杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

Два крила – син? ? жовте. Вони зображен? на логотип? ?н?ц?ативно? групи родин безв?сти зниклих, полонених та загиблих в?йськовослужбовц?в ТРО м?ст Укра?ни “Ж?нки ТРО”. «Ц? крила – символ нашо? в?ри. В?ра спонука? нас д?яти», – поясню? голова цього об’?днання Марина Богуш. У середу, 15 с?чня 2025 р., представниц? цього об’?днання, а також об’?днання родин 210-го окремого штурмового полку, взяли участь у загальн?й ауд??нц?? з Папою Франциском в зал? Павла VI у Ватикан?. Наприк?нц? ауд??нц??, п?д час традиц?йного в?тання з деякими групами паломник?в, Свят?ший Отець наблизився також до укра?нських ж?нок, посп?лкувавшись з ними коротко. П?сля цього вони зав?тали до нашо? редакц?? та розпов?ли про д?яльн?сть об’?днання “Ж?нки ТРО”, про важлив?сть вза?мно? п?дтримки та под?лилися враженнями в?д зустр?ч? з Папою.

545 родин об’?днан? потребою вза?мно? п?дтримки

«Ми ? об'?днанням родин захисник?в територ?ально? оборони м?ст та селищ Укра?ни, – розпов?да? пан? Марина. – Нараз? до складу об'?днання входить п'ятсот сорок п'ять родин. Под?ля?ться це об'?днання на дев'ятнадцять бригад територ?ально? оборони. Вони з? вс?х куточк?в Укра?ни: в нас ? ? Закарпаття, ? Одеса, центр Укра?ни, В?нниця, Харк?в. Тому що не вс? р?дн? мають змогу десь ?здити ? говорити про себе. Об'?днання створене для того, щоби бути голосом в?йськових територ?ально? оборони м?ст ? селищ Укра?ни».

Об’?днання почало сво? ?снування у травн? 2022 року. Його заснування пов’язане з ?стор??ю родини Марини Богуш: брат ?? чолов?ка, В?тал?й, на початку в?йни служив у тероборон? м?ста Ки?ва, а згодом бригада була переведена на передову. 25 травня 2022 року восьмеро ос?б з територ?ально? оборони зникли безв?сти, серед них – також ? В?тал?й. «Це було важким тягарем для нас, тому що В?тал?й ? для мене уособленням дуже добро? людини, – д?литься пан? Марина. – Сюди я при?хала разом з? свою дочкою, його плем?нницею. В?н ? ?? хрещеним батьком. Тому це м?й обов'язок знайти його й повернути. Зрозум?ло, що родинам, як? починають шукати зниклих безв?ст?, завжди дуже важко зор??нтуватися. Мен?, напевно, було найлегше зор??нтуватися, тому цю м?с?ю я взяла на себе. Ми створили групу у Viber, почали сп?лкування».

Голова об’?днання зазнача?, що в Укра?н? ? досить добра п?дтримка з боку влади, структур, створений Координац?йний штаб з питань поводження з в?йськовополоненими, також працю? Уповноважений з питань ос?б, зниклих безв?сти при М?н?стерств? внутр?шн?х справ, ? п?дтримка в?д Оф?су Омбудсмена, ? об'?днання полегшу? ?м роботу, допомагаючи, одночасно родинам. «Ми шука?мо будь-як? способи, як? могли б вплинути на повернення наших геро?в, – п?дкреслю? вона. – Ми ? голосом наших чолов?к?в».

В?д збору ?нформац?? до п?дтримки ветеран?в

Розпов?даючи про напрямки д?яльност? об’?днання “Ж?нки ТРО”, Марина зазнача?, що окр?м погодження р?зних списк?в, вони збирають ?нформац?ю, яку подають до державних структур. «Це велика робота, – каже вона, – тому що п?сля кожного обм?ну ? п?сля кожного повернення т?л, ми також забира?мо з? списк?в ц? ?мена. Але кр?м того, ми допомага?мо родинам загиблих геро?в. Якщо родина потребу? допомоги, наприклад, в тому, щоб г?дно похоронити героя, ми допомага?мо. Ми нав?ть приходимо на поховання, тому що зна?мо, що це ?дине, що ми можемо зробити для геро?в ? для родин. Ми також плану?мо в?дкриття системи пам'яток задля того, щоб не дати забути про цих геро?в. Зв?сно ж, найголовн?ша м?с?я об'?днання – це пошук безв?сти зниклих ? полонених. Проблема, з якою ми стика?мося, поляга? в тому, що нема? п?дтвердження полону. Тому ми прокида?мося з думкою, щоби ?х знайти. Кожного дня кожна ж?нка в?дкрива? телеграм канали з фотограф?ями в?йськових, як? виставля? ?нша сторона з р?зними п?дписами. Ми ?х роздивлялися з над??ю уп?знати в?йськових. Коли ми знаходимо ?х в полон?, то дуже важко оф?ц?йно заявити про це, тому що для Червоного Хреста недостатньо мати фото чи в?део-?нформац?ю. Тому це теж колосальна робота, щоб знайти дан?, як? б п?дтверджували, що це саме та людина».

Серед напрямк?в д?яльност? “Ж?нок ТРО” – п?дтримка в?йськових, як? дос? служать на фронт?, ? тих, що повернулися з фронту ? потребують реаб?л?тац??. Ще одна важлива сфера ?хньо? прац? – п?дтримка родин в?йськових. «Тому що кожна мама мусить дочекатись, – наголошу? Марина Богуш. – В нашому об'?днанн? був випадок, коли одна з матер?в загинула, не дочекавшись свого сина через той стрес ? все те, що пережила. Дуже багато в нас в об'?днанн? онкохворих ж?нок, чолов?к?в, батьк?в. Нещодавно ми орган?зували ярмарку, ? з?бран? кошти спрямували на реаб?л?тац?ю родин в?йськових. Це теж важливе завдання – допомогти ?м дочекатися ?хн?х син?в».

Пан? Марина наголошу?, що важливими ? також мирн? акц??, «де люди просто тримають плакати з написом “Поверн?ть полонених” чи прапор сво?? бригади». «Можливо комусь незрозум?ла доц?льн?сть таких акц?й, але для них – це ?диний спос?б стати голосом полонених, – поясню? вона, – бо ми насправд? ? голосом об'?днання, голосом тих добровольц?в, як? нараз? потребують допомоги».

Не кожна може впоратися самост?йно

Про те, наск?льки важливими ? так? об??днання, як “Ж?нки ТРО”, розпов?да? Олена Скитюк. ?? син зник безв?ст? у вересн? 2023 року, ? майже в?дразу п?сля того вона до?дналася до об'?днання. Спочатку вона не знала майже н?кого з родич?в побратим?в ?? сина, як? також зникли, а пот?м почала вже ?х знаходити. Олена зрозум?ла, що «тихенько сид?ти – це не вар?ант». «Нема чого чекати, потр?бно д?яти, щось робити, – п?дкреслю? вона. – ?, зв?сно, ми, не покладаючи рук, робимо все для того, щоб знайти хоча б якусь ниточку, хоча б щось, що може нам дати якусь зв?стку, якусь ?нформац?ю про наших р?дних. Ми стука?мо у вс? двер?, ми допомага?мо моральною п?дтримкою, бо не кожна мати чи ж?нка, яка розшуку?, може впоратися з горем самост?йно. ?й потр?бна п?дтримка. Це надзвичайно важливо. Хтось сильн?ший ? може тримати ? себе, ? об'?днання. Хочу сказати, що наше об’?днання ?сну?, насамперед, завдяки Марин?, голов? об'?днання, саме завдяки ?й вда?ться знаходити хлопц?в з родин нашого об'?днання, повертаються хлопц?. Так, небагато – по одному, по два, по п'ять – але вони повертаються. ? ми надал? будемо робити все для того, щоб ?х знайти. Ми будемо стукати в будь-як? двер?, будемо робити все можливе й неможливе. Ми – ?хн?й голос, ?хн? руки, ми – ?хн? ноги. Тобто тут ми ма?мо за них боротися так, як вони боролися за нас там».

?рина Маришк?на – дружина побратима сина Олени Скитюк. В?н зник безв?сти на початку жовтня 2023 року з р?зницею в тиждень з сином Олени. «Я сюди при?хала з двома сво?ми синами, – каже ж?нка. – Зник ?хн?й тато. Це вони мене надихають ? спонукають д?яти, тому що я не знаю, я не впевнена, чи я зможу знайти свого чолов?ка, але в кожному випадку, я зможу точно сказати сво?м д?тям, що я зробила все, що змогла».

  (Vatican Media)

«Щоби наш? молитви були п?дсилен?»

У середу, 15 с?чня, наш? сп?врозмовниц? сид?ли в першому ряд? п?д час загально? ауд??нц?? з Папою Франциском в зал? Павла VI у Ватикан?. Наприк?нц? ауд??нц?? вони мали коротку зустр?ч з? Свят?шим Отцем. Пояснюючи, що спонукало ?х вирушити у непросту подорож до Риму, до Ватикану, Марина Богуш, вказу? на логотип ?хнього об’?днання, на якому зображен? два крила – син? ? жовте. «Ц? крила – це символ нашо? в?ри», – каже вона, додаючи, що в?ра спонука? д?яти. «Тому було вир?шено ?хати саме до Ватикану, до священного м?сця, щоби наш? молитви були п?дсилен?. Вони дуже сильн?, але коли до одн??? молитви до?днуються молитви ?нших людей, то вона ста? потужною, сильною, ста? таким засобом, який д?йсно працю?» – п?дкреслю? вона.

Голова об’?днання зауважу?, що результат сво?? роботи вони бачать вже тепер: це п?дтримка один одного. «Наприклад, коли ? обм?н полоненими, ? там ? хлопц?, якими оп?ку?ться якась ?з бригад, то це така рад?сть, н?би повернувся той, кого ти дуже давно знала, – д?литься вона. – Ось ми робили альбом, який передали також Пап?, там дуже багато фото. ? коли ти на них дивишся, то в?дчуття, що ти з ними сп?лку?шся. ? ми жартома казали з д?вчатами, що ми хлопц?в привезли сюди. Це насправд? так, бо вони точно в?дчувають цю боротьбу».

Долати розпач

«Ви зна?те, п?сля того, як я отримала спов?щення, що зник м?й син, я в?дчувала себе розбитою, самотньою, не знала абсолютно, що робити, – розпов?да? Олена Прокопенко. – Йому виповнилося двадцять рок?в на початку лютого 2022 року, а вже двадцять четвертого почалась в?йна. Майже р?к в?н воював, був на р?зних напрямках. Але саме напередодн? його двадцять першого дня народження в?н зник безв?сти. Був надзвичайний розпач, ? цей розпач мене просто вибив з кол??. Я закрилась в соб?, тому що мен? здалося, що мене н?хто не зрозум??. Тому що на початку повномасштабного вторгнення мо?му синов? було двадцять рок?в, ? в?н п?шов добровольцем захищати нашу кра?ну. Мабуть, ? так? люди, як? можуть засудити ? сказати: “Що ти за мати? Чому ти так в?дпустила свого сина?”. Тому я намагалась взагал? мовчати про ситуац?ю, а в середин? просто переповнювали емоц??. Десь п?вроку я просто намагалась щось робити, чимось займатись, в?двол?катись в?д ситуац??. Але кожен веч?р ? кожен ранок починався з молитви за мого зниклого сина. ? коли я в?дчула, що все ж таки, можливо, я не одна, тому що ситуац?я в кра?н? така, що, на жаль, багато родин перебувають в такому стан?, як ? я, то вир?шила пошукати якесь об'?днання ж?нок, де б я могла з ними поговорити, як сама ?з собою, тобто абсолютно н?чого не приховуючи – сво? емоц??, сльози. ? це в?дбулося. Це об'?днання – як друга с?м'я, тому що завжди можна сказати, якщо щось не подоба?ться, можна поплакати, можна вилити душу, можна просто мовчати, ? тебе зрозум?ють. Тобто ми абсолютно посестри. Насправд?, наш? хлопц? один одному як побратими, а ми посестри». Пройшло майже два роки, але, на жаль, пан? Олена дос? не ма? н?яко? ?нформац?? про сина. Лише статус безв?сти зниклого. «Але я маю над?ю, ? саме з ц??ю над??ю я намагаюсь стукати в будь-як? двер?, – п?дкреслю? вона, – бо, як кажуть, “стукай ? тоб? в?дчинять”. ? спод?ваюся, що все ж таки в?н повернеться».

В?н сказав: “Хто, як не я?”

Також ? син ?рини Тараново? п?шов на фронт у перш? дн? в?йни, «незважаючи на те, що в нього була ? гарна робота, ? можливост?». «В?н сказав: “Хто, як не я?” – пригаду? ?рина. – Власне кажучи, кожен ?з наших в?йськових, як? в перш? дн? п?шли воювати, сказали: “Хто, як не я?”». Мама пам’ята? годину ? хвилину, коли зник зв'язок з позиц??, де воював ?? син: 7 грудня 2022 року 6:10. «П'ятнадцять хлопц?в того дня зникли безв?сти. ? вже пройшло два роки ? один м?сяць, ? про жодного з них нема? н?яко? точно? ?нформац??, – каже вона. – Були моменти, коли пов?домляли, що вони потрапили в полон, але пот?м це спростували. Ми дос? шука?мо. Ми не поклада?мо рук, допомага?мо вс?м, об'?дну?мося ? чека?мо».

Попри те, що пан? ?рина належить до об’?днання родин 210-го окремого штурмового полк, вона сп?впрацю? також з об’?днанням “Ж?нки ТРО”, з представницями якого вона прибула до Риму. В?дпов?даючи на запитання про те, що допомага? ?й не опускати руки, мати в?йськового каже: «Колись моя бабуся в дитинств? казала: “?рцю, щоб не бол?ла голова ? не було дурниць, бери ? щось роби”. Тому я пишу, пишу грантов? проекти для об'?днання. Дякую вс?м д?вчатам – вони мають величезн? таланти. Ми робимо творч? заходи для того, щоби людина могла чимось себе зайняти. ? це дуже потужна сила, яка п?дтриму? ? да? натхнення йти дальше, чекати, боротися, шукати ? в?рити».

Перебувати в пост?йному оч?куванн? ? нев?домост? про те, що з тво?ю р?дною людиною – це пекучий б?ль. Що робити з цим болем? «Ми н?коли не зна?мо, для чого ц? випробування даються, – каже пан? ?рина. – Я не знаю, чи це випробування для мене, чи це випробування для мого сина. Але найстрашн?ш? випробування стають також простором для можливостей, для розвитку людини, тому що тод? для людини вже н?чого страшн?шого нема. Коли ти втрача?ш свою р?дну людину ? не зна?ш, де вона, ти пот?м н?чого вже не бо?шся: ти йдеш ? робиш. ? це спонука? розвиватися. А коли ми перебува?мо в стаб?льному стан? спокою, ми нав?ть не зверта?мо уваги на т? таланти, як? ма?мо всередин?. Якби люди дивилися, що мають всередин?, то, може би ? в?йни не було. Тому що в кожн?й людин? ст?льки зд?бностей, ст?льки можливостей, ст?льки талант?в – роби ? розвивайся, рад?й в?д життя. Для чого комусь заздрити, брати зброю ? йти воювати? Я бажаю кожн?й людин? на планет?, насамперед, миру в душ?, миру з? сво?ми близькими. Якщо буде спок?й ? мир в соб? ? з близькими, то буде мир на вс?й планет?».

Не стояти осторонь ? не байдуж?ти

Зустр?ч з Папою Франциском стала для ?рини Тараново? моментом, який ?? ще б?льше «надихнув не втрачати в?ру». «Це були хвилини тепла, хвилини в?ри. Тепл?ших рук в сво?му житт? я ще не торкалася. Це не можна пояснити словами», – д?литься вона сво?ми враженнями, висловлюючи вдячн?сть Посольству Укра?ни при Святому Престол? та Послу Андр?ю Юрашу за те, що в?н допом?г орган?зувати цю зустр?ч. «Все склалося в найкращий спос?б. По крапельц? ми зробимо добру п?дтримку ?ншим людям, ? ми разом д?йдемо до перемоги. Ми сам? робимо ту перемогу», – дода? вона

На завершення Олена Прокопенко звернулася до укра?нц?в з проханням «не стояти осторонь ц??? в?йни». «Щоб не байдуж?ли, щоб п?дтримували в?йськових, п?дтримували ж?нок, як? зараз залишились без сво?х чолов?к?в, батьк?в, син?в, тобто щоби пам'ятали ? теж залучались до якихось мирних акц?й, залучались до творчих вечор?в, щоб ми були суц?льною, одн??ю ц?лою силою, яка чека? ? може саме зрушити це питання обм?н?в наших хлопц?в», – закликала вона.