杏MAP导航

о. Тимотей Т. Коцур, ЧСВВ – Ватикан

Той, хто через недугу перебува? на терм?нальн?й стад?? життя, як ? той, який народжу?ться ?з обмеженими прогнозами на виживання, ма? право бути прийнятим, отримувати л?кування, бути оточеним турботою. Церква виступа? проти невиправдано? терапевтично? настирливост?, але наголошу? на тому, що «евтаназ?я ? злочином проти людського життя», а будь-яка формальна чи матер?альна сп?впраця з таким учинком «? важким гр?хом», якого не може узаконити жодна влада. Про це чита?мо в лист? Конгрегац?? В?ровчення «Samaritanus bonus» на тему «л?кування людей на критичних та терм?нальних етапах життя», який у червн? був апробований Папою Франциском та оприлюднений 22 вересня 2020 року.

Необх?дн?сть приготування такого документа пов’язана ?з помноженням випадк?в ? розвитком законодавств у багатьох кра?нах, що дозволяють на евтаназ?ю та асистоване самогубство важкохворих людей, чи нав?ть у випадку лише психолог?чних проблем. Завданням листа ? надати конкретн? вказ?вки для впровадження в життя послання Милосердного Самарянина. Бо нав?ть якщо оздоровлення ? неможливим чи малоймов?рним, «медично-сан?тарний, психолог?чний ? духовних супров?д ? неминучим обов’язком», бо в ?ншому випадку йтиметься про «негуманне залишення хворого».

Невил?ковний не означа? такий, що не заслугову? на л?кування

«Вил?кувати, якщо це можливо, але п?клуватися – завжди». Ц? слова святого ?вана Павла ?? пояснюють, що бути невил?ковним н?коли не ? синон?мом не отримувати п?клування. Дбання до к?нця, перебування з хворим, супров?д його слуханням, дозволяючи почуватися любленим ? бажаним, може запоб?гти самотност?, страхов? перед стражданнями й смертю, в?дча?в?, який з цього виплива?. Адже саме ц? явища сьогодн? належать до головних причин, як? пробуджують прохання про евтаназ?ю та асистоване самогубство. Водночас, не браку? заяв з боку л?кар?в про зловживання, коли йдеться про припинення життя людей, як? б н?коли не бажали застосування евтаназ?? для себе.

Документ зосереджений на питання сенсу болю й страждання у св?тл? ?вангел?я та Христово? жертви, вказуючи на те, що б?ль «? стерпним лише там, де ? над?я». Над??ю ж, яку Христос переда? страждаючому, ? «над?я на Його присутн?сть ? реальну близьк?сть». Тож пал?ативно? оп?ки недостатньо, якщо «нема? н?кого, хто перебува? поруч з хворим ? св?дчить про його ун?кальну й неповторну ц?нн?сть».

Недоторканна ц?нн?сть життя

«Недоторканна ц?нн?сть життя ? основоположною ?стиною природного морального закону та сутт?вим п?д?рунтям юридичного правопорядку», – стверджу?ться в лист?. Тож так само, як неприйнятним ? «аби ?нша людина була нашим нев?льником, нав?ть якщо би просила нас про це», не можна вир?шувати чинити замах на життя людини, «нав?ть якщо вона про це попросить». Позбавити хворого життя, якщо в?н просить про евтаназ?ю, не означа? «визнавати ? ц?нувати його волю», але, навпаки, «не признавати ц?нн?сть його свободи, глибоко обумовлено? недугою та болем, як також ц?нн?сть його життя». Чинячи так, «вир?шу?ться про хвилину смерт? зам?сть Бога».

В документ? наводяться деяк? фактори, що обмежують здатн?сть зрозум?ти ц?нн?сть життя. Першим з них ? викривлене застосування поняття «г?дна смерть» поряд ?з так само двозначним поняттям «якост? життя» в утил?таристськ?й антрополог?чн?й перспектив?, зг?дно з якою життя вважа?ться «г?дним» лише за наявност? певних псих?чних ? ф?зичних ознак. Другою перешкодою ? помилкове розум?ння сп?вчуття, забуваючи про те, що справжн? людське сп?вчуття поляга? «не у провокуванн? смерт?, але в прийнятт? хворого, в його п?дтримц?», пропонуючи йому засоби для полегшення страждання.

Ще одн??ю перешкодою ? зростаючий ?ндив?дуал?зм, що ? коренем «латентно? недуги нашого часу», якою ? самотн?сть. Перед обличчям закон?в, що легал?зують евтаназ?ю, «?нод?, виринають необ?рунтован? дилеми щодо акт?в, як? в д?йсност? пов’язан? ?з простим доглядом за особою, як от г?дратац?я чи годування хворого в несв?домому стан? без перспективи одужання».

Евтаназ?я – злочин проти життя та гр?х

Упорядники документа висловлюють занепоко?ння з приводу «широко оскаржуваного зловживання евтаназ?йною перспективою» у медичних протоколах, як? стосуються завершально? стад?? життя, без консультац?? з пац??нтом чи родиною. Тож документ наголошу? як на остаточному вченню на тому, що «евтаназ?я ? злочином проти людського життя», «лихим у соб? самому вчинком за будь-яких нагод й обставин». Тому, будь-яка безпосередня формальна чи матер?альна сп?впраця ? важким гр?хом проти людського життя, до якого жодна влада не може законно примушувати чи дозволяти на нього.

Таким чином, т?, хто затверджу? «закони про евтаназ?ю й асистоване самогубство, стають сп?льниками важкого гр?ха», а також мають провину схиляння до гр?ха, бо «так? закони причиняються до деформац?? сумл?ння, також ? у в?руючих». Допомагати самогубцев? ? «незаконною сп?вучастю в недозволеному вчинков?». Евтаназ?йний акт ? недопустимим, також ? тод?, коли в?дчай або туга можуть зменшити, або ж вчинити не?снуючою особисту в?дпов?дальн?сть того, хто його просить. «Йдеться, отже, про завжди помилкове р?шення», тож медичний персонал н?коли не може вдаватися «до жодно? евтаназ?йно? практики, нав?ть на прохання зац?кавлено? особи, н?, тим б?льше, його родич?в». Тому закони, як? легал?зують евтаназ?ю, ? несправедливими. Благання про смерть з боку важкохворих не повинн? сприйматися як «вираження справжнього евтаназ?йного бажання», але як прохання про допомогу й любов.

«Н?» надм?рному терапевтичному заповзяттю

У документ? поясню?ться, що «захищати г?дн?сть вмирання означа? виключити як прискорення смерт?, так ? ?? в?дкладення шляхом так званого надм?рного терапевтичного заповзяття», уможливленого сучасними медичними засобами, спроможними «штучно в?дтерм?нувати смерть, без того, щоб пац??нт отримав у цих випадках д?йну користь». Отож, з наближенням неухильно? смерт?, «дозволено прийняти р?шення про в?дмову в?д л?кування, результатом якого було би лише нестаб?льне та болюче продовження життя», але не перериваючи звичайного л?кування, що належить хворому. В?дмова в?д надзвичайних ? непропорц?йних заход?в ? вираженням згоди з людським становищем перед обличчям смерт?. Однак, обов’язковими для запевнення залиша?ться годування та г?дратац?я, оск?льки «базовою формою п?клування, належною кожн?й людин?, ? введення необх?дних поживи та р?дини».

Пал?ативна оп?ка: не залишатися с?м’? без п?дтримки

В цьому контекст? вказу?ться на важлив?сть пал?ативно? оп?ки, яку названо «ц?нним засобом» для супроводу пац??нта, застосування якого значно зменшу? к?льк?сть прохань про евтаназ?ю. До тако? оп?ки, що н?коли не може включати можлив?сть евтаназ?? або асистованого самогубства, зараховано також духовний супров?д хворого та його с?м’?.

В л?куванн? важливо, щоби хворий не почувався тягарем, але в?дчував, натом?сть, ц?нування й близьк?сть з боку р?дних. В ц?й м?с?? родина потребу? «допомоги та належних засоб?в». Це вимага? з боку держав «визнати першочергову та фундаментальну соц?альну роль с?м’? та ?? незам?нну роль також ? в ц?й сфер?».

Пренатальна д?агностика й маленьк? пац??нти

Щодо сфери пал?ативно? оп?ки в пед?атричному в?ц? та пренатально? д?агностики, в документ? зазнача?ться, що в?д мит? свого зачаття, д?ти, уражен? патолог?ями будь-якого роду, ? «маленькими пац??нтами, яким сучасна медицина завжди спроможна надавати допомогу та супроводити в спос?б, який шану? життя». Поясню?ться, що у випадку пренатальних патолог?й, як? безумовно приведуть до смерт? протягом короткого пром?жку часу та за в?дсутност? терап??, здатно? покращити стан здоров’я таких д?тей, вони жодним чином не повинн? бути покинут?, отримуючи належний супров?д аж до настання природно? смерт?. Засуджу?ться «?нод?, обсесивне» використання пренатально? д?агностики й утвердження культури, ворожо? до ?нвал?дност?, що часто призводить до р?шення про аборт, «який н?коли не ? дозволеним».

Глибока седац?я, вегетативний стан, м?н?мальна св?дом?сть

У лист? зазнача?ться, що для полегшення болю у хворого, знеболююча терап?я використову? л?ки, що можуть викликати призупинення св?домост?. Церква «п?дтверджу? дозволен?сть седац?? як частини л?кування», що нада?ться пац??нтов? для того, щоби «к?нець життя прийшов у максимально можливому споко?». Це стосу?ться також ? тих заход?в, як? «наближують момент смерт?», але завжди, м?рою можливост?, «за по?нформовано? згоди пац??нта». Неприйнятною ? та седац?я, що вводиться для «безпосереднього й умисного» запод?яння смерт?.

Документ також вказу? на помилков?сть думки про те, що «брак св?домост? в ос?б, як? автономно дихають, ? знаком того, що хворий перестав бути людською особою з вс??ю притаманною ?й г?дн?стю». Також ? в ситуац?? пост?йного браку св?домост? чи так званого вегетативного стану, за хворим повинна визнаватися його г?дн?сть, в?н повинен отримувати в?дпов?дне п?клування, ма? право на живлення та г?дратац?ю. Наголошу?ться на необх?дност? передбачити «належний супров?д для родич?в», що несуть тягар допомоги хворим у вегетативному стан?.

Спротив у сумл?нн?

Врешт?, Конгрегац?я вимага? ч?тко? та згуртовано? позиц?? з боку м?сцевих Церков щодо ц??? теми, заохочуючи католицьк? медичн? заклади до в?дпов?дного св?дчення, стримуючись в?д «очевидно недозволено? з морально? точки зору повед?нки». Наголошу?ться також, що закони, як? схвалюють евтаназ?ю, «не створюють обов’язку для сумл?ння» та вимагають «серйозний ? ч?ткий обов’язок опиратися ?м, вдаючись до спротиву сумл?ння». Л?кар «н?коли не ? простим виконавцем вол? пац??нта» ? завжди збер?га? «право та обов’язок в?дмовитися в?д бажань, незг?дних ?з моральним добром, як його бачить власне сумл?ння». Нагаду?ться про те, що не ?сну? «права свав?льно розпоряджатися власним життям», а тому жоден медичний прац?вник не може ставати «виконавчим захисником не?снуючого права».

Важливо, аби л?кар? та медичн? прац?вники були готовими до християнського супроводу вмираючих, на що вказують нещодавн? траг?чн? под??, пов’язан? з еп?дем?ю Covid-19. Коли ж йдеться про духовний супров?д особи, яка просить про евтаназ?ю, необх?дна «близьк?сть, яка завжди спонука? до навернення» ? «недопустимими ? будь-як? зовн?шн? жести, як? б могли сприйматися як схвалення евтаназ?йного вчинку, як от присутн?сть в момент його зд?йснення». Така присутн?сть «не може ?нтерпретуватися по-?ншому, н?ж сп?льництво».