Натал?я Тарабалка: заради ?хньо? пам'ят? ми не ма?мо права просто живот?ти
Св?тлана Духович – Ватикан
«П?сля втрати сина мен? було важко оговтатися, важко було це сприйняти», – розпов?да? в ?нтерв’ю для ватиканських мед?а пан? Натал?я Тарабалка, мат?р укра?нського в?йськового, п?лота Степана Тарабалки, що загинув на фронт? у березн? 2022 року. Йому посмертно присво?ли звання Героя Укра?ни. «Я ? дотепер не можу це сприйняти, – веде дал? ж?нка, – вже минуло понад два роки, а я ще дотепер не поставила синов? пам’ятник, бо ще не готова до к?нця прийняти, що в?н не повернеться, що його нема, бо т?ла ми не бачили».
Важливо бути серед тих людей, як? мають однаковий б?ль
В голос? матер? героя – сум, але не в?дчай. Так? ?нтерв’ю нелегко записувати, не тому, що слухаючи сп?врозмовника, тоб? передаються його переживання ? б?ль, а тому що ти усв?домлю?ш, що зрозум?ти ?х можеш лише частково ? бо?шся сказати щось недоречне, чи якимось запитанням завдати додаткового болю… Але пан? Натал?я все розпов?дала сама, немов огортаючи в об?ймах свого голосу, даючи зрозум?ти, що д?литися горем – це дуже по-людськи, це облагородню? ? того, хто говорить, ? того, хто слуха?.
«Я пооб?цяла синов? на могил?, що я буду сильною заради таких, як в?н, – каже вона. – Я розум?ю всю складн?сть того, що в?дбува?ться в Укра?н?. Кр?м того, брат м?й колись служив в Афган?стан?, ? п?сля його повернення я бачила, як складно ветерану адаптуватися ? в с?м'?, ? сусп?льств?. ? також, коли я сама п?сля втрати сина була на реаб?л?тац?? разом з ?ншими родинами, то зрозум?ла, як важливо бути серед тих людей, як? мають однаковий б?ль, однаков? переживання. Бо сусп?льство не завжди розум?? цю втрату. Нав?ть якщо ? багато друз?в, знайомих, ? кожен хоче якось допомогти, але це, так би мовити, не той формат сп?лкування. А коли сп?лку?шся в кол? людей, як? також перенесли таку втрату, як ти, то це набагато легше переживати».
Д?яльн?сть, яка да? бажання дал? жити
П?сля загибел? сина пан? Натал?я почала знайомитися з багатьма ветеранами, з в?йськовими, ? деяк? з них розпов?ли ?й, що ще в?д 2014 року, мали мр?ю створити такий прост?р, де вони зможуть сп?лкуватися, зустр?чатися з побратимами, з людьми, як? пройшли такий самий шлях, як вони. Це спонукало ?? створили громадську орган?зац?ю “П?знай свою мр?ю” ?мен? Степана Тарабалки, яка вже понад два роки д?? на Коломийщин? ?вано-Франк?всько? област? й нада? п?дтримку ? ветеранам, ? родинам, як? втратили р?дних на фронт?. Йдеться про психолог?чну допомогу, п?дтримку у вир?шенн? певних питань в соц?альн?й сфер?, у сп?впрац? з ?ншими орган?зац?ями вони надають також правову допомогу. Одна з ?н?ц?атив ц??? орган?зац?? – це в?дкриття Оздоровчого Центру соц?ально-психолог?чно? допомоги “Тепло крилато? душ?”, що д?? в сел? Ценява Коломийського району. Тут ветерани ? в?йськов? можуть пройти ф?зичну ? психолог?чну реаб?л?тац?ю у стац?онар?.
«Особисто мене ця моя д?яльн?сть надал? надиха? ? п?дтриму?, – д?литься пан? Натал?я. – Бог дав мен? таке серце, яке в?дчува? б?ль ?нших, ? я намагаюся п?дтримувати ?нших ? в розмов?, ? в сп?лкуванн?. Завжди залишаюся ввечер? чи з ветеранами, чи з дружинами ? з матерями, як? втратили сво?х р?дних. Ми сп?лку?мося в теплому кол?, д?лимося сво?ми переживаннями, ? воно мен? сам?й да? бажання дальше жити, бажання дальше бути потр?бною ?ншим. Бо багато хто да? позитивний в?дгук ? бажа? то? п?дтримки».
Наша сп?врозмовниця каже, що важливо надавати п?дтримку також ветеранам, як? не можуть повернутися до себе до дому, бо т? населен? пункти, зв?дки вони походять, ? окупованими, ? вони не мають куди повернутися. «?хн? р?дн? можуть бути десь за кордоном, або може бути так, що р?дн? в?дмовляються оп?куватися ветераном, що ма? ?нвал?дн?сть. Це ста?ться дуже р?дко, але ? так? випадки, ? ма?мо розум?ти, що тут в нас, в зах?дн?й Укра?н?, спок?йн?ше. Ма?мо забезпечити умови проживання для цих ветеран?в, для родин. ? коли ти не будеш сам в ресурс?, ти не зможеш допомагати ?ншому», – наголошу? вона.
Готувати сусп?льство до нових виклик?в
Окр?м допомоги ветеранам та родинам загиблих члени ГО “П?знай свою мр?ю” ?мен? Степана Тарабалки стараються також готувати сусп?льство до прийняття ветеран?в. «Бо ?нод? дуже складн? реч? в?дбуваються ? в родинах, ? в с?м'ях, в стосунках м?ж р?дними ? ветеранами, як? повертаються з зони бойових д?й. Бо Укра?на не була готова до в?йни, ? на початку також психологи наш? не були готов?. Хоча зараз уже багато ? навчань, багато трен?нг?в, зустр?чей, форум?в, сп?лкування. ? багато державних програм на п?дтримку ? ветеран?в, ? с?мей, ? з родин загиблих», – зауважу? наша сп?врозмовниця.
Одна з проблем, на яку вказу? пан? Натал?я, це те, що багато дружин ви?хали за кордон, ? багато ветеран?в, як? повернулися з фронту, залишилися сам?: нема дружини, нема д?тей, бо дружина забрала ?х з собою за кордон. «? зна?те, ? випадки, коли дружини одружуються за кордоном. ? це наст?льки ранить цих хлопц?в», – розпов?да? вона.
Ще одна проблема, про яку, мабуть, не часто говорять, – це непорозум?ння чи суперечки, як? можуть виникати м?ж дружинами ? матерями загиблого. «? про ц? реч? нав?ть важко слухати, – каже пан? Натал?я, – бо наск?льки багато болю завда? ворог, а ще й ця втрата ?нколи р?дних не об'?дну?, а навпаки, роз'?дну?, ? завда? ?м ще б?льшого страждання. Я розпов?м про св?й особистий досв?д: моя нев?стка вийшла другий раз зам?ж, народила чудового хлопчика. ? мен? при?мно, що вже м?й внук, який був в не? з мо?м сином, щасливий дал? в родинному кол?. ? це мене раду?, бо дуже складно дружинам переживати втрату чолов?к?в. Але вони молод?, ? вони мають також розум?ти, що вони мають дал? ставити на ноги сво?х д?точок ?, при можливост?, створювати нов? с?м’?. Я думала про те, як правильно дати пораду дружинам, як? не можуть переносити цей б?ль ? не знають, як дальше жити. Я мотивую ?х, кажучи: “Ви ма?те дякувати Богу за цих чолов?к?в, як? у вас були, за цих д?точок, але ма?те рухатися дальше. Бо наш? р?дн? загинули для того, щоб ми могли жити ? творити ту нац?ю, яка г?дна сво?х геро?в, ? ми ма?мо бути здоров? духовно, з Божою допомогою дальше намагатися творити нашу Укра?ну”».
Мати Степана Тарабалки з?зна?ться, що ?нод? ?? не розум?ють, як вона може надал? п?дтримувати дружн? стосунки з? сво?ю нев?сткою. «Я пояснюю, – каже вона, – що у мене ? внук, ? я хочу, щоб в?н був щасливий, але щоб був щасливий м?й онук, то ма? бути щасливою його мама. Мама щаслива тод?, коли буде затишок, спок?й, мир у серц?. На мою думку, ц?нн?сть с?м'? – це тепер основна р?ч в Укра?н?. Я завжди кажу, що якщо наш? д?ти, в?ддали життя для того, щоб ми жили, то ми не ма?мо права просто ?снувати, заради ?хньо? пам'ят?, заради тих вчинк?в, як? вони зробили, а ? так багато геро?чних вчинк?в, багато ос?б п?шло на в?йну добровольцями....».
Бути знаряддям Божого миру
Мат?р загиблого героя визна?, що ?нколи бува? складно сп?лкуватися з родинами загиблих в?йськових. «Тому що, одночасно, ти наново пережива?ш як?сь сво? реч?, але розум??ш, що ма?ш через це пройти, бо це все треба проговорювати, – д?литься вона. – Бо, в ?ншому випадку, коли ти замика?шся в соб?, та людина, з якою сп?лку?шся, не бачить тво? в?двертост?, щирост?, то ? вона так само не в?дкри?ться. Тому я намагаюсь завжди бути максимально в?дкритою». Пан? Натал?я пригадала слова молитви святого Франциска: “Боже, вчини мене знаряддям миру Твого”, ? пояснила, що сп?лкуючись з людьми, в?дда? це сп?лкування у Бож? руки, щоби Бог дав мудрост?, щоби говорив через не? те, що потр?бно т?й людин? для ?? миру, спокою ? дальшо? мотивац?? для життя.
«На даний момент таку ?скру над?? мен? да? усв?домлення того, що я роблю потр?бн? реч?, – веде дал? вона, – ? це мене надиха?. ? також раду?, коли об'?днуються довкола мене небайдуж? люди. ? так? моменти, коли, так би мовити, “накрива?”, бо в?дбуваються ситуац??, коли ти згаду?ш втрату ? довго не можеш оговтатися, то ? т? люди, як? п?дставляють плече, як? допомагають рухатися дальше, або дозволяють тоб? в якийсь момент в?дпочити, перезавантажитися».
Серце сво? виривала
З пр?рви втрати,
жалю, страху ...
На в?втар його поклала
? за ним спостер?гала,
Довго мучилось, страждало
Бол? св?ту там збирало,
Та не стало сили в мене
Щоби впоратись з собою .
Я йому його в?ддала ...
Повернулось ...
в мо?х грудях
серця два тепер тр?поче .
Серце Сина пом?стилось
У шматках, остатках мого...
? любов'ю там ...сплелися .
Серце Сина, в руках Бога ...
Тепер в мо?х грудях б'?ться .
Бо в?д мого лиш шматочки ...
т? що на в?втар я клала ...
Це один ?з в?рш?в Натал?? Тарабалки. «У в?ршах я д?люся вс?м тим, що сама переживаю, – каже вона. – Недавно у нас був л?тературний веч?р, де звучала моя проза, в?рш?. Тепер ми плану?мо видати книжку, бо мен? сказали, що вона, певною м?рою, ? психолог?чною п?дтримкою для ?нших. На л?тературному вечер? людям моя поез?я сподобалася. Послухавши т? думки, як? я виразила ? в проз? ? в поез??, люди пот?м в?дгукувалися, кажучи: “Виявля?ться, що можна було ? так це переживати”. Тобто це дало ?м розум?ння того, що на певну ситуац?ю, на як?сь певн? реч? можна подивитися з ?ншо? сторони ?, попри б?ль ? втрату, все ма? ц?нн?сть. Я це не вм?ю так добре пояснити, але роздумуючи про те, що зараз в?дбува?ться в мо?му житт?, я усв?домлюю, чому певн? под?? в?дбувалися до того, чому я проходила в житт? т? чи ?нш? стресов? ситуац??, певн? випробовування».
Одна з рубрик поез?? пан? Натал?? ма? назву “Спов?дь божев?льно?”, де вона щиро говорить про сво? переживання, де в?дкрива? також в?кно у найглибше м?сце душ?, де в?дбува?ться сп?лкування з Богом. «Людям, як? в?руюч?, як? моляться, ця рубрика “Cпов?дь божев?льно?” да? розум?ння того, що Бог не ? ?н?ц?атор в?йни, Бог не кара?, а бо Бог – це любов, Бог – милосердя, – поясню? вона. – Протягом року, п?сля того, як я втратила сина, я не могла молитися так, як до того. Я не могла зрозум?ти, чому так. ? тепер, коли сп?лкуюся з родинами, я бачу, що вони також ображаються на Бога, не хочуть молитися, не хочуть повертатися до Нього. ? в сво?х в?ршах, я ставлю ц? запитання Богов?: “Як?” “Чому?” ? це в?дкрива?ться мен? трошки в ?ншому формат?. ? я дякую Богов?, що я можу бути потр?бною для ?нших».
До позитивного, до кращого, до св?тлого
Наша сп?врозмовниця з?зна?ться, що вона не була готова до ц??? активно? д?яльност?. «Я хвилювалася, – розпов?да? вона, – бо я ж проста с?льська ж?нка, ? не знала, що означа? керувати орган?зац??ю, не розум?ла, що таке ?ранти, що таке управл?ння. Я думала, що я просто орган?зую навколо себе людей, дам трошки сво?х кошт?в, щоби можна було провести ремонт буд?вл?, а пот?м буду соб? просто сп?лкуватися там з в?йськовими, з дружинами, з ветеранами. А так склалося, що треба було кер?вництво брати в сво? руки, бо розум??ш, що ти зац?кавлений ? наповнений т??ю ?де?ю. ?нод? мене запитують: “Що ти будеш з того мати? Ти ж вклала кошти”. Я в?дпов?даю, що це не б?знес, ? я не можу це пояснити. Для мене найкращим в?дшкодуванням ? те, коли я бачу, що людина задоволена у сп?лкуванн?, задоволена перебуванням в нашому заклад?». Наша громадська орган?зац?я “П?знай свою мр?ю” ?мен? Степана Тарабалки, робить дуже багато речей в сусп?льств?, в громадському сектор?, уже в органах влади. Ми сво?ю д?яльн?стю також робимо багато зм?н до позитивного, до кращого, до св?тлого».
В?ддала сво? серце в Бож? руки
Для тих, хто пережива? травму чи втрату, не легко давати соб? раду з р?зними емоц?ями та почуттями до тих, хто ?? задав. Це довгий ? болючий шлях, який кожен проходить по сво?му. «Божа любов ? м?й духовний досв?д присутност? Бога в житт? людини, – д?литься пан? Натал?я Тарабалка, – ? тим стержнем, який не дозволя?, щоб мо? серце стало кам’яним, неживим, не да? перебувати у ненавист?. Бо наш? д?ти, наш? сини захищають нашу землю з любов?, з любов? до сво?х р?дних, з любов? до сво?? Укра?ни. Бог сотворив людину такою надзвичайною, ? я завжди намагаюсь шукати в людин? оте св?тло, яке Бог дав в?д початку, в?д народження. Я сво? серце в?ддала в Бож? руки ? дозволила Богов? з ним робити все, що В?н забажа?. Бо п?сля втрати сина мен? д?йсно здавалося, що воно роз?рветься ? я казала: “Боже, тримай, бо я не в сил? сама з цим впоратися”».
