Паллотинський осередок ?Майбутн? для Укра?ни?: три роки допомоги б?женцям
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / ks. Marek Weresa - Ватикан
«Найб?льшим враженням ? божественна любов, яку нам тут подарували, в?дчуття того, що Господь Бог завжди з нами, що В?н завжди нас прихистить ? допоможе в таких складних ситуац?ях», – кажуть у коментар? для польсько? редакц?? Рад?о Ватикану – Vatican News мешканки осередку «Майбутн? для Укра?ни», яким оп?куються отц? паллотини в Олтажев?, що поблизу Варшави. ?рина, Маргарита ? Мар?я при?хали сюди з Харкова, Хмельницького ? Тернополя, вт?каючи з д?тьми в?д трагед?? в?йни. Тут вони потрапили в м?сце, яке ? не просто притулком, а простором, де ж?нки отримали п?дтримку, терапевтичну та духовну допомогу ? в?дчуття «домашнього тепла». ?хн? д?ти змогли п?ти до м?сцевих шк?л, а сам? вони – влаштуватися на роботу за фахом. Вс? вони прибули в Польщу п?сля перших дн?в повномасштабно? рос?йсько? агрес?? проти Укра?ни.
Як у родич?в
П?сля трьох рок?в проживання укра?нки розпов?дають про найпозитивн?ший досв?д того непростого пер?оду в ?хньому житт?, коли вт?каючи в?д бомбардувань, вони знайшли п?дтримку в сус?дн?й кра?н?. Сьогодн? вони з вдячн?стю згадують про величезну доброту, яку вони в?дчули протягом цих м?сяц?в. «Тут ми могли спати подал? в?д в?йни... Нам присвятили багато часу... Священники прийняли нас з надзвичайною теплотою... Тут ми були як у родич?в... Незважаючи на весь цей стрес, тут я в?дчула себе в безпец?», – розпов?дають вони.
Шок ? зац?пен?ння
«Холод» – це перший спогад Мар?арити Сул?ми про ранок 24 лютого 2022 року. ?рена Шелькова згаду?, що три роки тому, прокинувшись того лютневого дня, вона почула в?д друз?в – сьогодн? вона нав?ть не пам'ята?, хто саме телефонував – ?дину фразу: «Почалася в?йна». Перша думка, що це – якийсь жарт, але п?зн?ше ув?мкнула телев?зор ? побачила, що в?дбува?ться. «Шок ? зац?пен?ння», – згаду? вона через роки про першу реакц?ю, додаючи, що найважчим у перш? години чи дн? в?йни був стрес ? плач д?тей. «Як сховатися в?д бомбардувань?» – ця думка часто поверталася до не?, увесь час вила сирена, а ?диним м?сцем, яке могло слугувати укриттям, був погр?б. Мар?я Козяр з Тернополя розпов?да?, що для не?, як для людини з вадами слуху, було найб?льшою складн?стю: «Перш? дн? в?йни, а я не чую сигнал?в тривоги. Це було дуже страшно, бо я не знала, коли ховатися. В?дчуття страху посилювалося тим, що я жила на дев'ятому поверс?».
Подорож у нев?доме
?рина згаду?, що спочатку не хот?ла й чути про ви?зд з Укра?ни. Спочатку у не? ще була думка, що все це зак?нчиться дуже швидко. Коли стало очевидно, що з кожним днем бо?в напруга ? сумн?ви щодо того, що буде дал?, зростають, вона взяла автомоб?ль ? ви?хала з д?тьми у Польщу. Спочатку вона опинилася в Ожаров? Мазовецькому поблизу Варшави, де перебувала в тимчасово п?дготовленому прим?щенн? при школ?. Спочатку здавалося, що це триватиме тиждень, максимум два, а коли все зак?нчиться, – безпечно повернеться додому. Але п?сля перших к?лькох м?сяц?в вона потрапила до спец?ально приготованого осередку при сем?нар?? отц?в паллотин?в у сус?дньому Олтажев?. «Щоб з?братися з думками ? почати щось нове», – розпов?да? ?рина про сво? перебування в центр?. Цей час дозволив ?м вирости, п?дготуватися до «нового життя» в Польщ? чи де?нде.
Найб?льше прагнення
Люди, як? нас не знали, переживали все це разом з нами, згадують ж?нки, п?дсумовуючи перебування в осередку «Майбутн? для Укра?ни». На запитання про те, чого сьогодн? найб?льше потребу? Укра?на, ж?нки в один голос в?дпов?дають: «Миру». Щоб це все це зак?нчилося ? люди могли повернутися до нормального життя. Вони також говорять про необх?дн?сть зовн?шньо? п?дтримки Укра?ни, про травму, яка торкнулася ц?лих родин ? з якою буде важко впоратися. На даний момент не йдеться про повернення на батьк?вщину, бо «будинок знищений бомбардуванням» ? нема? куди повертатися, а для себе та сво?х д?тей «хочуть миру ? спокою». Вони сумують за р?дною дом?вкою та людьми, з якими там жили, але знають, що Укра?на вже не буде такою, як колись.
