Батько н?чи?х д?тей
Silvonei Protz / Св?тлана Духович – Ватикан
Ренато К’?ра народився в багатод?тн?й селянськ?й с?м’? в п?вн?чно?тал?йському рег?он? П’?монте. «Вже у в?с?м рок?в, – розпов?да? в?н, – я хот?в бути, як святий Джованн? Боско». В 12 рок?в Ренато вступив до сем?нар??, бажаючи присвятити сво? життя служ?нню ?ншим. П?сля отримання ??рейських свячень в?н в?дчув у сво?му серц? поклик до м?с?? у в?ддалених кра?нах.
М?сцевий ?пископ запропонував йому вирушити на служ?ння до Бразил??, в д??цез?ю Нова-??уасу, великого й небезпечного м?стечка, що належить до агломерац?? Р?о-де-Жанейро. В 1978 роц? отець Ренато залиша? навчання на ф?лософському факультет?, аби присвятити сво? життя тим, хто живе на географ?чних ? екзистенц?йних перифер?ях Бразил??. В?н в?дразу в?дчув, що знайшов сво? м?сце й свою Церкву.
Незабутн? зустр?ч?
«Я з?ткнувся з трагед??ю д?тей та молод?, нелюблених, покинутих, зранених, приречених на насилля, наркотики й передчасну смерть», – поясню? священик. Деяк? под?? глибоко закарбувалися в його пам’ят?: одного разу в?н прийняв у сво?му помешканн? п?дл?тка з кличкою «П?рат», якого пересл?дувала й поранила пол?ц?я, а одного дня його вбили в п?д’?зд? будинку.
– пригаду? отець Ренато тод?шн? почуття безпорадност?.
?ншого разу один юнак ставить священика перед жорстокою д?йсн?стю: в його параф?? протягом т?льки одного м?сяця вже вбили 36 молодих людей, ? тепер в?н був першим у списку «приречених на смерть». «Невже ви дозволите, щоб ус?х нас вбили? Н?хто н?чого не робитиме?», – питав юнак. В обличч? того хлопця й ?нших юнак?в ? д?вчат, що не хочуть помирати, отець Ренато побачив Христа, що промовля?: «Те саме ви Мен? вчинили». Для того, аби стати присутн?стю Бога, батьком ? мат?р’ю, с?м’?ю для тих, кого вс? в?дкинули, в?н вир?шив розпочати важкий, але непереборний шлях.
Покинут? д?ти
Цих д?тей покинули вс?: с?м’я, школа, сусп?льство, уряд, а також ? Церкви. Вони блукають вулицями ?з загубленим поглядом, н?би чужинц? на сво?й земл?, без ор??нтир?в, без мр?й ? майбутнього. Вони – результат жорстокого сусп?льства, що в?дкида?, не вм?? любити, позбавля? ?х основних прав, засуджу? та вбива?, аби змусити замовкнути голоси звинувачення. В них вкрали все: право бути д?тьми й п?дл?тками, право на те, щоб мати л?жко, харчуватись, гратися, мр?яти. Вони – немов фотограф?я, що показу? темну сторону сусп?льства. Для цих юнак?в ? д?вчат торг?вля наркотиками – це м?сце, де вони шукають безпеки, почуття приналежност? й важливост?. Там вони вбивають ? сам? втрачають життя, бо таким ? закон м?сцевих крим?нальних середовищ. Саме це спонукало отця Ренато до заснування притулку для неповнол?тн?х, де вони знаходять с?мейний затишок, знаходять профес?ю та г?дн?сть.
Допомогти д?тям в?дчути себе Божими д?тьми
Под?бн? притулки для неповнол?тн?х д?ють сьогодн? в чотирьох штатах Бразил??. Тут д?тям допомагають в?дчувати себе Божими д?тьми. Протягом 33 рок?в у притулках виховувалось понад 100 тисяч д?тей, 70 тисяч з них сьогодн? мають профес?ю й майбутн?. Отець Ренато часто каже, що «в?ддав би життя, аби врятувати хоча б одну дитину або п?дл?тка». На основ? притулку для неповнол?тн?х виник ?нститут богопосвяченого життя п?д назвою «Familia Vida» (С?м’я життя), члени якого були вихованцями притулку й тепер, у свою чергу, оп?куються покинутими д?тьми.
Прагнення батьк?всько? любов?
Кожна дитина бажа? почуватися любленою. Той, хто не зазнав син?всько? любов?, той не любить себе й готовий зруйнувати все навколо й знищити себе самого. Притулок для неповнол?тн?х да? д?тям нагоду почуватися, як у с?м’?, здобути профес?ю та влитись у сусп?льство. В цих притулках багато молодих людей насправд? в?дроджуються в зустр?ч? з Богом, що ? любов’ю й в?рною присутн?стю, що н?коли не покида?.
Отець К’?ра пригаду? одного юнака, який мав рани на голов?, бо батько намагався його вбити. Його прийняли в притулок для неповнол?тн?х. Одного дня, а це було Свято матер?, в?н попросив отця Ренато, аби той в?дпустив його додому в?дв?дати свою маму. «Я ?й купив блузку, бо дуже ?? люблю», –сказав хлопець. В?н повернувся дуже засмучений, бо його мати померла. «Я не маю б?льше н?кого», – сказав хлопець ?, в?ддаючи священиков? блузку, сказав: «Тепер ти – моя мама».
