杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

В?йна в Укра?н? щодня завда? багато болю, забира? найц?нн?ше – людськ? життя. Трагед?я, що сталася в суботу 14 с?чня 2023 р., коли рос?йська ракета влучила у житлову багатоповерх?вку в Дн?пр?, сильно сколихнула не лише мешканц?в м?ста й ус?х укра?нц?в, а також людей в р?зних кра?нах св?ту. Але це не похитнуло р?шучост? м?стян допомагати одн? одним: в найболюч?ш? хвилини ц??? трагед?? виявилось те, що вчиня? нас людьми: здатн?сть под?ляти б?ль, плакати разом, здатн?сть з?гр?ти, прийняти ? просто бути поруч ст?льки, ск?льки потр?бно.

«Ми вс?, як? тепер ? у Дн?пр?, стали немов згустком тако? величезно? любов?, ? намага?мося наш? негативн? емоц?? трансформувати в допомогу, яку можемо творити тут ? тепер», – зазначила в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News. М?ла Леонова, менеджерка з питань комун?кац?? «Кар?тасу Донецьк», оф?с якого розташований тепер у Дн?пр?. Вона розпов?ла, що через ракетний удар ? вибух були зруйнован? не т?льки к?лька п?д'?зд?в багатоповерх?вки, але й постраждали також к?лька будинк?в поряд, ? не лише т?, що розташован? безпосередньо навпроти, а нав?ть через два будинки. «Здавалось, вони були захищен?, – п?дкреслила вона, – але вакуум, цей вибух був наст?льки сильним, що в тих будинках повн?стю вибит? в?кна – це тисяч? квадратних метр?в в?кон, як? треба буде в?дновити. П?сля вибуху сталися також замиканення струму, у людей повн?стю вийшли з ладу побутов? прилади, електричн? пристро?. За приблизними даними м?сько? влади, дв?ст? 236 квартир не п?длягають в?дновленню».

П?н? М?ла розпов?ла, що вже буквально з перших годин п?сля вибуху, б?ля м?сця трагед?? розгорнули дуже великий штаб, який забезпечував гарячою ?жею, був пункт об?гр?ву, видач? речей для постраждалих ? для рятувальник?в, щоб вони мали в?дпов?дн? умови для того, щоб безперервно зд?йснювати рятувальн? роботи. Серед тих, хто допомагав з першого дня, був також ? Кар?тас.

«Звичайно, весь Дн?про показав, що м?сто ма? дуже велике серце, тому що в?дразу майже вс? мешканц? були там, – наголосила наша сп?врозмовниця. – Це великий будинок, це житловий масив, з якими пов’язано багато особистих ?стор?й, бо майже кожна людина з Дн?пра мала там або родич?в, або друз?в, чи знайомих. ? тому, коли ми бачимо ц? вс? фото, чу?мо ?стор?? загиблих людей, то вони до самого серця торкаються, тому що це знайом? обличчя, знайом? люди. Серед постраждалих ? також багато переселенц?в, як? вт?кали в?д в?йни з Донецько?, Лугансько? та Харк?всько? областей».

Як п?дкреслила менеджерка з питань комун?кац?? «Кар?тасу Донецьк», оф?с якого у 2014 р. перенесли у Дн?про, тепер ?хня команда збира? ?нформац?ю про потреби людей, тому що потр?бно буде дуже багато допомоги, ? потр?бно знати, яким чином ефективно допомагати.

Д?лячись думками про те, як вона особисто й ?нш? прац?вники та волонтери Кар?тасу дають соб? раду з такими важкими переживаннями, М?ла Леонова пригадала ще одну трагед?ю в Дн?пр?, яка сталася у жовтн? 2007: внасл?док вибуху побутового газу тод? також був зруйнований будинок, було багато загиблих, але тод? була це була трагед?я мирного часу, а тепер це сталася «просто в?д того, що хтось вир?шив натиснути кнопку ? ця ракета влучила в житловий будинок». За словами нашо? сп?врозмовниц?, в БФ «Кар?тас Донецьк» працюють також переселенц?, як? знають, що ?хн? м?ста, наприклад, Руб?жне, С?веродонецьк, на в?с?мдесят п'ять в?дсотк?в перебувають в такому стан?, як тепер цей один будинок в Дн?пр?.

«Бачити це…вже почуття як?сь в?дмерли, ну серце не може просто вв?брати ст?льки горя ? не може його нав?ть прийняти, що це реальн?сть, що це можливо в наш час. Люди до цього часу не можуть це прийняти. Ми можемо т?льки щось робити для того, щоб подолати ц? насл?дки трагед??, щоб п?дтримати цих людей, як? тепер перебувають в шоковому стан?», – зазначила М?ла.

Менеджерка з питань комун?кац?? под?лилася також тим, що нещодавно прочитала в соцмережах пост одного в?йськового, який з Дн?пра, а тепер вою? на Донбас?. В?н писав, що в ц?й в?йн? дуже важливо контролювати сво? емоц??, тому що якби вони, в?йськов?, на в?йн?, наприклад, п?ддалися почуттю ненавист?, то вони не могли б тримати м?цно зброю в руках, ?хн? руки би тремт?ли в?д тих емоц?й. «Тому тепер, – наголосила М?ла, – любов ? тим найважлив?шим, що ма? нами керувати: любов до наших близьких, любов до нашо? земл?, бо ми захища?мо нашу землю, ми н? на кого не нападали, ми в?дстою?мо те, що ? нашим. Це наша основна сила тепер. Тому ми вс?, як? ? зараз у Дн?пр?, стали немов згустком тако? величезно? любов?, ? намага?мося наш? як?сь негативн? емоц?? трансформувати в ту допомогу, яку можемо творити тут ? зараз. В нас нема? часу, нав?ть на як?сь рефлекс??, на як?сь прокльони в чиюсь сторону, ми повинн? зараз охопити любов’ю тих людей, як? тут перебувають, як? постраждали. ? це, власне, зараз, мабуть, найосновн?ше».

"Це важко, але нас це об'?днало"

Коли ми у в?второк, 17 с?чня пополудн?, брали ?нтерв’ю в координаторки волонтер?в ?ванки Величко, вона щойно повернулася в оф?с з м?сця трагед??, де якраз завершилися рятувальн? роботи. Ледь стримуючи сльози, вона розпов?ла про те, що бачила ? пережила: «Коли була там на м?сц?, там емоц?й не було, але коли вже при?хала в оф?с п?сля того всього, емоц?? почали переповнювати: бо там збира?шся ?з силами, щоб не показувати цих емоц?й людям, бо люди приходять до нас за допомогою».

Пан? ?ванка розпов?ла про зворушливу мить, коли оголосили про завершення рятувальних роб?т ? вс? рятувальн? й пол?цейськ? машини та карети швидко? допомоги включили сирени на знак в?дання шани загиблим. ? в?д цього звуку п?днялися в небо птахи… це виглядало як душ? людей, що загинули. За словами нашо? сп?врозмовниц?, це був дуже емоц?йний момент. «Там було дуже багато людей, бо двадцять людей ще не знайшли ? багато людей до останньо? мит? в?рили ? над?ялися, що ? якась маленький пром?нь над??, за який можна вхопитися. ? в той момент вс? почали плакати, сльози лилися по обличчю людей. На автобусн?й зупинц? поруч з розбитим будинком – гора кв?т?в, ?грашок, як? люди принесли. Отак завершилися пошуков? роботи. Дуже, дуже важко, – розпов?ла вона. – ?нш? люди приходили ? говорили: “Тут була моя квартира, тут ми були щаслив?”. Кожна квартира – це якась доля, це якась ?стор?я. Це важко, але нас це об'?днало. Ст?льки людей д?ляться сво?ми почуттями, просто обн?маються. Я вже не говорю про матер?альн? реч?. Багато б?знесмен?в запропонували ц?льову допомогу окремим с?м’ям, наприклад беруть п?д свою оп?ку одну с?м'ю. Приходило багато людей, як? приносили продукти для приготування гарячих об?д?в, ?нш? казали, що хочуть волонтерити. Люди дуже об’?дналися ? розум?ли одн? одних з п?вслова, з погляду розум?ли що потр?бно було робити».