杏MAP导航

Benedetta Cappelli / Св?тлана Духович – Ватикан

«Ц? укра?нськ? с?м’? так? сам?, як наш?. Нав?ть важко уявити, якщо би це трапилося з нами ? нам довелось би ховатися у п?двал?, вт?кати», – зазначила в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News Луч?я Челест?, Зав?дувачка в?дд?лення «Прийняття та обслуговування с?м’?» ватикансько? пед?атрично? л?карн? «Bambino Gesù».

Гостинн?сть ? прийняття крок за кроком

Як ми вже пов?домляли, в?д початку повномасштабно? в?йни в Укра?н? ця л?карня прийняла на л?кування приблизно 1100 д?тей. Докторка Луч?я Челест? додала, що з кожною дитиною прибули оп?куни, тому загалом ця л?карняна структура взяла п?д свою оп?ку майже 7 тисяч укра?нц?в.

Наша сп?врозмовниця розпов?ла, що до прийняття укра?нських с?мей, так само, як ? ?нших с?мей, залучають представник?в р?зних профес?й: ? т?, хто особисто зустр?ча? с?м’?, як? часто прибувають вноч? та на вих?дних; представники соц?альних служб знаходять ?м безкоштовне помешкання; виховател? працюють з д?тьми, допомагаючи ?м подолати пережит? потряс?ння; ? багато волонтер?в, як? допомагають пац??нтам та ?хн?м с?м’ям; важливу роль в?д?грають мовн? посередники (перекладач?); ну ?, звичайно, це весь медичний персонал в р?зних в?дд?леннях л?карн?.

«Ц? укра?нськ? с?м’? так? сам?, як наш?»

Сп?лкуючись з докторкою Луч??ю Челест?, ста? зрозум?лим, що вона насправд? перейма?ться долею тих, хто прибува? до л?карн?. Говорячи про укра?нських с?мей, вона розчулено зазнача?, що деяк? з них «були справд? спустошен? ц??ю в?йною, яка прийшла раптово». «Деяк? абсолютно не оч?кували чогось под?бного ? тому потрапили п?д бомби, – наголошу? вона. – Ц? укра?нськ? с?м’? так? сам?, як наш?. Нав?ть важко уявити, якщо би це трапилося з нами ? нам довелось би ховатися у п?двал?, вт?кати. Деяк? з них, на жаль, були уражен? кулями чи бомбами, коли вони вт?кали. Тому так важливо бути з ними ? слухати ?х, що вимага? певних психолог?чних зусиль».

Св?дчення В?ти

Про л?кування в «Bambino Gesù» сво?? шестир?чно? донечки та про отриману п?дтримку розпов?ла В?та з Ки?ва. В?йна застала ?? у столичн?й л?карн?, де ?? дочку л?кували вже три м?сяц?. Як ? багато укра?нц?в, В?та не планувала ви?жджати, але коли почалися бомбардування, з’явився страх ? пан?ка. Разом з батьками ?нших хворих д?тей В?та почала шукати можлив?сть ви?хати, але безусп?шно. ?м допомогли сам? л?кар?, як? на четвертий день в?йни сказали готуватися до ви?зду.

Евакуац?ю орган?зував благод?йний фонд «Таблеточки» у сп?впрац? з державними органами. Вони орган?зували для хворих автобуси, як? супроводжували пол?цейськ? машини та к?лька машин швидко? допомоги. Отож, ?м не довелося стояти в довгих чергах, як? створювалися перед блокпостами. «Спочатку нас вивезли до Польщ?, – пригаду? В?та, – ? там розм?стили в р?зних л?карнях. Але оск?льки мого молодшого сина родич? вже ран?ше перевезли до ?тал??, тому я дуже хот?ла потрапити саме туди. ? оск?льки л?карн? Польщ? вже були перевантажен?, вони також шукали шляхи, аби передати цих пац??нт?в до л?карень ?нших кра?н. Нарешт? з’явилася така можлив?сть ? нас перевезли до ?тал?? ? я дуже щаслива, бо, з одного боку, я можу бути ближче до ?ншо? дитини, а з ?ншого – ми опинилися у висококвал?ф?кованому м?сц?. У ц?й л?карн? нам надали чудову допомогу, дуже як?сно провели вс? д?агностичн? обстеження. Мо?й доньц? вже зробили трансплантац?ю к?сткового мозку, зараз вона почува?ться добре ? загалом ми щаслив?, що ? така можлив?сть».

Щодня В?та чита? новини про под?? в Укра?н?, де залишився ?? чолов?к. «Я дуже хвилююся, – з?зна?ться вона, – тому що ми не зна?мо, яке майбутн? нас чека?. Я дуже хочу повернутися додому ? бути разом з ус??ю родиною, але поки що це небезпечно. Ран?ше ми думали, що це все скоро зак?нчиться, а зараз бачимо, що це триватиме довго ? тому я не бачу можливост? повернутися».

В?та не хова? сл?з, коли говорить про майбутн? сво?х д?тей: «Я ?м бажаю н?коли не знати, що таке в?йна, – наголошу? вона, – тому що це страшно. Ми тр?шки в?дчули це, бо бачили вибухи. Це були перш? дн?, коли це все в?дбувалося недалеко, ми бачили чорне небо над Гостомелем. Я була в л?карн? з дочкою, ? кожно? ноч? ми спускалися в п?двал, умови були дуже поган?. ? вона перестала ?сти. Коли ми сюди при?хали, вона казала: “Я не буду ?сти, поки лунають вибухи”. Я просто намагаюся зрозум?ти, як почуваються д?ти, як? зараз живуть в зон? бойових д?й: це надзвичайно складно. Це найперше… Ну ? зв?сно, здоров’я: я хочу перемоги над ц??ю нашою другою в?йною – перемогти цю хворобу, тому що ми вже довго л?ку?мося, ? ситуац?я складна, але без переб?льшення можу сказати, що, нарешт?, ми отримали ще один шанс на життя».