Владика Степан Меньок: Бог промовля? до нас ? через траг?чн? обставини
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан
«Ну що можна сказати? Такого, що вт?ша?, мало. Бо тридцять в?дсотк?в територ?? окуповано. ? можемо засв?дчити дуже сумн? под??», – говорить владика Степан Меньок, Екзарх Донецький УГКЦ, який ще 2014 року був змушений залишити свою катедру й на соб? в?дчути, що означа? досв?д внутр?шньо перем?щених ос?б. Хоч в ц? дн? ?пископ перебува? у Рим?, де бере участь у Синод? ?пископ?в УГКЦ, його батьк?вське серце поруч з тими, хто стражда?, зокрема, на окупованих територ?ях. ? на запитання про те, як сьогодн? живе екзархат, в?дразу скерову? думку до сп?вбрат?в, – ??ромонах?в ?вана Левицького ? Богдана Гелети, – яких ще в листопад? минулого року заарештовано в окупованому Бердянську.
«До сьогодн?шнього часу ми н?як не можемо пробитися, щоб мати якусь ?нформац?ю про них, про ?хн?й спос?б побуту, життя, а один з них хворий на цукровий д?абет. Це найб?льше нас турбу?. ? мен? нав?ть сон в?дбира?, бо не можу знати, де вони ?, чим займаються, що роблять, чи хвор?ють. Нав?ть, взагал?, питання: чи жив?», – говорить екзарх, п?дкреслюючи, що це питання тепер стараються п?дн?мати на багатьох р?внях, звертатися до св?тово? громадськост?.
Опора на духовн? сили
На окупованих територ?ях не залишилося жодного католицького священика. «Були в Донецьку в нас отц?, але п?сля того, як арештували в Бердянську, вони були змушен? ви?хати. ? люди дуже плакали, коли вони ви?жджали. Наст?льки плакали, бо вони звикли до тих духовних отц?в, що ? я був шокований, як багато людей прийшло до храму, зовс?м чужих», – розпов?да? владика Степан, д?лячись думками про те, що людина прагне знайти бодай якийсь внутр?шн?й духовний спок?й, ? здобува? це через молитву: «Тепер люди починають розум?ти, коли йде в?йна, що це через молитву. Тому що я зустр?чався з б?женцями, як? втратили все, все майно, все що вони мали, н?чого вже не мають. Добре, що ? якась допомога гуман?тарна, тощо, вони просто виживають. Але коли ти щось мав ? мав якусь над?ю, ? раптово ти все це втрача?ш, то т?льки одна над?я – уповання на Бога».
Готуватися до долання психолог?чних насл?дк?в
Перебуваючи в серц? Риму, в папськ?й укра?нськ?й колег?? святого Йосафата на мальовничому пагорб? Джан?коло, ?пископ здрига?ться, коли чу? звук, схожий на сирену. Лише пот?м усв?домлю?, що в?н перебува? за кордоном, а не в Запор?жж?, куди на початку в?йни ще в 2014 роц? перем?стилося управл?ння екзархату. Тож на запитання про те, як д?? Церква ? як живуть люди в м?ст?, в яке пост?йно прил?тають рос?йськ? ракети, в?дпов?да?: «Я вам скажу так: просто звикли. Звикли так, як солдати на фронт?, що психолог?чно переживають перш? дн? там, а пот?м почина?ш звикати, орган?зм людський психолог?чно якось адапту?ться до цих умов». Пов?трян? тривоги в Запор?жж? лунають до десяти раз?в на день, ? все це, на думку владики, в?д?б’?ться на псих?ц? людей. «Особливо дуже важко буде адаптуватися тим солдатам, як? на фронт?, й не раз бачать смерть свого товариша, раптову смерть чи кал?цтво. Це для них величезна психолог?чна травма. ? Церква тод? ма? ?м помогти», – п?дкреслю? в?н.
Служ?ння для потреб духовних ? т?лесних
Проте на в?льн?й територ?? екзархату, що охоплю? Донецьку, Луганську, Запор?зьку та Дн?пропетровську област?, церковне життя трива?, ? нав?ть нещодавно в?дбулося освячення нового храму, що ? знаком над??. «Так, знаком над??, – стверджу? Донецький екзарх. – Ми живемо ? працю?мо абсолютно в тому самому ритм?, як ми працювали. В?дправля?мо Л?тург?ю, в нед?лю ? в будн?, кожного дня, хто хоче, може прийти. Особливо дуже допомага?мо нашим б?женцям ? нав?ть просто потребуючим. Наприклад, в нас в Запор?жж? в?дкрита кухня, яка кожного дня в?д понед?лка по п'ятницю году? б?льше ста людей повноц?нним об?дом. Так що люди приходять, записуються. Ми ма?мо нагоду до них промовити. Я не раз щось питаю, маю змогу Боже слово сказати. Дуже радо беруть молитовники. Не знають, що таке наша Церква, то ми поясню?мо, розда?мо коротку ?стор?ю нашо? Церкви. Люди читають. Ну, от бачите, нав?ть через так? траг?чн? обставини можна мати б?льший доступ до в?рних».
Запов?тна мр?я
Владика Степан не втрача? в?ру в те, що Бог сповнить його бажання: повернутися одного дня до сво?? катедри в Донецьку. А на запитання про те, що буде тод? робити, в?дпов?да?: «Плакати. На перш?й Л?тург??, на пропов?д? буду плакати, сорок п'ять хвилин буду плакати, щоби в?длити ц? сльози». А до вс?х зверта?ться з проханням про молитву. «Вона завжди ? потр?бна ? я думаю, що вона корисна. А Господь Бог тих людей, як? моляться за нас, вислухову?», – п?дсумову? в?н.
