Харк?в: любов до велоспорту, що вилива?ться в добр? справи
Св?тлана Духович – Ватикан
«Приблизно п?сля тижня в?йни я ще намагався зрозум?ти, чи в?йна насправд? почалася, чи н?. До останнього ми спод?валися, що через два-три дн? все зак?нчиться, – розпов?да? молодий харк?в’янин Олександр, – але в м?ст? ставало неспок?йно, були пост?йн? обстр?ли, в м?сто нав?ть заходили рос?йськ? в?йська. ? через тиждень чи п?втора м?й розум вже не м?г цього витримувати. Я розум?в, що потр?бно щось з цим робити».
Перше «так» на прохання про допомогу
Серед гучних звук?в вибух?в ? свисту ракет Олександр довго не думав, коли деяк? л?тн? ж?нки попросили його принести ?м продукти. Не вагаючись, с?в на велосипед ? зробив це. Спорт, рух ?, зокрема, велосипед завжди були його великою пристрастю, ? тепер в?н м?г спрямувати сво? тренування для конкретно? мети: доставляти гуман?тарну допомогу тим, хто не м?г самост?йно пересуватися. Почали надходити ?нш? прохання: в?д людей з обмеженими можливостями, хворих та б?дних. Якийсь час Олександр робив це наодинц?, а пот?м, випадково, зустр?в ?нших людей, як? робили те саме, ? вони разом вир?шили створити групу, яку назвали просто «Волонтери».
Сенс життя п?д обстр?лами
Молодий харк?в’янин зазнача?, що до ?хньо? команди до?дналося приблизно 8-9 велосипедист?в. Спочатку вони купували все за власн? грош?, а пот?м одна благод?йна орган?зац?я почала доставляти ?м продукти харчування. Вони також розм?стили оголошення в соц?альних мережах ? люди в?дгукнулися. У перший пер?од у списку людей, якими вони оп?кувалися, було приблизно 50-70 адрес, а тепер – понад тисячу. Раз на тиждень-п?втора вони намагаються в?дв?давати кожного ? привозити допомогу.
Багато людей залишають Харк?в, який, так само, як ? багато ?нших м?ст на сход? та п?вдн? кра?ни, щодня зазна? удар?в рос?йсько? арм??. Олександр зазнача?, що в?н теж спочатку думав про те, щоб ви?хати. «Але, хоча це може звучати дивно, – каже в?н, – п?сля того, як я вперше ? вдруге допом?г людям, я зрозум?в, що я знайшов себе в цьому. Поки у мене ? можлив?сть, я хочу допомагати. Кр?м того, рух, ?зда на велосипед? – це мо? хоб?, мо? життя, тому я можу рухатися ? допомагати ?ншим».
Страх ? обережн?сть
Дуже часто «Волонтери» ризикують життям, бо н?коли не знають, яка частина м?ста зазна? обстр?л?в. Майже кожен з них бачив зблизька, як прол?тала чи падала ракета або снаряд. «Страх ? в кожно? людини, – зазнача? Олександр, – але треба уникати пан?ки, намагатися бути дуже обережними, берегти себе ? не наражати себе на небезпеку без потреби».
Подолати страх та ?нш? сильн? негативн? емоц??, пов’язан? з траг?чними под?ями в?йни, Олександров? допомага? приналежн?сть до «Волонтер?в». «Ця команда, з якою ми волонтеримо, група стала для нас справжньою с?м’?ю, – розпов?да? в?н. – Ми допомага?мо один одному ? п?дтриму?мо один одного. Окр?м того, що ми волонтеримо, ми також в?дпочива?мо разом, бо в?дпочинок нам також потр?бний. Тобто дужу багато часу проводимо разом». Р?дн? та друз? велосипедиста-волонтера, як в Укра?н?, так ? за кордоном, також п?дтримують його словом ? матер?альною допомогою, дають в?дчути, що в?н не самотн?й в так?й тяжк?й ситуац??.
Спорт на в?йн?
Особлив?сть харк?вських «Волонтер?в», як каже Олександр, у тому, що «спорт – це ?хн? життя». «Наприклад, у мирний час, про?хати 200 км на велосипед? – це для нас при?мна прогулянка, ? хоча т?ло втомлю?ться, але воно також в?дпочива? в?д повсякденно? прац? та ?нших речей, – каже в?н. – Тепер, п?д час в?йни, багато людей завдяки спорту, збер?гають р?вновагу, в?днаходять спок?й ? можуть планувати завтрашн?й день. А хтось, як от наша команда, влива? спорт у добр? справи. Спорт – це життя: поки людина руха?ться, вона живе».
