Шлях Адр?ани: з ромського табору до ?нормального? життя
Cecilia Seppia
Як т?льки Адр?ана почина? говорити, ?? голос почина? тремт?ти, на очах виступають сльози, рука треться об руку. Наша колега Чеч?л?я Сепп?я пропону? ?й зупинитись, але д?вчина поясню?, що це сльози радост?. Сьогодн? Адр?ан? 23 роки, в не? ? помешкання, с?м’я, вона ма? друз?в ? працю? в крамниц?-пекарн? в Рим?. ?й подоба?ться ?? робота, вона залюбки зупиня?ться на розмову з мешканцями свого кварталу, для яких Адр?ана вже б?льше не «циганка», яко? потр?бно остер?гатися, а д?вчина з простими ? великими мр?ями, як ? вс? ?нш? ?? ровесники.
Початок
На жаль, життя не завжди було таким, як тепер. На жаль, вона пролила багато сл?з, ? вони не були в?д радост?. Вона народилася в ?тал?? в ромськ?й с?м’?: ?? батько походив ?з Хорват??, а мама – ?з Серб??. На ?? т?л? дос? ? незгладим? сл?ди кривд, яких вона зазнала через сво? походження.
Коли в 2013 роц? Адр?ана прибула до Центру допомоги неповнол?тн?м ?м. святого Джованн? Боско, вона не мала н?чого, кр?м одягу та взуття, що були на н?й: м?сцева пол?ц?я конф?скувала ?? д?м - житловий трейлер, з неабиякими труднощами придбаний завдяки продажу земельно? д?лянки закордоном. «Ромське життя мен? н?коли не подобалося, – з?зна?ться д?вчина. – Бо це важке життя, ще важче коли ти п?дл?ток: отриму?ш т?льки стусани».
Покинення, ставлення як до непотребу, дискрим?нац?я
?стор?я Адр?ани – це ?стор?я багатод?тно? с?м’?, позначено? пост?йними покиненнями та бол?сними пере?здами в над?? знайти м?сце, придатне для життя. Спочатку ?х покинув батько, пот?м – бабуся й д?дусь, а п?зн?ше – сестра. Матер? було важко дбати про 6 д?тей, як? намагалися якось давати соб? раду: «Так, як це роблять роми, – зазнача? Адр?ана. – Через невеличк? крад?жки, жебракування. Ми мили в?кна машин на св?тлофорах, жили й спали п?д в?дкритим небом, або, коли пощастило, як це не парадоксально, то в пол?цейському в?дд?лку, чи у в?дд?ленн? швидко? допомоги: принаймн?, був дах над головою. В?д 8 до 15 рок?в я так жила. Так дивляться на тебе, якщо ти ром: як на злочинця, як на когось, хто завда? шкоди ?ншим, нав?ть якщо, насправд?, ти не така».
Переломний момент
Серед вс?х цих страждань наступив переломний момент: одного л?тнього дня мати Адр?ани, хвора й у в?дча?, зайшла до ?вангелистського храму. Наближення до Христа, п?дтримка сп?льноти, сила молитви спонукали ?? до радикального р?шення: назавжди покинути ромське життя, тобто жити як «gagé» – так мовою роман? називають тих, хто не належить до ромсько? етн?чно? групи. «Мама дала нам свободу самим обирати св?й житт?вий шлях, – п?дкреслю? Адр?ана, – ? ми вибрали. Але через це ?нш? роми погано до нас ставилися. Багато хто мен? дор?кав: “Донедавна ти була злочинницею, а тепер мен? говориш про Бога. Це не нормально”». Натом?сть, для Адр?ани власне це нове життя було дуже «нормальним». Вона розпов?да? про допомогу т??? сп?льноти й про те, що вони ставилися до не? без упереджень. «Можливо для вас це щось незначне, але вони ставилися ? ставляться до мене з приязню, знаючи, що я ром. Одного дня вони мен? сказали, що перед Богом вс? ми однаков?, бо ми – Його д?ти, а тому вс? ми – брати ? сестри». «Бог» – це слово Адр?ана промовля? дуже часто й кожного разу, зда?ться, що з ?? вуст луна? молитва подяки: Бог – Той, що н?коли не покида?, Приятель, якому можна зв?рити вс? сво? страхи й досягнення, вс? сво? над??.
Од?ссея
Навернення й перем?на ?? матер? сталася в пер?од, коли батько перебував у тюрм?. Як т?льки в?н вийшов, с?м’я вир?шила залишити ромський таб?р в Рим? й пере?хати спочатку до Неаполя, а пот?м – до ?спан??, де вони прожили в?с?м м?сяц?в ? де ?хн? д?ти вперше в житт? почали ходити до школи. Перебування в ?спан?? тривало недовго, внасл?док конфл?кту м?ж батьками. Пот?м знову була ?тал?я, дал? Франц?я, де вони купили земельну д?лянку за грош?, отриман? як в?дшкодування за дорожню авар?ю, в яку потрапила Адр?ана. Але й тут проблеми не зак?нчуються: в школ? однокласники цькують д?тей за ?хн? походження, нав?ть вчител? ставляться до них погано. В той час найстарша сестра Адр?ани, не приймаючи нового стилю життя, вт?ка? з дому, щоб одружитися з ромським хлопцем. Кр?м того, коли с?м’я приходить до м?сцево? влади, аби впорядкувати документи, вони ?м пов?домляють, що мама повинна негайно покинути кра?ну ? повернутися до Серб??, в ?ншому випадку всю с?м’ю депортують. Батьки Адр?ани вир?шили повернутися до ?тал??, але не маючи грошей, змушен? продати земельну д?лянку.
Божа рука
П?сля повернення до ?тал??, батько знову покида? с?м’ю, яка не ма? де ночувати. Тод? мат?р купу? житловий трейлер, який п?зн?ше конф?скувала пол?ц?я. Протягом тижня с?м’я мешкала в прим?щенн? в?дд?лу швидко? допомоги в одн?й з римських л?карень. Тод? ?хня бабуся по мамин?й л?н??, запропонувала ?м переселитися до не? в таб?р, але з умовою дотримуватися ?хн?х правил життя, тобто змусити дочок до вимушених шлюб?в, а ?нших д?тей посилати красти. Мама Адр?ани в?дмовля?ться. Неспод?вано, Центр для допомоги неповнол?тн?м ?м. святого Джованн? Боско ста? невидимою «Божою рукою», що допомага? зд?йснити остаточний стрибок: прац?вники центру допомогли повернути кемпер та знайшли доброчинц?в, як? надали с?м’? ф?нансову допомогу для придбання найнеобх?дн?шого.
«Чудо» працевлаштування
Для Адр?ани, як?й тод? було 17, в?дкрилися нов? можливост? завдяки процесов? працевлаштування, якому передував курс навчання, орган?зований Центром допомоги неповнол?тн?м. П?д час сп?вбес?ди д?вчина виявила бажання працювати поваром: ?й подоба?ться готувати ?жу для ?нших. У 2014 роц? вона отримала диплом про базову середню осв?ту й почина? стажування в одному з бар?в Риму, де не т?льки набува? навик?в прац? на кухн?, але й звика? до нового життя, частину якого становлять правила, розпорядок ? обов’язки.
?нод? вона нерву?, бо бо?ться помилитися й нашкодити комусь, але не зупиня?ться: щоранку, коли дзвенить будильник, вона рад??, що може йти на роботу. «Це була моя мр?я, ? я соб? казала: “Як гарно: я маю зарплату!”. Це було прекрасно!». На жаль, п?сля стажування в бар? ?? не прийняли на роботу, але вона, не опускаючи рук, почина? шукати ?ншу роботу. «Були дн?, коли мен? хот?лось покинути все, хот?лось плакати, – веде вона дал?. – Роми не хот?ли мене бачити й пост?йно докоряли мен?, а ?тал?йц?… Для них я все ще була ром, в деяк? м?сця мен? не можна було нав?ть заходити. Але я знала, що в мене ? брати ? сестри, якими треба було оп?куватися, моя мама була хвора. Батько ?нод? приходив, а пот?м йшов геть. Але я не була сама: з? мною був Бог, була Його рука».
Справжн?й д?м
У травн? 2015 року с?м’я нарешт? змогла взяти в оренду квартиру в одному ?з селищ поблизу Риму. Тепер Адр?ана ма? справжн? л?жко, кухню, ванну к?мнату – вона розпов?да? про це так, н?би хтось подарував ?й зор?. Це дозволило ?й отримати приписку й доступ до основних послуг для громадян. «Ви не пов?рите, – зазнача? вона ?з захопленням, – але я змогла п?ти на прийом до л?каря: для ром?в це немислимо».
П?сля р?зних роб?т, таких як прибирання та догляд за д?тьми, Адр?ан?, завдяки допомоз? знайомого священика, запропонували працю в крамниц?-пекарн?, де вона працю? до тепер. «Мен? дуже подоба?ться ця робота. Я залюбки сп?лкуюся з людьми, як? приходять купувати хл?б ? солодощ? й розпов?дають про себе. ? я також ?м розпов?даю про себе». На запитання журнал?стки, про що вона ?м розпов?да?, думаючи про найг?рше, Адр?ана, натом?сть в?дпов?да?: «Я розпов?даю ?м про те, що Бог мене врятував, що я почуваюся любленою Ним ? це найкраща р?ч, яка ?сну? в св?т?. Я зробила цей стрибок ? я щаслива».
