Папа ? дружба з укра?нським юнаком: Н?хто не може казати, що не люблю Укра?ну
Salvatore Cernuzio – Ватикан
Перед зустр?ччю – протистояння. Перед тим, як в?дбувся обм?н приблизно 80 листами духовного супроводу в пер?од в?йни, перед 25 зустр?чами в «Дом? свято? Марти», перед встановленням стосунк?в духовного батьк?вства й досягненням такого р?вня дов?ри, щоб у в?дпов?дь на критику, отриману в Укра?н? через певн? його висловлювання, заявити: «Ви не ма?те права казати, що я не люблю Укра?ну», – м?ж Папою Франциском ? Денисом Колядою, 30-р?чним укра?нцем, сталося, власне, протистояння. Юнак ?з Канева, маленького м?ста на Дн?пр?, под?лився з ватиканськими мед?а сво?м св?дченням у ц? дн? скорботи через смерть Папи, зазначивши, що ?дине його бажання – вшанувати того, хто став для нього батьком ? пров?дником у найтемн?ший пер?од для його кра?ни.
«Коли почалося широкомасштабне вторгнення в Укра?ну, я передав Пап? Франциску листи в?д д?тей через аргентинського пастора Алехандро, його старого друга з Буенос-Айреса. Слова страху, втрати, молитви за мир… Незабаром п?сля цього я почув деяк? висловлювання Папи про в?йну. Вони мене ранили. Не тому, що в?н хот?в завдати болю, а тому, що ми, в Укра?н?, жили в еп?центр? страждання. ? нав?ть добре слово, якщо його не пояснити, може р?зати, як н?ж. Я написав йому щирого, нав?ть жорсткого листа, який завершувався словами: “Укра?на ставить Вам питання, яке стояло перед Петром: “Симоне, сину Йонин, чи любиш мене?”. Я не оч?кував в?дпов?д?. Нав?ть не над?явся. Кому потр?бен ще один голос з кра?ни, де вс? кричать? Але вже наступного дня Папа в?дпов?в. Просто, без дипломат??: “При?жджай. Хочу, щоб ти розпов?в мен? це особисто. Мен? потр?бно почути це в?д тебе”».
Право й обов?язок захищатися
? Денис справд? при?хав до «Дому свято? Марти», син протестантсько? родини, колишн?й студент Укра?нського католицького ун?верситету. В?н по?хав туди не без побоювань, але з ц?кав?стю – побачити Папу, який завжди здавався йому «пастирем, що н?коли не боявся слухати нав?ть тих, хто наближався до нього з болем ? докорами».
«Так почалася наша ?стор?я. Це не була ауд??нц?я, а зустр?ч м?ж раною ? серцем, як? шукали д?алогу. Того дня я прибув ?з невеликою групою: я, м?й учитель Мирослав Маринович (колишн?й пол?тичний в’язень ГУЛАГу), пастор Алехандро ? к?лька друз?в. Ми н?чого не принесли з собою, кр?м над??, що нас почують. ? Папа прийняв нас, прид?ливши п?втори години. Але найважлив?шим не був час, а спос?б, у який в?н слухав. Не захищаючись ? не виправдовуючись. В?н слухав, нахиляючись вперед, запам’ятовуючи ?мена, ставлячи запитання, просячи пояснень. В?н розпов?дав нам про свого вчителя – владику Степана Чм?ля, укра?нського священника. ? того дня в?н сказав просту, але для мене дуже важливу фразу: “Укра?нц? мають не лише право, а й обов’язок захищатися. Бо той, хто не захища?ться, наближа?ться до самогубства"».
Стурбован?сть долею солдат?в, полонених, вд?в, д?тей
З молодим Денисом, якого Папа жартома прозвав «протестант-ун?ат», ?стор?я розвивалася й п?сля т??? зустр?ч?. «Дай мен? свою адресу. Я тоб? сам напишу», – пооб?цяв йому Папа. Так почалося листування – приблизно 80 лист?в, як? юнак збер?га? вдома як особистий скарб.
«Я розпов?дав йому про те, що в?дбува?ться на фронт?, д?лився ?стор?ями солдат?в, полонених, капелан?в, вд?в, д?тей. А в?н… пам’ятав. Пам’ятав ?мена. Питав про них. В одному з лист?в в?н написав: “Як почува?ться Геннад?й?” (укра?нський в?йськовий капелан). А як його дружина? А т? д?ти? Вони жив? п?сля бомбардувань?”».
Несення хреста
Кр?м лист?в м?ж Папою Франциском ? цим «дорогим хлопцем», як в?н його називав, у Ватикан? в?дбулося 25 зустр?чей. Вони н?коли не були публ?чними, в?дбувалися лише з одн??ю метою – почути одне одного: ?стор?я Дениса ? розпов?д? про народ серед в?йн?, як? в?н доносив до Папи, та слова пастиря, отця ус?х. «Справжня присутн?сть, мовчазна, вперта».
«Коли я був переповнений зл?стю, гн?вом людини, яка щодня бачить, як гинуть д?ти, руйнуються дом?вки, втрача?ться над?я, я писав йому. ? не завжди пом?рковано, ?нод? жорстко ? в?дчайдушно. В?н завжди в?дпов?дав: “Не неси свого хреста сам. Нав?ть Христос потребував допомоги Симона”, – повторював в?н мен? не раз. Наче знав, що я ще падатиму, що захочу втекти з цього поля болю. ? в тих словах я знаходив силу залишитися. Я добре пам’ятаю одну з наших розмов. Я бачив, як сильно в?н втомився. Тод? я порадив йому: “Дорогий Отче, не нес?ть свого хреста сам?. Хрест також несе тягар сол?дарност? з отарою».
«Я гр?шник, але ви не ма?те права казати, що я не люблю Укра?ну»
? ще одна фраза, яку Денис Коляда н?коли не забуде. Це був момент, коли в Укра?н? багато хто р?зко критикував Папу Франциска за деяк? його висловлювання. Я зустр?вся з ним ? сказав: «Багато людей в Укра?н? поранен?. Багато хто каже, що ви нас не любите». ? в?н просто в?дпов?в: «Можете казати, що я гр?шник. ? будете прав?. Але ви не ма?те права казати, що я не люблю Укра?ну».
«Я не м?г мовчати, коли бачив, яким злом ? в?йна. ? що слова про мир, якщо ?х неправильно пояснити, можуть здаватися образою тих, хто гине. Я прийшов на цю зустр?ч як людина, яка стражда?. Я сказав йому: “Ваша Святосте, нав?ть добре слово може стати раною, якщо його не пояснити тому, хто кричить в?д болю. Нав?ть найкращий нам?р потребу? ясност?, коли йдеться про в?йну”. В?н подивився мен? в оч? й в?дпов?в: “Дякую, що ти мен? це сказав. Можливо, я помилявся. Якщо потр?бно – повертайся ще. Поговор?мо знову. Я хочу зрозум?ти”».
Б?ль через жорсток?сть, яко? зазнають люди
?нод? сам Папа ?н?ц?ював контакт ? писав Денису. В?н зробив це, коли побачив кадри тортур, яких зазнали укра?нськ? солдати. «Це жахливо. Це ваша Хресна дорога… Але ви св?дки не лише жертви. Ви – св?дки Воскрес?ння», – написав якось. «В?н добре знав, що в?дбува?ться. ? дуже через це страждав», – каже Денис.
«Жорсток?сть, про яку в?н чув, н?коли не зробила його черствим. Навпаки – в?н залишався лаг?дним, здатним слухати, пам’ятати, молитися за людей, яких, можливо, н?коли не зустр?не. ? я вважаю, що саме це було його справжньою в?дпов?ддю на в?йну: не виправданнями, не теор??ю, а сп?вчуттям, яке не зда?ться. Любов’ю, що не бо?ться бути поруч ?з ранами. Я бачив людину, яка щиро намагалася бути поруч. ? також бачив, як часто його слова жорстоко ? навмисно виривали з контексту. Як створювали образ байдужого Папи, не слухаючи того, що в?н справд? говорив».
Добр? справи в тиш?
Папа не забував ? про матер?альну п?дтримку – для вд?в, сир?т, колишн?х полонених, поранених. «Я йому казав: “Можливо, варто розпов?сти про це, щоб люди знали”. А в?н усм?хався ? в?дпов?дав: “Добр? справи потребують тиш?”».
«В?н не обмежувався лише закликами та заявами – його ц?кавили конкретн? люди. Обличчя. ?стор??. Ж?нки, як? втратили чолов?к?в. Д?ти без батька. Т?, хто повернувся з полону. Я часто бачив, яким в?н був зворушеним, коли я розпов?дав йому ?стор?? в?йни. Але також – над?ю в його очах, коли я говорив про мужн?сть волонтер?в, л?кар?в, солдат?в, як? попри все не втратили людяност?».
Той, хто вм?в слухати
Ось яке враження залишилося у Дениса тепер, коли Папи Франциска б?льше нема? з нами: «Я в?дчуваю себе сиротою, – з?зна?ться, – наче втратив друга, який не боявся мо?х сл?з, мого гн?ву, мо?х запитань. Я часто згадую його листи, його прохання: “Я молюся за тебе. Молися ? ти за мене”. ? часом ?нстинктивно беру до рук телефон, щоб написати йому, як робив це завжди, коли б?ль ставав нестерпним. Але цього разу в?дпов?д? вже не буде».
«Мен? його браку?. Дуже. ? все ж, разом ?з цим болем, я в?дчуваю глибоку вдячн?сть. Вдячн?сть за те, що я мав когось, хто вм?в слухати, хто залишався поруч, нав?ть коли не мав в?дпов?дей, як? я хот?в почути...».
