Отець Василь Баглей: В семінарії нас не готували до війни
Світлана Духович – Ватикан
Для отця Василя Баглея, що належить до Тернопільсько-Зборівської архиєпархії УГКЦ, участь у ІІІ Всесвітній зустрічі Місіонерів милосердя, що відбулася у Ватикані від 23 до 25 квітня 2022 р., стала не лише джерелом духовної віднови, але й нагодою для того, щоб свідчити про війну в Україні. «Тут, в серці католицького світу, надзвичайна увага прикута до України», – зазначив священик в інтерв’ю для Радіо Ватикану:
Яким чином дати надію людям, які були під обстрілами, які терпіли від голоду і зазнали різного роду насильства, які бачили загибель рідних і руйнування своїх домівок? Як спілкуватися з ними і не говорити їм банальностей? Як бути з ними справжніми? Як допомогти військовим, щоб їх не поглинуло і не зруйнувало бажання помсти? Всі ці питання, як зауважує наш співрозмовник, постають не лише перед ним як священиком і Місіонером Божого милосердя, але й перед усією Церквою в Україні:
У свідченнях людей, які стали жертвами насилля і знущання з боку російських військових, часто звучить слово “спустошення”: немовби це зло, якого вони зазнали, намагалося надломити їхню людську гідність, все те, що є найсвятіше в людині. Як можна допомогти таким людям? Відповідаючи на це запитання, отець Василь вказує на важливість сповненого любові перебування з тими, хто постраждав:
Священик ділиться своїм власним досвідом, пережитим протягом останніх двох місяців. “Служити” – це поняття, як він підкреслює, є сутністю священичого покликання і саме воно провадило його на шляху визначення своїх завдань у цей час. «Ніхто такого розвитку подій не сподівався, – ділиться він, – ми не знали, що буде завтра…страх – це природня людська емоція, але воскреслий Христос говорить: “Мир вам”. Мир це не тільки стан без війни, а благодать, спокій і радість. І в Ньому ми знайдемо цей мир».
Отець Василь Баглей очолює один з деканатів Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, а отже, координує діяльність своїх співбратів-священиків. Ділячись своїми думками про те, як священики загалом відповідають на ці надзвичайно серйозні виклики, він зазначив: «Ми всі вчилися, ніхто не був до цього готовий». Стоячи перед військовими, які відходили на фронт, дивлячись на їхніх рідних, що плачуть, отець Василь зізнається, що йому було важко знайти слушні слова. «До цього не готували у семінарії, але ми питали в Бога “Що робити? Як поводитися?”» – підкреслює він:
