Отець Роман Мик??вич про похорони во?н?в, супров?д ?хн?х родин ? досв?д Пасхи
Св?тлана Духович - Ватикан
«Для нас Пасха – це не просто традиц?я чи свято. Для нас Пасха – це все. ? поки ми будемо так святкувати ? переживати Пасху й Воскрес?ння, то я впевнений, що смерть до нас доступу нема?», – наголошу? в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News о. Роман Мик??вич, настоятель параф?? святого Архистратига Миха?ла в Тисмениц? на ?вано-Франк?вщин?, який також очолю? Тисменицький протопресв?терат ?вано-Франк?всько? архи?парх?? УГКЦ. Переживання Великодня займа? центральне м?сце в житт? в?руючих, а з в?йною для укрра?нц?в в?ра у воскрес?ння стала опорою, що допомага? справлятися з викликом загибел? численних людей, як в?йськових, так ? цив?льних.
Супров?д того, хто пережива? горювання, почина?ться з похорону
Для укра?нських священник?в похорон во?н?в, як? загинули на в?йн?, ? одним ?з найб?льших виклик?в у цей час великих випробувань. Отець Роман, який ? оч?льником деканату, що об'?дну? 17 параф?й, розпов?да?: «Уяв?ть соб?: тут ?з с?мнадцяти параф?й, лише на одн?й параф?? до сьогодн?шнього дня н?хто не загинув, а вс? ?нш? параф?? вже мали похорони, деяк? нав?ть б?льше десяти. Тут, в Тисмениц?, на сво?й параф?? я мав п'ять похорон?в во?н?в, а в ц?лому в нашому деканат? – уже десь коло тридцяти».
Щоб п?дтримати родину, що пережива? трагед?ю, похорон стараються орган?зувати так, щоб залучити вс?х священник?в з деканату, в ньому беруть участь в?йськовослужбовц?, представники м?сцево? влади. «Бо це дуже непрост? переживання ? втрати, – поясню? душпастир, – ? ця духовна п?дтримка дуже важлива. ? це, я вам скажу, дуже допомага?. Супров?д тих родин, як? втратили сво?х син?в, сво?х р?дних, почина?ться з похорону, з присутност? священика на похорон?: коли ти був на похорон?, коли ти супроводив цю родину у прощанн? з пок?йним ? провадив тою процес??ю, тод? т? люди немовби стають тоб? р?дними, вони немовби починають тоб? б?льше дов?ряти, б?льше наближаються до Церкви. ? пот?м, вже п?сля похорону, коли ?х десь зустр?ча?ш, чи в м?ст?, чи в сел?, то вони радо приймають, завжди так щиро хочуть з тобою побути, виговоритися, пожал?тися, поплакати. Нав?ть т? люди, що р?дко ходили до церкви, тепер вже стали немов р?дн?».
Допомагати знаходити силу до життя
Отець Роман наголошу? на важливост? особисто? присутност? священика на похорон?, яка «дуже людям допомага?», й уже на основ? цього можна дал? п?дтримувати родину п?д час горювання. «Бо ?м н?чого не треба: вони втратили найр?дн?ших, щось найц?нн?ше, ? ?х вже не можна вт?шити чимось ?ншим. Це не можна надолужити якоюсь матер?альною допомогою, – п?дкреслю? в?н. – ? хоча це також може бути важливим, про це б?льше держава дба?, про р?зн? виплати. А священник повинен давати силу до життя. Ось це дуже важливо: дати людям силу жити. Нин? це важливо ? тут в нас, бо люди втрачають волю до життя, ? це дуже в?дчутно. Люди скаржаться, що в них опускаються руки, хтось каже, що ? депрес?я, хтось говорить про почуття безвих?дност?, хтось – про сильний страх. Тобто люди втрачають силу жити, ? вони не знають, зв?дки черпати ту силу до життя. Й коли священик прийде, посп?лку?ться, це допомага?. В?н користу?ться авторитетом, в нас священик – це перший психолог. Якщо би ви прийшли на параф?ю ? запитали в будь-яко? родини, що втратила свою дитину, чи чолов?ка: “З ким ви би хот?ли посп?лкуватися, з якою людиною, щоб вас розрадила”, то вони напевно скажуть: “З? священником нашим”».
Живе братерство як п?дтримка для священника
Похорон во?н?в – дуже важкий досв?д для священник?в. Отець Роман як протопресв?тер очолю? вс? похорони сво?му деканат?. А ?х, як вже згадувалося, було понад тридцять. «Коли сто?ш перед т?лом ? розум??ш, що це ти м?г там лежати, усв?домлю?ш соб?, що якщо би цей хлопець не воював, то хто зна?, чи ти м?г би тут дальше бути, жити, ходити по т?й земл?… Це ж так, що в?н зам?сть тебе п?шов, тебе врятував, а сам загинув. ? це дуже бол?сне в?дчуття, а потр?бно ще й ?нших вт?шити, розрадити, а не т?льки справлятися з власними почуттями. Тому треба мати силу на це все», – наголошу? душпастир, п?дкреслюючи, що без щоденно? ?вхарист??, без щоденного проказування часослова, в?н би не м?г справитися з таким тягарем. ?, очевидно, ?ншим сутт?вим елементом ? вза?моп?дтримка м?ж священниками:
«Коли нас ? багато священник?в, то легше, бо один одного п?дтриму?, один одному щось п?дкаже, допоможе. Були так? моменти, що, наприклад, мам? загиблого во?на ставало погано на похорон?, то там швидка пост?йно чергувала, л?кар? в?дразу надавали допомогу. Було так, що ми нав?ть похорон призупинили ? студенти-сем?наристи, як? були запрошен?, почали сп?вати рел?г?йн? п?сн?, поки мама прийшла до тями. Так? бували випадки... ? тому це не ? просто. Пот?м ти вже ввесь день про це дума?ш, потр?бен ц?лий день на те, щоби немов би вийти з то? ситуац??. Тому треба мати духовну силу. Але я думаю, що в цьому допомага? молитва, Свят? Тайни, ? також колег?альн?сть священник?в, церковн?сть: що нас ? багато разом».
Досв?д, який торка?ться зблизька
Отець Роман переконаний, що ця соборн?сть, це братерство м?ж священниками в?д?гра? фундаментальну роль. Священник потребу? в?дчувати п?дтримку, конкретну п?дтримку сп?вбрат?в та Церкви. «Коли ? похорон нашого в?йськового, – розпов?в в?н, – то попередньо священник дано? параф?? пише нам в групу та просить священник?в: “Отц?, прийд?ть, щоби п?дтримати мене ? родину”. Бо якщо би священик залишився один на такому похорон?, то йому буде дуже важко. ? той священик просить: “Поставте хрестики, хто завтра буде, щоб я був впевнений”. ? ми так домовилися, що ставимо хрестики ще звечора, щоби священник себе почував впевнено, бо мова йде про його загиблого параф?янина. Я знаю це з власного досв?ду. Коли я хоронив во?н?в, наприклад, по сус?дн?х селах, яких я не знав особисто, то це одне, але коли тут, на мо?й параф??, коли привезли во?на мого сус?да… Я його багато рок?в знав. Тод? такий великий жаль находить, смуток, ? голос зм?ню?ться п?д час пропов?д?, в певних моментах сам хочеш заплакати, бо бачиш знайому людину в тому гроб?…».
Пасха – це вершина всього
У цьому контекст? в?дзначення Великодня ста? центральною под??ю життя. «Для нас Пасха – це не просто традиц?я чи свято. Для нас Пасха – це все. Нашим людям не треба пояснювати, що таке Пасха, – зазнача? священник. – Це для них – вершина всього, це святе. Нав?ть, якщо хтось взагал? до церкви не ходив, то паску посвятити, або до плащаниц? прийти, – то святе. Перед Великоднем також багато людей ?дуть до спов?д?. Тому под?я Пасхи ? Воскрес?ння – це дуже серйозна под?я для нашого народу. Я думаю, що це нас дуже ряту?, як психолог?чно, ? нав?ть реально, в?д р?зних б?д. Бо там, де ? воскреслий Христос, там смерть вт?ка?. ? я думаю, що смерть не ма? до нас доступу ? влади над нами, поки ми реально цим живемо, тобто реально живемо Пасхою», – п?дсумову? о. Роман Мик??вич.
