц?в, в?йськових ? вс?х потребуючих: «Люди в перш? дн? тут ? с?тки плели в церкв?, а також приносили з дому р?зн? продукти. Кожен приносив, що м?г, ? ми при церкв? облаштували ц?лий склад, ? люди могли прийти ? взяти те, що ?м необх?дне. Пригадую, що мене вразило, коли прийшла одна ж?нка з двома малими д?тьми ? просила якихось продукт?в. То були перш? дн? в?йни. ? ми кажемо: «Будь ласка, тут ? консерви, макаронн? вироби, р?зн? крупи. Можете соб? взяти ? приготувати. ? вона взяла т?льки дв? «М?в?ни» ? ще щось. А я ?? запитую: “Пан?, а чому Ви так мало взяли? В?зьм?ть б?льше”. А вона в?дпов?да? “Я ? з Ки?ва, ? мен? б?льше не потр?бно. Я взяла ст?льки, ск?льки мен? треба, бо п?сля мене ще йдуть ?нш?”. ? мене це дуже вразило, що ? люди: дуже порядн?, як? не т?льки за себе думають, а й за ?нших людей.

Тисменицький парох пригаду? також один випадок, коли в?н прийшов на подв?р'я храму, ? побачив там одну незнайому одну ж?ночку, яка сид?ла на лавц?. «Вона сидить ? каже: “Це Ви батюшка? Я не маю де спати. Мен? сказали йти до батюшки ? батюшка допоможе”, – розпов?да? отець Роман. – ? вона на лавц? сидить, ? я не можу ?? залишити. Вона сказала, що вона з? сх?дно? Укра?ни, ? десь жила на квартир?, ? пот?м вже не могла там жити, ? не мала куди йти. Ну ? я мус?в ввечер? знайти для не? якийсь н?чл?г тут, на параф??, а пот?м розм?стили в притулку для б?женц?в. ? таких випадк?в багато було, коли люди з? сх?дних рег?он?в просто приходили ? просили про допомогу. На початку тут в Тисмениц? ?х було дуже багато».

Священик зауважу?, що окр?м матер?ально? ? морально? п?дтримки, м?сцев? мешканц? старалися також под?литися з переселенцями сво?ми культурними ? рел?г?йними традиц?ями. «Деяк? з них нав?ть почали приходити на Службу Божу в нед?лю, – каже в?н, – ? запитували, як спов?далися ? причащатися, бо вони ран?ше цього н?коли не робили. А наш? старш? параф?янки ?х вчили всього цього. Наш? люди тут щир?: вони ? допоможуть, ? нагодують, ? ще й навчать молитися».

Самотн?сть породжена в?йною

Тепер у Тисмениц? не залишилося багато внутр?шньо перем?щених ос?б, але прац? для параф?? святого Архистратига Миха?ла та для ?? пароха не менша?. Тепер основна ?хня увага зосереджена на п?дтримц? м?сцевих мешканц?в, як? пережили втрату близьких ? р?дних, як? загинули на пол? бою. Для отця Мик??вича, як ? для вс?х священик, одним ?з найб?льших виклик?в ? похорони в?йськових. Про цю частину розмови з о. Романом читайте за посиланням:

Ще одна проблема, спричинена в?йною, на яку звернув увагу наш сп?врозмовник – це самотн?сть людей. «Тепер часто говориться про втому, – д?литься в?н, – але що я найб?льше в?дчуваю в людях – це пережиття самотност?. Багато людей сьогодн? в нас залишилися одинок?, бо кр?м того, що хтось втратив когось на в?йн?, ? багато с?мей, як? змушен? були ви?хати ? залишити сво?х батьк?в чи родич?в, особливо батьк?в похилого в?ку. У нас на параф?? я знаю багато л?тн?х людей, д?ти ? внуки яких ви?хали за кордон, а вони сам? залишилися ? доглядають за хатою, але вони сам?. ? я ?х давно знаю, тому пом?чаю, як вони сумують. Коли розмовляю з ними, то вони пост?йно хочуть говорити про сво?х д?тей, хочуть розпов?дати, як ?м там добре… Я пот?м зрозум?в, що будь-яка бес?да про д?тей ? про внук?в для них ? при?мною, вони хочуть про це думати ? розпов?дати, бо ?м цього не вистача?. Це в?дчуття самотност? тепер ? дуже великою проблемою для нас. ? самотн?ми можуть почуватися також люди, як?, можливо, не живуть сам?: ?нод? в хат? може бути дво?-тро? людей, можуть бути д?дусь з бабусею, чи тато з мамою можуть бути дво? в хат?, а ?хн? д?ти ? внуки по?хали далеко, ну ? вони сумують. ? так? люди т?шать себе думкою, що це не надовго, що це все минеться, що д?ти ? внуки повернуться. ? вони так пост?йно говорять: “Ще трошки, ще трошки ? ми знову будем разом”. Для людей, як? звикли бути разом, а тепер ?х життя розкидало, ? вони мусять бути на в?дстан?, пережити таку самотн?сть – це дуже великий тягар».

Отець Роман Мик??вич пояснив, що сп?лкуючись з такими людьми, в?н пом?ча? ?хню втрату житт?вих сил, ? щоб допомогти ?м, сл?д бути разом. «Священик повинен бути якнайчаст?ше з такими людьми, – наголосив в?н, –якнайчаст?ше з ними сп?лкуватися, ними ц?кавитися, просто говорити на р?зн? теми. Багато з таких людей часто приходять до церкви, приходять на Службу Божу ? у будн? дн?, ? в на свята, ? нав?ть на веч?рн? ? на молебн? приходять. ? таким чином вони почувають себе менш самотн?ми. Церква – це сп?льнота, ? сп?льнота дуже п?дтриму?. Людин?, яка ? при церкв?, яка в?дв?ду? церкву, яка долуча?ться до служ?ння Церкви чи нав?ть в допомогу Церкви для ?нших, вона тим самим л?ку? свою самотн?сть, тобто сво? депрес??, сво? знеохочення ? втому до життя. Тому, якщо говорити просто, то треба ходити до церкви, бо коли людина ходить до церкви, то ?й набагато легше ц? вс? реч? пережити».

В цьому контекст? отець Роман також звернувся до укра?нц?в, як? з р?зних причин залишили свою кра?ну: «Я бажаю ?м, щоб Бог ?м допом?г те все пережити ? там якось влаштуватися, ? д?тей там навчати, але, одночасно, не загубити свою в?ру ? свою укра?нську ?дентичн?сть. Бо дуже важливо не злитися з ?ншим св?том, а зберегти укра?нськ?сть, яка проявля?ться також у маленьких речах: у звичайних святкуваннях свят, у вивченн? укра?нсько? поез??, читанн? укра?нських твор?в тощо. Щоби ? д?ти завжди пам'ятали, що вони ? укра?нцями. А по-друге, щоби завжди п?дтримували сво?х близьких, щоби не забували телефонувати, щоби з ними завжди були на зв'язку, щоби п?дтримували ? психолог?чно, ? морально. Бо це також да? багато сили: коли людина зна?, що ? хтось, хто в будь-який момент ?й зможе допомогти. ? навпаки, коли ти зна?ш, що н?хто не ц?кавиться, н?хто не телефону?, то тод? якось ста? нав?ть лячно».