Рад?сть контемплятивного життя в сп?льнот?: сестри ?з синдромом Дауна
Cyprien Viet / Св?тлана Духович – Ватикан
Цей духовний ? загальнолюдський досв?д, прожитий п?д покровом святого Венедикта й свято? Терези в?д Дитятка ?суса, розпочався у в?с?мдесятих роках минулого стор?ччя з дружби молодо? ж?нки Л?не, що перебувала в пошуках свого духовного шляху й прагнула служити найб?льш потребуючим, та Верон?к, д?вчини ?з синдромом Дауна, що бажала посвятися Господу.
«Я тод? в?дв?дала р?зн? сп?льноти, що приймали ос?б з неповноправн?стю, але побачила, що ц? люди не могли знайти соб? м?сця в цих сп?льнотах, як? були непридатн? для них», – розпов?да? Мати Л?не, що п?зн?ше стала Настоятелькою Згромадження Малих Сестер Учениць Агнця (фран. Petites Soeurs Disciples de l’Agneau).
Верон?к в?дчула покликання служити Богов?, але через синдром Дауна, жодна сп?льнота ?? не приймала. Канон?чне право та монаш? устави не передбачали допущення до богопосвяченого життя ос?б з розумовими в?дхиленнями. Чотирнадцять рок?в Л?не й Верон?к чекали на визнання статут?в ц??? особливо? сп?льноти з власним стилем.
Поступове визнання з боку Церкви
В 1985 роц? Л?не й Верон?к почали разом винаймати маленьку квартиру, п?зн?ше до них при?дналася ще одна д?вчина ?з синдромом Дауна. В 1990 роц? вони звернулися до Турського Архи?пископа Жана Гоноре з проханням визнати ?х як оф?ц?йну асоц?ац?ю мирян. П?дтримка цього архи?пископа, що п?зн?ше став кардиналом, допомогла ?м отримати перше визнання.
1995 року зб?льшення к?лькост? бажаючих долучитися до асоц?ац?? змусило Малих Сестер Учениць Агнця пере?хати: вони оселилися в невеликому м?стечку Ле Бланк, що належить до архид??цез?? Бурж. М?сцевий Архи?пископ П’?р Плато тепло прийняв ?х у сво?й архид??цез?? та допом?г на шляху отримання в?д Святого Престолу статусу контемплятивного чернечого ?нституту, який вони, нарешт?, отримали 1999 року. «Владика Плато був, насправд?, батьком для нашо? сп?льноти: в?н дбав про ос?б ?з синдромом Даун», – зазнача? Мати Л?не.
2011 року монахин? отримали остаточне визнання сво?х статут?в завдяки п?дтримц? владики Арманда Майяра, наступного Архи?пископа Буржа, який вважав цю чернечу сп?льноту джерелом життя й радост? для всього рег?ону.
Життя у сп?льнот?
Тепер до Згромадження Малих учениць Агнця належать десять монахинь: в?с?м з них – ?з синдромом Дауна. Сестри спод?ваються, що незабаром до них при?днаються ще й ?нш? д?вчата, здатн? допомагати монахиням ?з синдромом Дауна у щоденному житт?, нав?ть якщо вони досить самост?йн?, бо, за словами Настоятельки, особам ?з синоромом Дауна важко пристосовуватися до зм?н, але коли життя ? впорядкованим, то вони добре дають соб? раду.
Щоденне життя сестер склада?ться ?з буденних справ, Свято? Меси, яку служать кожного в?вторка в каплиц? монастиря та р?зних занять: ткацтва, керам?ки, а нещодавно вони почали створювати сад л?карських рослин. Тобто, ?хн? надзвичайне покликання виража?ться в звичайному щоденному житт?, в покор? служ?ння, прямуючи «маленькою дорогою», яко? навчала свята Тереза з Л?з’?, з духовност? яко? вони черпають натхнення.
Дозволь любов? проявитися
«У час, коли сусп?льство, зда?ться, нездатне дати ор??нтири, не знаходить сенсу життя й не ц?ну? його, простим св?дченням богопосвяченого життя наша сп?льнота бажа? показати священний вим?р життя та людсько? особи», – зазначають Учениц? Агнця.
Для того, аби сила любов?, що наповню? серця цих молодих ж?нок ?з синдромом Дауна, могла повн?стю проявитися в житт?, посвяченому Господев?, сестри запрошують на пер?од розп?знавання покликання «д?вчат, яких торкнувся дух вбогост? й молитви, готових посвятити все сво? життя служ?нню Христов? в особ? ?хн?х малих сестер ?з синдромом Дауна». А для д?вчат ?з синдромом Дауна «розп?знавання покликання в?дбува?ться так само, як ? для ?нших покликань: коли людина в?дчува?, що вона там реал?зову?ться, то туди ?? кличе Господь. В ?ншому випадку, вони повертаються до дому. Вони добре вм?ють розр?зняти, якщо це не справжн? покликання», – поясню? Мати Л?не.
Дар просто? дружби з Христом
Зв словами Мати Л?не, ?? сестри ?з синдромом Дауна мають надзвичайну духовну силу. «Вони знають Б?бл?ю, життя святих, мають надзвичайну пам’ять. Вони – люди молитви й дуже близьк? до Христа», – зазнача? вона, вбачаючи в ?хн?й простот? пророчий знак нашого часу.
?нш? сестри сп?льноти, що не мають синдрому Дауна, захоплюються ?хньою здатн?стю прощати та п?дтримувати ?нших, знаходячи в Б?бл?? потр?бний уривок, що надиха? ввесь день.
У 2003 роц? сп?льнота пережила втрату одн??? сестри, яка передчасно померла у в?ц? 26 рок?в. Мати Л?не переживала, що сестрам ?з синдромом Дауна буде емоц?йно важко справитися з такою трагед??ю, але вони прийняли цю втрату з миром у серц?, покладаючись у всьому на Бога. «Коли наступного ранку я п?шла говорити з ними до ?хньо? кел??, – розпов?да? Настоятелька, одна з них сказала: “Таким ? бажання Небес”, а ?нша: “Мусимо бути сильними. Маймо в?ру"».
Так вигляда?, що ун?кальний досв?д ц??? сп?льноти, насправд?, ? в?дпов?ддю на бажання Небес, ? не т?льки на антрополог?чний виклик сучасного св?ту, в якому панують принципи ефективност? й прибутковост? та в якому не чути голосу ос?б ?з синдромом Дауна. ?хня здатн?сть любити, ? для тих, хто отримав дар в?ри, ?хня близьк?сть до Господа, ? джерелом незр?внянно? пл?дност?.
