Слова журнал?ст?в р?зних редакц?й Рад?о Ватикану - Vatican News до укра?нц?в
Укра?нська редакц?я Рад?о Ватикану - Vatican News
Протягом двох рок?в повномасштабно? в?йни укра?нська редакц?я Рад?о Ватикану-Vatican News в?дчувала людську ? профес?йну п?дтримку сво?х колег з р?зних мовних редакц?й. К?лька наших колег вже у перший м?сяць рос?йського вторгнення вирушили до кордон?в з Укра?ною, щоб дати голос укра?нським б?женцям, ?нш? записували телефонн? ?нтерв’ю з людьми в Укра?н?, як? розмовляють ?хн?ми мовами, ще ?нш? перекладали матер?али та св?дчення, як? пропонувала ?м укра?нська редакц?я. Деяк? колеги в?дв?дали Укра?ну, щоб побачити все на сво? оч?… Все це для того, щоб допомогти слухачам ? читачам у сво?х кра?нах д?знатися про те, що в?дбува?ться в Укра?н?, яка зазнала рос?йського повномасштабного вторгнення. Пропону?мо св?дчення к?лькох представник?в Рад?о Ватикану-Vatican News, як? наприк?нц? другого року в?йни висловлюють близьк?сть ? сол?дарн?сть з укра?нським народом.
Масс?м?льяно Мен?кетт?, В?дпов?дальний за Рад?о Ватикану - Vatican News
Сьогодн? сповнилося два роки в?д початку в?йни в Укра?н?. Ск?льки страждання, ск?льки болю ми побачили. Я побачив силу, в?ру народу, який нав?ть зазнаючи насильства, стара?ться вберегти серце в?д ненавист?. Це народ, який був змушений вт?кати, який бачить смерть сво?х сп?вгромадян, хова?ться в п?двалах. Народ, змушений взяти до рук зброю ? використовувати бо?припаси, щоб захищатися. Ск?льки геройських ?стор?й долинуло до нас з Укра?ни. Наприклад, про Олександра, велосипедиста з Харкова, який з? сво?ми друзями розвозив допомогу хворим, особам з ?нвал?дн?стю ? вбогим. Або про сестер редемтористок, як? попри страх залишаються непохитними у сво?й в?р?, коли серед ру?н у м?стах ? селах оп?куються людьми ? дають допомогу та розраду вс?м, хто цього потребу?. Ми бачили оч?, руки, обличчя людей, що служать добру. Ми бачили жах?ття ? глибок? рани на людських т?лах ? в душах. Н?коли не забуду погляди д?тей, як? перестали усм?хатися. Я чув розпов?д? батьк?в та д?тей. В цих розпов?дях я побачив гордий народ, закоханий у свою землю, у сво? традиц?? та сво? кор?ння. Народ, який не припиня? п?дносити погляд до неба ? з над??ю в очах, зрошених сльозами, запиту?, разом з ус?ма добросов?сними людьми, коли це все зак?нчиться. Укра?на – не сама в цю страшну годину. Вона – в молитовних об?ймах Церкви, яка п?дтриму? ? буду? мир у людському серц?, з упевнен?стю, що св?тло завжди перемага? п?тьму.
Беата Зайончковська, польська редакц?я Рад?о Ватикану - Vatican News
Я н?коли не забуду першо? нед?л? ц??? в?йни. Я тод? була сама на робот?. Я читала заклики з р?зних куточк?в св?ту до Пут?на зупинити незаконну агрес?ю, заклики молитися за мир ?, перш за все, я вперше посп?лкувалася з людьми, як? були в м?стах, що в той час перебували п?д обстр?лами. Багатьох з них я тод? не знала, через два роки вони стали мен? близькими. У ту першу нед?лю в?йни я зрозум?ла, що доки в Укра?н? не буде миру, моя журнал?стська робота не буде такою, як ран?ше. У мо?му серц? озвалися слова Апостольського нунц?я в Сир??, який сказав, що на початку в?йни його телефон розривався в?д дзв?нк?в, але з кожним роком журнал?сти дедал? б?льше забували про них... а в?йна в ц?й кра?н? трива? й дос?. Для себе я вир?шила, що цього не можна допустити з в?йною, яка по-варварськи прагне стерти з лиця земл? укра?нський народ ? назавжди зм?нити обличчя ?вропи, ? яка так глибоко торкнулася мо?? Батьк?вщини. Захист в?д забуття став мо?м завданням, адже забуття – це ворог, страшн?ший за будь-яку крилату ракету.
Я не рахувала розмов, але протягом першого року в?йни майже не було дня, щоб я не готувала матер?ал, який би св?дчив про страждання укра?нц?в та ?хню незламн?сть. Мене зворушили (? я, як н?коли пишаюся тим, що я полька) св?дчення мо?х сп?вв?тчизник?в, як? в?дкрили сво? дом?вки ? серця для людей, що вт?кали в?д в?йни, а також величезна сол?дарн?сть, продемонстрована самими укра?нцями. Серед океану страждань, несправедливост? та насильства я старалася розглед?ти геро?в щоденного життя, як? сво?ю повед?нкою показували, що ?стор?ю пише добро. Саме про це я хот?ла розпов?дати на хвилях Рад?о Ватикану, а також у польських мед?а, з якими я сп?впрацюю. При цьому я не залишала поза увагою рос?йську жорсток?сть, яка шокувала св?т. Я не забуду розмови з людьми, як? зум?ли вибратися з оточеного Мар?уполя, з? св?дками ексгумац?й в Буч? та ?рпен?. Розпов?даючи про добро, яке робиться в Укра?н?, я не п?дсолоджувала жорсток?сть в?йни, але в оптиц? в?ри шукала докази того, що Бог не залишив Укра?ну. ? я в цьому переконалася. Я бачу Його в людях, як? страждають, ? в руках допомоги, що намагаються полегшити ц? страждання. Ця журнал?стська робота ? ? для мене сво?р?дною мандр?вкою в?ри у непростий пер?од особистих пошук?в.
Великим в?дкриттям для мене було побачити те добро, яке в Укра?н? за 30 рок?в незалежност? зробили польськ? священики та богопосвячен? особи. Нещодавно мен? про це нагадав ?пископ В?тал?й Скомаровський, голова латинського ?пископату Укра?ни, який п?дкреслив, що поляки вже не вперше щедро п?дтримали укра?нц?в. В?н говорив про незм?рну ф?нансову, людську та духовну п?дтримку, яку вони надавали протягом останн?х десятил?ть, допомагаючи в?дбудовувати Церкву з ру?н комун?зму, а тепер продовжують це робити, бо не втекли, а залишилися ? продовжують стояти разом з незламним народом. Ця присутн?сть не потребу? коментар?в. Вона ? над??ю.
Я пам'ятаю ту хвилину, коли я замислилася над тим, чи моя робота ма? сенс ? чи ? вона чимось б?льшим, н?ж просто ?нформуванням. Це сталося невдовз? п?сля того, як я випустила новину про проблеми волонтер?в у Ки?в?, як? доглядають за лежачими дорослими та ?нвал?дами. З того матер?алу було зрозум?ло, що вони гостро потребують п?дгузк?в для дорослих, бо про них безрезультатно просили у р?зних орган?зац?й, як? вважали за краще надавати ?жу або л?ки, а до п?дгузк?в ставилися як до непотр?бно? примхи. Для людей, як? оп?кувалися десятками хворих та ?нвал?д?в, це було питання не виживання, а людсько? г?дност?. Через годину п?сля виходу в еф?р ?нформац?йного випуску я отримала пов?домлення з Ки?ва: «Пан? Беато, дяку?мо. Ми забезпечен? п?дгузками на найближч? м?сяц?». У мене потекли сльози. П?сля цього я вже не сумн?валася, чи моя робота ма? сенс. Я знала, що повинна ?нформувати ? що Бог знайде того, хто захоче схилитися над долею людей, чи? повсякденне життя склада?ться з пов?тряних тривог, бомбардувань ? неск?нченного страху.
Я знаю, що повинна розпов?дати про долю укра?нц?в аж до перемоги. Я впевнена, що усв?домлення того, що хтось про них пам'ята? ? перейма?ться ?хньою долею, вселя? над?ю. Пол?тичн? суперечки я залишаю пол?тикам. Особисто я не хочу закривати оч? на б?ль Укра?ни. Я молюся за ?? перемогу ? за чудо миру. Ми повинн? дал? перейматися ц??ю в?йною. Я глибоко переконана, що сол?дарн?сть ? гуман?тарна допомога так само важлив?, як ? донесення правди про в?йну, що трива?. Жодна пропаганда не повинна нас приспати. Адже агресор робить все, щоб св?т втратив сприйняття чорного та б?лого, але не можна забувати, що це Рос?я ? агресором, а Укра?на – жертвою. Ця в?йна вигра?ться в окопах, але також ? на ?нформац?йному фронт?. Я почуваюся прив?лейованою, будучи на боц? Укра?ни ? маючи можлив?сть розпов?сти св?тов? правду про страждання цього мученицького народу. Слава Укра?н?! Героям слава!
Стефано Лещинський, ?тал?йська редакц?я Рад?о Ватикану
Коли почалася в?йна, мене охопило бол?сне почуття провини, бо я усв?домив, що перед тим, я зовс?м не зрозум?в, до чого це все йде. Але ж я журнал?ст ? вже багато рок?в займаюся м?жнародними питаннями...
Я пам’ятаю, що 23 лютого я об?дав з? сво?м давн?м другом, ? коли в?н запитав мене, чи справд? Рос?я нападе на Укра?ну, я дуже впевнено в?дпов?в: «Н?. В?йни не буде, вона н?кому не виг?дна! Пут?н просто гра? м’язами з економ?чних причин». Ще ввечер? того ж дня, за к?лька годин до нападу, я заспокоював укра?нку, яка оп?кувалася мо?м батьком. Вона плакала, налякана ? хвилювалася про дочку й онука, зятя, якому доведеться йти воювати. Я ?й сказав, що н?чого не буде, щоб заспоко?лася.
Наступного дня – 24 лютого 2022 року – я не знав, як подивитися ?й в оч?.
Б?льше двох м?сяц?в я не хот?в писати жодного рядка про те, що в?дбува?ться в Укра?н?. Через екрани я дивився на людей, як? т?кають до Польщ? та ?нших сус?дн?х держав, читав чуж? статт? ? запитував себе: як я м?г бути таким нерозумним?! Невже не було очевидно, що це станеться?
Наприк?нц? кв?тня мо? кер?вництво запропонувало мен? по?хати в Укра?ну. Я не був першим, хто отримав таку пропозиц?ю, але я прекрасно розум?ю тих, як? в?дмовилися.
До Львова я прибув, супроводжуючи Секретаря у справах стосунк?в з державами та м?жнародними орган?зац?ями архи?пископа Пола Р?чарда ?алла?ера. Пот?м я в?дв?дав Ки?в, Бучу, ?рп?нь, Ворзель ? багато населених пункт?в, як? були зв?льнен? в?д рос?ян. Я чув протипов?тряну тривогу в р?зн? часи доби ? гурк?т ракет укра?нсько? ППО; я бачив зруйнован? буд?вл? ? масов? поховання. Я зустр?чав людей, переповнених смутком, д?тей на скейтбордах ? закоханих, як? гуляли серед знищених рос?йських танк?в.
Р?вно через р?к я знову при?хав в Укра?ну. Цього разу сам. Я ?хав у по?зд?, де було також багато ж?нок з д?тьми, як? поверталися на к?лька дн?в до дому, щоб побачити сво?х чолов?к?в, брат?в, батьк?в. В?йна була такою ж, як ? р?к перед тим. Звучали сирени. Але все було ?накше. Здавалося, що люди вже звикли до в?йни. Нав?ть у Ки?в? люди вже не спускалися в бомбосховища, коли звучала тривога. Вдень люди б?гли на роботу, вигулювали собак, пересувн? кав'ярн? на бульварах продавали каву. Але це було не все... Я бачив будинки, як? в?дновлювали п?сля руйнувань, спричинених обстр?лами, багато ?ноземц?в, як? працювали в неурядових орган?зац?ях або великих м?жнародних орган?зац?ях. Але нав?ть не це робило ситуац?ю в?дм?нною в?д першого разу.
Можливо, це був м?й погляд, який зм?нився. Цього разу я побачив в?йну в Укра?н? очима Христини, яка у сво? 21 роки в?д перших дн?в зголосилася допомагати тим, хто змушений був т?кати або втратив усе; я також побачив ?? через страждання Олега, що як молодий психолог допомага? травмованим д?тям ? який, коли ми познайомилися, мав ось-ось стати батьком. А побачив в?йну також через молодого ?пископа Максима, який накручу? к?лометри у сво?й ?парх?? п?д обстр?лами; через руки пан? ?рини, яка показала мен? св?й город поруч ?з фундаментом того, що колись було ?? будинком; через щедр?сть двох льв?вських ж?нок, як? щодня зам?шують по сто буханц?в хл?ба, щоб в?дправити ?х у прифронтов? села, ? оч? д?тей-сир?т ?з центру ?мен? Святого ?вана Боско, як? кидають виклик сво?м поглядом, заявляючи, що, як т?льки стануть повнол?тн?ми, по?дуть воювати у Бахмут. Я бачив також кладовища, дедал? б?льш? й б?льш?, дедал? б?льше забарвлен? в жовто-блакитн? кольори, дедал? б?льше наповнен? кв?тами.
Доб?га? к?нця другий р?к в?йни ? почина?ться трет?й. Я вважаю за краще думати, що я н?чого не зрозум?в про цю в?йну на початку ? що, можливо, ? цього разу буде краще, якщо я помилюся.
Джаксон Ерпен, португаломовна редакц?я Рад?о Ватикану - Vatican News
Я ближче познайомився з Укра?ною, коли у 2014 роц? почав сл?дкувати по телебаченню за протестами на Майдан? та ?х насл?дками. Перед тим найдальше, де я побував у Сх?дн?й ?вроп?, була Польща, тож у листопад? 2019 року я вир?шив по?хати дал?: до Ки?ва! Я трохи хвилювався, тому що не волод?в укра?нською, а м?й р?вень англ?йсько? теж не високий. Я с?в на потяг у Варшав? о 5:30 ранку, зап?знився на пересадку в Перемишл?, ? тому на центральний вокзал Ки?ва прибув вже п?сля оп?вноч?. Я зупинився в одному з центральних готел?в, розташованому на площ? Майдану, що дозволило мен? вивчити частину м?ста, просто прогулюючись вулицями, та взяти участь у двох Божественних Л?тург?ях. Незважаючи на в?дчуття певно? напруги в пов?тр?, можливо, через в?йну, яка вирувала на Сход? Укра?ни, я закохався в те, що побачив, ? мо?м нам?ром було повернутися наступного року, щоб краще познайомитися з ц??ю кра?ною, починаючи з? Львова, м?ста, яке дуже рекомендував алжирський вод?й в?д Uber. Пот?м прийшла пандем?я, яка завадила зд?йсненню мр??.
Але справжн?м «ударом п?д дих» став початок ц??? абсурдно? та жорстоко? в?йни в лютому 2022 року. Я думав, що викликами, як? повинно вир?шувати людство у ХХ? стол?тт?, були побудова братерства та миру м?ж людьми та пошук способ?в протистояти викликам кл?мату зм?нити. Було абсолютно неможливо пов?рити у те, що в?дбува?ться, це здавалося ф?мом жах?в. П?сля рос?йського вторгнення м?й ?нтерес до Укра?ни, ?? ?стор??, культури та дол? ?? народу лише зр?с. Я хот?в чимось допомогти, ? те, що я нараз? м?г зробити, це перекладати португальською мовою вс? в?деозвернення Глави УГКЦ Блаженн?шого Святослава Шевчука, а також ?нтерв’ю та репортаж? про м?жнародну допомогу, сол?дарн?сть, страждання укра?нц?в. Я також публ?кував фотогалере?, як? показують жорсток?сть в?йни, знищення житт?в ? матер?альних ц?нностей. Кр?м того, я щодня молюся за укра?нських во?н?в на фронт?, щоб вони в?дчули присутн?сть Бога та Його ангел?в у цьому пекл? боротьби, за сир?т, людей похилого в?ку та родини, як? втратили все, що збудували протягом життя, за б?женц?в, за молодих людей, яким довелося зам?нити сво? мр?? та плани на майбутн? на поле бою, молюся за вс?х, хто бореться ? працю? за волю ? незалежн?сть Укра?ни.
Ксав'? Сартр, франкомовна редакц?я Рад?о Ватикану - Vatican News
Для мене, як для зах?дного ?вропейця, початок в?йни був немов гр?м серед ясного неба. Я не м?г пов?рити, що рос?йський президент справд? вир?шив розпочати в?йну, яка б?льше пасувала би XIX або перш?й половин? XX ст., а не ?вроп? ХХ? стор?ччя. У той час я думав, що укра?нц? швидко здадуться п?д важкими ударами рос?йсько? арм??. Знову ж таки, я був при?мно здивований ст?йк?стю укра?нських солдат?в ? шокований тим, ск?льки цив?льних були змушен? вт?кати.
В?д самого початку для нашо? редакц?? було ц?лком очевидним, що ми повинн? розпов?дати про труднощ?, з якими стикаються укра?нц?. П?дтримувати ?нтерес нашо? аудитор?? до Укра?ни було також нашим обов'язком, тому важливо було по?хати туди, щоб на власн? оч? побачити виклики, з якими стикаються укра?нц? та Католицьк? Церкви. Завдяки французьк?й християнськ?й орган?зац?? L'?uvre d'Orient, яка завжди допомагала греко-католикам, в листопад? минулого року я зм?г по?хати на тиждень в Укра?ну, ? в?дв?дав Льв?в та Ки?в, де зустр?в священик?в та мирян, як? щодня намагаються полегшити страждання жертв в?йни.
Я побачив самов?ддану працю кожного з них у наданн? притулку, ?ж?, духовно? та матер?ально? п?дтримки перем?щеним особам. Я в?дчув силу характеру багатьох, як?, незважаючи на випробування, втрату близьких ? майна, вир?шили з оптим?змом почати все спочатку. Я також побачив б?ль, який до тепер з’явля?ться в очах багатьох, коли вони згадують про те, що залишили. Я побачив також втому перед обличчям в?йни, яка, зда?ться, не матиме к?нця. Незалежно в?д того, чи це були члени Церков, адм?н?страц??, перес?чн? громадяни чи в?руюч?, – через них ус?х я бачив надзвичайну р?шуч?сть укра?нц?в у ?хн?й боротьб? за свободу.
Одна справа – розпов?дати про в?йну здалеку, нав?ть записуючи телефонн? ?нтерв'ю з людьми на м?сцях. Зовс?м ?нша – бачити шрами в?д бойових д?й, нав?ть через к?лька м?сяц?в. Ти бачиш на власн? оч?, ти торка?шся жорстокост? в?йни. Це глибоко зворушу? ? спонука? нас, журнал?ст?в, робити все можливе, щоб бути св?дками того, що в?дбува?ться, завжди намагаючись збер?гати певну емоц?йну та ?нтелектуальну дистанц?ю, щоб виконувати свою роботу бездоганно. Але в глибин? душ? ми залиша?мося пройнят? глибоким в?дчуттям несправедливост? перед обличчям тако? к?лькост? страждання, а також глибоко пов'язан? з укра?нцями, захоплюючись ?хньою силою духу.
