Психолог: б?женц? потребують знову пов?рити в те, що контролюють життя
о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ / Beata Zaj?czkowska - Ватикан
Допомагати потр?бно мудро. Думками про це в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану д?литься сестра Неля Куцак з? Згромадження в?д Ангел?в, яка ? профес?йним психологом ? вже ма? досв?д прац? ?з постраждалими в?д в?йни на Донбас?. Вона зверта? увагу на ?снування так званого синдрому б?женця, що не дозволя? людин? вести нормальне життя. А тому не можна все робити за б?женц?в, вони повинн? знати, що й надал? збер?гають вплив на сво? життя, що й надал? можуть приймати р?шення.
Черниця бере участь у чергуваннях на зал?зничному вокзал? у В?нниц?, куди прибувають евакуац?йн? по?зди. Сестри разом з волонтерами облаштували м?сце, де б?женц? можуть в?дпочити перед подальшою подорожжю. «Це в основному матер? з д?тьми, як? часто н?чого не мають з собою», – розпов?ла сестра Неля, зазначивши, що в зазначеному зал? приготован? м?сця для спання, ?грашки та реч? для д?тей, а також м?сце, де роздають гаряч? страви, як? ц?лодобово приносять мешканц? м?ста. Також розпод?ляються реч?, як? б?женц? можуть забрати ?з собою в подальшу мандр?вку, зокрема, дитяче харчування, напо? та печиво.
«У травматичних ситуац?ях ?м зда?ться, що вони вже н?чого не можуть. Тод? вони стають беззахисними як д?ти», – зазначила черниця-психолог, вказуючи на те, що потр?бно допомогти б?женцям пов?рити в те, що вони ? надал? можуть вир?шувати про свою долю.
«Коли опускаються руки, коли ?м зда?ться, що вони ? жертвами, що вже н? до чого не здатн?, тод? наста? найб?льша загроза, тод? вони можуть втратити життя, – додала вона. – Коли ж поверта?мо ?м в?дчуття того, що за будь-яких обставин можу обирати, можу щось зробити, то люди витримують тягар ? дають соб? раду нав?ть серед найважчих обставин. Так? розмови я проводжу нав?ть на вокзал?, – зазнача? с. Неля, – де люди спонтанно п?дходять ? починають розпов?дати про те, що пережили. За допомогою р?зних запитань п?дводжу ?х до того, щоб вони знову взяли контроль над сво?м життям, п?сля чого вони зовс?м в ?ншому стан? ?дуть дал?, дехто каже, що завдяки ц?й розмов? в?д серця в?двалися кам?нь, бо ран?ше не могли про це н?кому розпов?сти. Дехто виходить ?з залу, знову всм?хаючись, наш вокзал ста? для них оазисом серед болю та страждання».
