Укра?нська молодь на Global Friendship: наповнитися св?тлом ? передати ?ншим
Св?тлана Духович – Ватикан
Верон?ка, як?й с?мнадцять рок?в, ? Олександра, як?й дев’ятнадцять, при?хали з Укра?ни до Риму на Global Friendship, що в?дбувся в?д 28 до 30 серпня 2025 року. Ця ?н?ц?атива орган?зована рухом «Молодь за мир», що д?? в рамках Сп?льноти святого Ег?д?я. Загалом у ц?й под?? взяло участь 1200 молодих людей з р?зних кра?н св?ту, 127 з них – з Укра?ни. В ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News дв? молод? укра?нки розпов?ли про св?й досв?д життя в кра?н?, де вже понад 10 рок?в йде в?йна, про шлях в?ри ? допомогу Сп?льноти святого Ег?д?я у розвитку на цьому шляху.
Молодь, яка не пам?ята? час?в до в?йни
«Я народилася в Донецьку, але коли в 2014 почалася в?йна, я була вимушена пере?хати до Харкова, – розпов?да? Верон?ка. – У 2022 роц? – повномасштабне вторгнення, ? я була знову вимушена покинути м?сто ? пере?хати до Ки?ва». Ц? два речення розкривають трагед?ю ц?лого покол?ння молодих укра?нц?в, як? вже понад 11 рок?в живуть в умовах в?йни. Верон?ка не пам’ята?, яким було життя перед в?йною. «Я пригадую т?льки день, коли розпочалася в?йна: я тод? була в дитсадочку ? над нами прол?тав бомбардувальний л?так, ? ми п?д обстр?лом б?гли до себе додому, щоб сховатися. Це ?дине, що я пам'ятаю».
Харк?в, де Верон?ка прожила в?с?м рок?в, став ?? другим домом, куди вона часто при?жджа? нав?ть тепер, незважаючи на щоденн? обстр?ли. Д?вчину захоплю? дух харк?в’ян, як? часто «п?д час пов?тряно? тривоги сп?вають г?мн Укра?ни або р?зн? укра?нськ? п?сн?». «Нещодавно, 23 серпня, був День м?ста. ? в нас в центр? ? ?люм?нац?я “З?ркове небо”, – розпов?да? д?вчина. – Його чи не вперше п?д час в?йни вв?мкнули надовго. Люди повиходили ?з синьо-жовтими прапорами ? сп?вали г?мн Укра?ни. Це справд? було щось чар?вне».
Де ж для молодо? людини, яка майже не пам’ята? про мирн? часи, черпати в?дчуття миру, усв?домлення того, яким ма? бути мирне життя? «Я дуже багато черпаю в?д д?тей в “Школ? миру” в Ки?в?, – в?дпов?да? Верон?ка, розпов?даючи, що вона веде групу з двадцяти д?тей. – Д?ти, це крих?тне диво: з одного боку, вони дуже уразлив?, але якщо вони в?дчувають твою любов, то вони роблять справжн? дива, ? в?дбува?ться щось неймов?рне».
Олександра ? сум за морем в Бердянську
Олександру повномасштабна в?йна вирвала з р?дного м?ста Бердянська, коли ?й було п’ятнадцять рок?в. ?? м?сто рос?яни окупували у перш? ж дн? вторгнення. На щастя, Бердянськ не зазнав бомбардувань, як це було з Мар?уполем, чи Мел?тополем. «Ми бачили мар?упольц?в, яким вдавалося ви?хати ? вони за?жджали до нас в м?сто, – пригаду? д?вчина. – ? це було страшно бачити, коли автомоб?ль – просто як решето. ? це враховуючи те, що на машинах були написи рос?йською “Д?ти”, щоб окупанти розум?ли, що це ви?жджають цив?льн? люди». Олександра пригаду? також, що вона була здивована тим, як мешканц? Бердянська реагували на рос?йську окупац?ю. «Чомусь я ран?ше думала, що мо? м?сто досить пророс?йське. Але, можливо, це була просто така рос?йська пропаганда, – д?литься вона. – Бо реальн?сть виявилась ?ншою: люди з укра?нськими прапорами вийшли на мирн? м?тинги, чинили оп?р». Через п?вроку батьки Олександри вир?шили ви?жджати. Вони ви?жджали через ?диний в?дкритий тод? пропускний пункт у Васил?вц?. Увесь тиждень вони були змушен? стояти в черз?, але пот?м не було особливих перешкод.
На новому м?ст?, де с?м’я опинилася п?сля р?зних пере?зд?в, д?вчин? дуже не вистача? моря. «Бердянськ розташований на берез? моря, – розпов?да? вона. – ? я бачила його щодня, в р?зних станах, щодня море ма? р?зний настр?й. Зараз живу у Львов?, де навколо багато л?с?в. Це зовс?м ?нша природа, ?нша атмосфера ? культура. Тому мен? дуже не вистача? мого м?ста».
Перш? кроки на шляху в?ри
У Львов? Олександра познайомилася з? Сп?льнотою святого Ег?д?я. ?? мама знайшла в ?нтернет? оголошення, що у них можна отримати гуман?тарну допомогу. Окр?м допомоги, ж?нц? запропонували також прийти допомагати ?ншим, ? вона запитала, чи може також привести доньку. Тепер Олександра займа?ться роздачею ?ж? б?дним, ? також оп?ку?ться п?дл?тками, як? живуть в модульному м?стечку ? як? ран?ше в?дв?дували “Школу миру”.
Для 19-р?чно? д?вчини ця сп?льнота стала м?сцем, де вона вперше наблизилася до в?ри. «До знайомства з? сп?льнотою я нав?ть не знала молитву “Отче наш”», – розпов?да? вона, додаючи, що ставати на шлях в?ри в дорослому в?ц? не легко: «Це немов би починати ходити або читати, коли це вс? вм?ють».
Внутр?шн? прагнення в?ри Олександра в?дчула ще у чотирнадцять рок?в, коли померла ?? бабуся. Це була перша смерть близько? ?й людини, яка змусила ?? замислитися над глибокими питаннями. «Я тод? подякувала Господу за все, що я маю в житт? – за батьк?в, за друз?в – тому що я зрозум?ла, наск?льки ц?нне життя, – пригаду? вона. – А пот?м почалося вторгнення, ? моя в?ра послабилася, бо я не розум?ла, як може ко?тися таке зло, за що воно нам прийшло. У мене виникали дуже р?зн? думки…». Великою п?дтримкою було для не? те, що у Сп?льнот? святого Ег?д?я д?вчина зустр?ла молодь, «яка щиро молиться ? в це в?рить».
"Отче наш" укра?нц?в у Рим?
У Верон?ки – под?бний шлях в?ри: в ?? родин? в?руючою була т?льки бабуся. Под??, пов’язан? з в?йною, також породжували в д?вчини багато питань. «Я з дитинства жила, можна сказати, у в?йн?, серед агрес?? людей навколо, – д?литься вона. – Пригадую, що переселенц?в з Донецька не приймали в ?нших м?стах. Наприклад, у наших знайомих знищили машину в Дн?пр?, тому що вона була з донецькими номерами. Нас не хот?ли селити в дом?вки. Ми жили в як?йсь квартир?, яка була повн?стю в пл?сняв?. В мене був маленький молодший брат, якому тод? був один рочок ? це було дуже тяжко. Я не розум?ла, чому ми повинн? пост?йно пере?жджати з м?ста в м?сто, кожен р?к ?нш? люди. ? це було дуже тяжко. Я не знала, у що в?рити. Я не розум?ла, як таке може в?дбуватися».
Серце д?вчини наст?льки було повне болю, що воно чинило оп?р, коли прийшовши до Сп?льноти святого Ег?д?я, вона чула про молитви. «Але мене просто оточували люди, як? були дуже дорог? мо?му серцю, ? як? крок за кроком рятували мене у ц?й сп?льнот?, – д?литься вона. – ? я вир?шила, що якщо для них молитва – це важливо, то я спробую. ? напевно, найближче я п?д?йшла до в?ри, коли ми вперше при?хали до Риму (у березн? 2024 року) ? прийшли на молитву в базил?ц? Санта-Мар?я-?н-Трастевере. ? це справд? щось зовс?м ?нше, коли тисяч? людей разом проказують молитву. ? ти сто?ш ? в тебе захоплю? дух в?д того, що в тебе щось ожива? всередин?. Це щось, що не можна описати словами. ? пот?м був момент, коли укра?нцям дозволили прочитати “Отче наш” укра?нською. ? там тисяч? людей слуха?, як маленька групка укра?нц?в – нас було, мабуть, двадцять-тридцять людей – стоять у величезн?й зал? ? проказують “Отче наш” укра?нською. Це справд? щось таке близьке, що ми зовс?м з р?зних кра?н, з р?зних м?ст, в кожного своя ?стор?я, але саме в цьому момент? ми об'?дналися. ? мен? зда?ться, що це в?дчуття охоплювало вс?х оточуючих ? мене в цьому зал?».
В?ра допомага? 17-р?чн?й д?вчин? по-?ншому подивитися на все, що в?дбува?ться: «Зна?те, нещодавно в мене промайнула думка, що якщо б цього не трапилося, якщо би не в?йна, ми б зараз тут не сид?ли, ? можливо, ми б не прийшли в Сп?льноту святого Ег?д?я, ми б не усв?домили, , що кр?м нашого “я” ? ще хтось, хто потребу? б?льшо? допомоги як до в?йни, так ? п?д час в?йни. ? коли ти це почу?ш в сво?му серц? ? почнеш допомагати ?ншим, ти сам себе почина?ш реаб?л?тувати разом з цими людьми».
Global Friendship – досв?д, який допомага? плекати над?ю
Описуючи зустр?ч Global Friendship, що в?дбувся в Рим? в?д 28 до 30 серпня 2025 р., Верон?ка, яка вже втрет? на так?й под??, пригадала слова засновника Сп?льноти святого Ег?д?я, який, промовляючи до молод?, зазначив, що «це не под?я одного дня або трьох, а це праця всього життя». «Тобто ми при?жджа?мо раз на р?к ? до нас п?дходять люди, як? нас бачили р?к тому, два роки тому, – д?литься д?вчина. – Вони п?дходять, в?таються, вони пам'ятають тво? ?м'я, пам'ятають, що ти з Укра?ни. ? це наст?льки ц?нне, бо ми пост?йно перебува?мо серед ц??? агрес??, ненавист? через в?йну. До нас на “Школу миру” д?ти приходять п?сля обстр?л?в. ?нколи вони живуть в метро, тому що пост?йн? обстр?ли, вони не висипаються. ? через це в д?тей теж багато агрес??, бо вони просто не знають, як справлятися з цим вс?м. ? Global Friendship для нас – це немов куточок, який став нам другим домом, де люди просто йдуть ? тоб? усм?хаються. Зараз в Укра?н? дуже тяжко знайти людей, як? будуть просто йти по вулиц? ? усм?хатися тоб?, бо це дуже тяжко, дуже тяжко жити, в?рити у щось. Бо як т?льки зда?ться, що наступа? якесь затишшя, то буквально на наступний день – величезний обстр?л, купа загиблих, купа поранених. Ми ?демо туди. В основному, наш? доросл? ?дуть на ц? м?сця прильот?в, але деколи ми теж ?здимо. Люди в пан?ц?, у в?дча?, вони залишаються н? з чим. Ось в них вчора було життя, а зараз в них ру?на, н?чого нема, загибл? родич?. Це дуже сильно обтяжу?, обтяжу? наше серце».
Тому для укра?нсько? молод? наст?льки важливо в?дчути тепло молодих людей з р?зних кра?н св?ту. Як наприклад, в?д д?вчини з Перу. «Вона до мене п?д?йшла п?сля мого виступу на з?бранн?, – розпов?да? Верон?ка, – ? сказала, що вона вражена тим, що ми робимо в Укра?н?, що вона в захопленн? в?д нашо? ст?йкост?. ? зна?те, це наст?льки ц?нне, бо в Укра?н? ми звикли, що ми робимо це, бо ми бо?мося, що якщо не зробимо ми, то це не зробить н?хто. Якщо ми не будемо давати цю над?ю, цю в?ру людям, не будемо розповсюджувати ?? навколо наших осередк?в, то кра?на просто потоне у темряв? в?йни, не буде н?яко? радост? ? н?якого св?тла. ? коли ти сюди при?жджа?ш, нас просто заряджають неймов?рною над??ю ? любов'ю. ? це не награно, це наст?льки щиро. Це видно по ?хн?х очах, по ?хн?х усм?шках, по об?ймах. ? це справд? щось дуже важливе ? ц?нне зараз для укра?нц?в».
Global Friendship – не лише слова
Для Олександри це друга зустр?ч Global Friendship, але, вперше вона переживала цю под?ю так ?нтенсивно. «Бо нас, укра?нц?в, цього разу при?хало дуже багато – 127 ос?б», – зазначила вона. Для д?вчини так? зустр?ч? – це нагадування про любов ? турботу Сп?льноти святого Ег?д?я, яка виража?ться в духовн?й п?дтримц? ? матер?альн?й допомоз?, яку сп?льнота пост?йно надсила? в Укра?ну. «? ми так само переда?мо дал? цю любов для наших друз?в, як?, наприклад, вперше в Рим? або вперше в сп?льнот?, – каже Олександра. – Наприклад, з нами з? Львова при?хало дво? д?вчат, як? знають нас лише три тижн?. Вони з? Львова ? вони були з нами на л?тн?х таборах. Це неймов?рне в?дчуття, коли ти отримав це св?тло любов? ? над??, ? можеш передавати його ?ншим, бачити, як люди запалюються».
Для укра?нських д?вчат Global Friendship, що з англ?йсько? переклада?ться як “глобальна дружба”, не залиша?ться лише назвою. «Наприклад, коли ми ?хали з Укра?ни, – веде дал? Олександра, – нас по дороз? зустр?ла молодь з Угорщини. Ми ?хали к?лькома автобусами ? м?й автобус сильно затримали на кордон?, тому ми при?хали в Угорщину в перш? годин? ноч?. Наш? угорськ? друз? чекали до першо? ноч?, щоб нас прийняти на н?чл?г. Це було м?сто Сомбатхей, ? вони спец?ально при?хали до нас з Будапешта, щоб нас зустр?ти ? це все зробити. Вони н?ч не спали, щоб пот?м п?дготувати сн?данок ? провести нас вс?х. Це довол? складно, ? це говорить, що любов – це д?я, ? це п?дтвердження вс??? нашо? подорож? ? всього нашого життя в сп?льнот?».
Слова до молод? св?ту
П?сля короткого перебування в Рим? Верон?ка ? Олександра знову повертаються в Укра?ну, в нелегку д?йсн?сть. Сво?м ровесникам з р?зних кра?н св?ту вони бажають мужност? й в?ри у себе та в ?нших. «В?д укра?нсько? молод? я би побажала ?м не боятися, – каже Олександра, – бо в житт? ? багато дуже страшних речей, ? ти н?коли не зна?ш, коли з тобою щось може станеться. Тобто не боятися, бо життя може бути довгим, а може бути коротким. Краще зробити все, що можна сьогодн?, щоб в нас було прекрасне майбутн? завтра, бо ми не зна?мо, чи воно буде взагал?. Краще потурбуватися вже завчасно про нього».
«Я би побажала в?рити у себе ? у людей, як? вас оточують, – каже Верон?ка. – Бо ми часто бо?мося робити як?сь глобальн? справи. Коли я почала “Школу миру”, я дуже боялася це робити. Мен? було чотирнадцять рок?в, ? я думала: “Боже, я н?коли не справлюсь з двадцятьма д?тьми”. Але якщо ви не спробу?те, то ви н?коли не зрозум??те того щастя, яке можете отримати таким чином. Тобто потр?бно в?рити в себе, а коли вам дуже погано, самотньо, то просто попрос?ть трохи допомоги в ?нших. ? пов?рте, якщо вас в?дштовхнуть раз або два, це не означа?, що вс? люди – поган?. ? люди, як? в?дкриються вам, як? допоможуть вам, як? вас врятують. ? разом, я думаю, ви теж зм?ните цей св?т».
