杏MAP导航

«Ти – Христос, Син Бога живого» (Мт 16,16). Цими словами Петро, якого Учитель запиту? разом з ?ншими учнями про в?ру в Нього, синтетично виража? спадщину, яку вже дв? тисяч? рок?в Церква збер?га?, поглиблю? ? переда? через апостольську спадко?мн?сть.

?сус – це Христос, Син Бога живого, тобто ?диний Спаситель ? об'явлення обличчя Отця.

У Ньому Бог, щоб стати близьким ? доступним для людей, об'явив Себе нам в дов?рливих очах дитини, в жвавому розум? юнака, в зр?лих рисах чолов?ка (пор. Другий Ватиканський Собор, Душпастирська конституц?я Gaudium et spes, 22), аж поки п?сля воскрес?ння не з'явився сво?м у прославленому т?л?. Таким чином В?н показав нам модель свято? людськост?, яку ми вс? можемо насл?дувати, разом з об?тницею в?чного призначення, що в свою чергу перевершу? будь-яке наше обмеження чи зд?бн?сть.

У сво?й в?дпов?д? святий Петро охоплю? ц? дв? реч?: Божий дар ? шлях, яким потр?бно йти, щоб дозволити Йому перетворити себе, нев?д'?мн? вим?ри спас?ння, дов?рен? Церкв?, щоб вона зв?щала ?х для блага людського роду. Дов?рен? нам, яких В?н обрав ще до того, як ми утворилися в материнському лон? (пор. ?р 1,5), в?дродив у вод? Хрещення ?, поза нашими обмеженнями ? без наших заслуг, прив?в сюди ? зв?дси вислав, щоб ?вангел?? було зв?щене кожному створ?нню (пор. Мк 16,15).

Зокрема, Бог, покликавши мене через ваш? голоси насл?дувати Першого з Апостол?в, дов?ря? цей скарб мен?, щоб з Його допомогою я був в?рним його управителем (пор. 1 Кор 4,2) для добра всього м?стичного т?ла Церкви; щоб вона дедал? б?льше ставала м?стом на гор? (пор. Одкр 21,10), ковчегом спас?ння, що пливе хвилями ?стор??, маяком, який осв?тлю? ноч? св?ту. ? це не ст?льки через пишн?сть сво?х споруд чи велич буд?вель – таких, як пам'ятки, в яких ми зараз перебува?мо, – ск?льки через свят?сть сво?х член?в, того «народу, який Бог викупив, щоб в?н зв?щав чудов? д?ла Того, Хто покликав вас ?з темряви до дивовижного св?тла Свого» (1 Пт 2,9).

Однак, на початку розмови, в як?й Петро робить сво? визнання в?ри, ? ще одне запитання: «Люди, – запиту? ?сус, – за кого вони мають Сина Людського?". Це не трив?альне запитання, адже воно стосу?ться важливого аспекту нашого служ?ння: реальност?, в як?й ми живемо, з ?? обмеженнями ? потенц?алом, з ?? запитаннями ? переконаннями.

«За кого люди мають Сина Людського?» (Мт 16,13). Думаючи про цю под?ю, над якою ми роздуму?мо, ми можемо знайти дв? можлив? в?дпов?д? на це запитання, як? окреслюють ст?льки ж позиц?й.

Насамперед, ? в?дпов?дь св?ту. ?вангелист Матей п?дкреслю?, що розмова ?суса з? сво?ми про Його ?дентичн?сть в?дбува?ться в прекрасному м?ст? Кесар?? Филиппов?й, повному розк?шних палац?в, розташованому серед чар?вних природних кра?вид?в, б?ля п?дн?жжя гори Хермон, але яке також ? ос?дком жорстоких владних к?л ? ареною зрад та нев?рност?. Цей образ говорить нам про св?т, який вважа? ?суса абсолютно неважливою особою, щонайб?льше ц?кавим персонажем, який може викликати здивування сво?ю незвичною манерою говорити ? д?яти. ? тому, коли Його присутн?сть ста? проблематичною через вимоги чесност? та моральн? вимоги, про як? В?н говорить, цей «св?т» без вагань в?дкине та усуне Його.

?сну? й ?нша можлива в?дпов?дь на запитання ?суса: в?дпов?дь простих людей. Для них Назарянин не ? «шарлатаном»: в?н – праведник, який ма? в?двагу, який добре говорить ? каже правильн? реч?, як ? ?нш? велик? пророки в ?стор?? ?зра?лю. Тому вони йдуть за Ним, принаймн? до тих п?р, поки можуть це робити без особливого ризику та незручностей. Але вони вважають Його лише людиною, ? тому в момент небезпеки, п?д час Страстей, вони теж залишають Його ? в?дходять, розчарован?.

Що вража? в цих двох позиц?ях, так це ?хня актуальн?сть. Д?йсно, вони вт?люють ?де?, як? ми легко могли б знову зустр?ти, можливо, виражен? ?ншими словами, але ?дентичн? по сут?, на вустах багатьох людей нашого часу.

Також ? сьогодн? не браку? контекст?в, в яких християнська в?ра вважа?ться чимось абсурдним, призначеним для слабких ? неосв?чених людей; контекст?в, в яких зам?сть не? надають перевагу ?ншим гарант?ям, таким як технолог??, грош?, усп?х, влада, задоволення.

Йдеться про середовища, в яких нелегко св?дчити ? зв?щати ?вангел??, де з тих, хто в?рить, насм?хаються, протид?ють ?м, зневажають, або, в кращому випадку, терплять ? жал?ють ?х. ? все ж, саме через це вони ? м?сцями, де м?с?я ? вкрай необх?дною, адже брак в?ри часто несе з собою так? драми, як втрата сенсу життя, забуття про милосердя, порушення г?дност? людини в його найдраматичн?ших формах, криза с?м'? та багато ?нших ран, в?д яких стражда? наше сусп?льство, ? то не мало.

Також ? сьогодн? не браку? контекст?в, в яких ?сус, хоч ? ц?ну?ться як людина, але применшу?ться до якогось харизматичного л?дера чи надлюдини, ? то не лише серед нев?руючих, але й серед багатьох охрещених, як?, таким чином, живуть на цьому р?вн? фактичним ате?змом.

Таким ? вв?рений нам св?т, в якому, як неодноразово навчав нас Папа Франциск, ми покликан? св?дчити рад?сну в?ру в ?суса Спасителя. Тому ? для нас важливо повторювати: «Ти – Христос, Син Бога Живого» (Мт 16,16).

Важливо робити це насамперед у наших особистих стосунках з Ним, у стараннях щоденного шляху навернення. Але також ? як Церква, разом переживаючи нашу приналежн?сть до Господа ? несучи вс?м Його Добру Новину (пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституц?я. Lumen gentium, 1).

Кажу це насамперед соб?, як Наступников? святого Петра, розпочинаючи свою м?с?ю ?пископа Церкви, що в Рим?, покликано? головувати в любов? у вселенськ?й Церкв?, зг?дно з в?домим висловом святого ?гнат?я з Ант?ох?? (див. Послання до Римлян, Прив?тання). В?н, приведений в кайданах до цього м?ста, м?сця сво?? близько? жертви, писав тамтешн?м християнам: «Тод? я справд? буду учнем ?суса Христа, коли св?т не побачить мого т?ла» (Послання до Римлян, IV, 1). В?н мав на уваз?, що його пожеруть зв?р? в цирку – що й сталося – але в б?льш загальному сенс? його слова нагадують про зобов'язання, в?д якого не може в?дмовитися н?хто в Церкв?, хто зд?йсню? служ?ння влади: зникнути, щоб залишився Христос, стати малим, щоб В?н був п?знаний ? прославлений (пор. ?в 3,30), жертвувати собою до к?нця, щоб н?хто не був позбавлений можливост? п?знати ? полюбити Його.

Нехай же Бог дару? мен? цю благодать, сьогодн? ? завжди, за допомогою н?жного заступництва Пресвято? Мар??, Матер? Церкви.