杏MAP导航

Вступ

Шлях Голготи проходить посеред наших щоденних дор?г. Ми, Господи, зазвичай пряму?мо в протилежному в?д Твого напрямку. Проте саме так може статися, що ми зустр?немось з Тво?м обличчям, перетнемось з Тво?м поглядом. Ми руха?мося як завжди, а Ти йдеш нам назустр?ч. Тво? оч? читають наш? серця. Тод? ми вага?мося, чи йти дал? так, н?би н?чого не сталося. Ми можемо обернутися, подивитися на Тебе, п?ти за Тобою. Ми можемо насл?дувати Тв?й шлях ? в?дчути, що краще зм?нити напрямок.

З ?вангел?? в?д святого Марка (10,21)

Тод? ?сус, поглянувши на нього, вподобав його ? сказав йому: «Одного тоб? браку?: п?ди, продай, що ма?ш, дай б?дним, то й будеш мати скарб на неб?. Тод? прийди ?, взявши хрест, ?ди за мною».

Тво? ?м'я – ?сус, ? в Тоб? справд? «Бог спаса?». Бог Авраама, Який кличе, Бог ?саака, Який забезпечу?, Бог Якова, Який благословля?, Бог ?зра?ля, Який визволя?: у Тво?му погляд?, Господи, що проходиш через ?русалим, ? все одкровення. У Тво?х кроках, що виходять з м?ста, – наш вих?д до ново? земл?. Ти прийшов, щоб зм?нити св?т: для нас це означа? зм?нити напрямок, побачити доброту Тво?х сл?д?в, дозволити пам'ят? Твого погляду д?яти в наших серцях.

Хресна дорога – це молитва тих, хто перебува? в рус?. Вона перерива? наш? звичн? шляхи, щоб ми в?д утоми прямували до радост?. Так, дорога ?суса ма? свою ц?ну: в цьому св?т?, який все обрахову?, безкорислив?сть ма? високу ц?ну. У дар?, однак, все знову розкв?та?: м?сто, розд?лене на угруповання ? роз?рване конфл?ктами, пряму? до примирення; з?в'яла рел?г?йн?сть знову в?дкрива? для себе пл?дн?сть Божих об?тниць; нав?ть кам'яне серце може перетворитися на серце т?лесне. Лише потр?бно прислухатися до запрошення: «Прийди! ?ди за мною!». ? дов?ритися цьому погляду любов?.

I стояння

?сус засуджений на смерть

З ?вангел?? в?д Луки (23,13-16)

Скликавши, отже, первосвященик?в, старшин ? народ, Пилат промовив до них: «Ви привели до мене цього чолов?ка як бунтаря народу; ото я, розсудивши справу перед вами, не знайшов на цьому чолов?ков? (н?яко?) провини в тому, про що оскаржу?те його. Та й ?род н?, бо ж в?д?слав його до нас. Виходить, отже, що в?н не допустився н?чого, г?дного смерт?. Тож я його покараю ? в?дпущу».

Цього не сталося. В?н не зв?льнив Тебе. Але все могло п?ти ?накше. Це драматична гра наших свобод. Та, за яку ти, Господи, нас так шану?ш. Ти виявив дов?ру до ?рода, Пилата, друз?в ? неприятел?в. Ти безповоротний у дов?р?, з якою в?дда?ш Себе в наш? руки. З цього ми можемо черпати чудесн? реч?: зв?льняючи несправедливо звинувачених, поглиблюючи складн?сть ситуац?й, протид?ючи судженням, як? вбивають. Нав?ть ?род мав можлив?сть п?ти за святим неспоко?м, який притягнув його до Тебе, але не п?шов, нав?ть тод?, коли нарешт? опинився в Тво?й присутност?. Пилат м?г би зв?льнити Тебе: в?н уже виправдав Тебе. Але в?н цього не зробив. Хресна дорога, ?сусе, – це можлив?сть, в?д яко? ми вже занадто багато раз?в в?дмовлялися. Ми визна?мо це: полонен? ролями, з яких ми не хот?ли вийти, переймаючись незручностями, пов'язаними з? зм?ною напрямку. Ти все ще, мовчки, сто?ш перед нами: в кожн?й сестр? ? кожному братов?, що п?ддаються осудам ? передсудам. Повторюються рел?г?йн? аргументи, юридичн? прич?пки, уявний здоровий глузд, який не да? себе залучити в долю ?нших: тисяч? причин тягнуть нас на б?к ?рода, священник?в, Пилата ? натовпу. Але все може в?дбуватися по-?ншому. Ти, ?сусе, не вмива?ш рук. Ти дос? любиш, мовчки. Ти зробив св?й виб?р, тепер наша черга.

Мол?мося, кажучи: В?дчини мо? серце, ?сусе
Коли маю перед собою когось, кого осуджують.
Коли мо?ми гарант?ями ? упередження.
Коли мене обумовлю? закам’ян?л?сть.
Коли добро та?мно приваблю? мене.
Коли хочу бути см?ливим, але боюся виправитися.

II стояння

?сус бере на Себе хрест

З ?вангел?? в?д Луки (9,43-45)

? як ус? дивувалися всьому, що ?сус чинив, в?н сказав до сво?х учн?в: «Затямте соб? добре ц? слова: Син Чолов?чий ма? бути виданий у руки людям». Однак, вони не розум?ли цього слова; воно було в?д них закрите, так що вони його не додумались ? боялися його спитати про це слово.

М?сяцями, а може й роками, цей тягар лежав на Тво?х плечах, ?сусе. Коли Ти говорив про нього, Тебе н?хто не сприймав: непереможний оп?р, нав?ть лише перед припущенням. Ти не шукав його, але в?дчував, що хрест наближа?ться до Тебе, дедал? виразн?ше. ? якщо Ти прийняв його, то лише тому, що в?дчув не лише його тягар, але й в?дпов?дальн?сть. Дорога Твого хреста, ?сусе, веде не т?льки вгору. Це Тво? сходження до тих, кого Ти полюбив, до св?ту, який любить Бог. Це в?дпов?дь, взяття на себе в?дпов?дальност?. Це кошту?, як ? найщир?ш? узи, найпрекрасн?ша любов. Тягар, який Ти несеш, розпов?да? про подих, який руха? Тобою, про Духа, «Який ? Господом ? житт?давцем». Хтозна, чому ми бо?мося нав?ть запитати Тебе про це. Насправд?, це ми захекан?, намагаючись уникнути в?дпов?дальност?. Достатньо було б не вт?кати, а залишитися: серед тих, кого Ти нам дав, у тих контекстах, в як? Ти нас пом?стив. Зв'язати себе, в?дчуваючи, що т?льки так ми переста?мо бути в'язнями самих себе. Его?зм важчий за хрест. Байдуж?сть важча, н?ж д?лення. Про це спов?стив пророк: нав?ть ? молодь утомлю?ться, знемага?, ? юнаки-вояки п?дупадають, т? ж, що на Тебе уповають, в?дновлюють сили, немов орел, зд?ймають крила, б?жать, не знають утоми, ?дуть уперед, не знемагають (пор. ?с 40,30-31).

Мол?мося, кажучи: Господи, зв?льни нас в?д утоми
Якщо ми втомилися, дбаючи лише про себе.
Якщо нам зда?ться, що ми не ма?мо сил посвятити себе ?ншим.
Якщо шука?мо в?дмовки, щоб уникнути в?дпов?дальност?.
Якщо ми ма?мо таланти ? вм?ння, як? потр?бно реал?зувати.
Якщо наш? серця все ще здригаються перед обличчям несправедливост?.

III стояння

?сус пада? перший раз

З ?вангел?? в?д Луки (10,13-15)

«Горе тоб?, Хоразине! Горе тоб?, Витса?до! Бо якби в Тир? та Сидон? сталися т? чуда, що зроблен? у вас, вони б давно покаялися, сидячи у веретищ? й попел?! Та Тиров? й Сидонов? легше буде п?д час суду, н?ж вам. Та й ти, Капернауме, невже п?дн?мешся аж до неба? Аж до самого пекла провалишся!».

Це було наче першим доторком до дна, ? з Тво?х вуст, ?сусе, пролунали сувор? слова про т? м?сця, як? були Тоб? дуже близькими. Здавалося, що зерно Твого слова пада? в порожнечу, як ? кожен Тв?й жест визволення. Кожен пророк в?дчував, що пада? в порожнечу невдач?, щоб пот?м дал? поступати Божими дорогами. Тво? життя, ?сусе, ? притчею: Ти н?коли не пада?ш даремно на нашу землю. Нав?ть того першого разу розчарування незабаром зм?нилося рад?стю Тво?х учн?в, яких Ти посилав: вони повернулися до Тебе з м?с?? та розпов?дали Тоб? про знаки Божого Царства. Тод? ти зрад?в спонтанною, пронизливою рад?стю, яка спонука? п?дхоплюватися на ноги з заразливою енерг??ю. Ти благословив Отця, Який прихову? Сво? задуми в?д учених ? розумних, щоб в?дкрити ?х малим. Також ? хресна дорога прокладена по земл?: велик? в?дриваються в?д не?, вони хот?ли б доторкнутися до неба. Натом?сть небо ? тут, воно спустилося, його можна зустр?ти нав?ть падаючи, залишаючись на земл?. Буд?внич? Вавилону кажуть нам, що не можна помилятися, а той, хто пада?, пропав. Таким ? буд?вельний майданчик пекла. Боже господарство, натом?сть, не вбива?, не в?дкида? мов непотр?б, не розчавлю?. Воно пок?рне, в?рне земл?. Твоя дорога, ?сусе, – це дорога Блаженств. Вона не руйну?, а плека?, в?дновлю?, обер?га?.

Мол?мося, кажучи: Нехай прийде Царство Тво?.
Для тих, хто пережива? поразку.
На протид?ю економ?ц?, яка вбива?.
Щоб повернути сили тому, хто впав.
У сусп?льство конкуренц?? та до тих, хто шука? перш? м?сця.
До тих, хто лежить на пограничч?, кому зда?ться, що його подорож завершена.

IV стояння

?сус зустр?ча? Мат?р

З ?вангел?? в?д Луки (8,19-21)

Мати його й брати прийшли були до Нього, та через народ не могли до нього доступитись. Його пов?домили: «Мати твоя ? брати тво? стоять надвор?, хочуть побачитися з тобою». В?н же у в?дпов?дь сказав ?м: «Мати моя ? брати мо? це т?, що слухають слово Боже й його виконують».

Твоя Мати там, на хресн?й дороз?: Вона була Тво?ю першою ученицею. З дел?катною р?шуч?стю, з? сво?м розумом, який береже ? переосмислю? у сво?му серц?, Твоя Мати присутня там. З т??? мит?, як ?й було запропоновано прийняти Тебе у сво?му лон?, Вона звернулась, навернулась до Тебе. Вона п?дкорила сво? дороги Тво?м. Це не було зреченням, а пост?йним в?дкриттям, аж до само? Голготи: йти за Тобою означа? в?дпустити Тебе; мати Тебе означа? надати м?сце для Тво?? новизни. Кожна мати зна? це: дитина диву?. Любий Сину, Ти визна?ш, що Твоя мати ? брати – це т?, хто слуха? ? дозволя? себе перем?нювати. Вони не говорять, а д?ють. У Бога слова – це вчинки, об?тниц? – д?йсн?сть: на хресн?й дороз?, Мати, Ти одна з небагатьох, хто пам'ята? про це. Тепер саме Син потребу? Тебе: В?н в?дчува?, що Ти не впада?ш у в?дчай. В?н в?дчува?, що Ти й дос? народжу?ш Слово у сво?му лон?. Ми теж, ?сусе, здатн? йти за Тобою, породжен? тими, хто п?шов за Тобою. Ми теж приведен? у св?т в?рою Тво?? матер? та незл?ченних св?дк?в, як? народжують нав?ть там, де все говорить про смерть. Тод?, в Галиле?, вони хот?ли бачити Тебе. Тепер, п?дн?маючись на Голготу, Ти шука?ш погляду тих, хто слуха? ? впроваджу? в життя. Невимовне порозум?ння. Нерозривний союз.

Мол?мося, кажучи: Ось моя мати.
Мар?я запиту? ? роздуму?.
Мар?я виходить з дому й пуска?ться швидко в дорогу.
Мар?я рад?? ? вт?ша?.
Мар?я прийма? та п?клу?ться.
Мар?я ризику? та захища?.
Мар?я не бо?ться суджень ? наш?птувань.
Мар?я спрямову? ? супроводжу?.
Мар?я н?чого не в?дда? смерт?.

V стояння

Кирине?ць допомага? ?сусов? нести хрест.

З ?вангел?? в?д Луки (23,26)

? як вони його повели, схопили якогось Симона Киринея, що повертався з поля, ? поклали хрест на нього, щоб н?с за ?сусом.

Це не його ?н?ц?атива, його схопили. Симон повертався з роботи, ? на нього поклали хрест засудженого. В?н, можливо, мав потр?бну ф?зичну форму, але, безумовно, його напрямок був ?ншим, його плани були ?ншими. ? так можна натрапити на Бога. Хтозна чому, ?сусе, це ?м'я – Симон з Кирине? – згодом стало незабутн?м серед Тво?х учн?в. На хресн?й дороз? ?х не було, ? нас також, а Симон був. Це справедливо ? донин?: поки хтось жертву? всього себе, можна бути де?нде, нав?ть ут?кати, або ж бути залученим. Ми вважа?мо, ?сусе, що ми пам'ята?мо ?м'я Симона, бо ця неспод?вана под?я зм?нила його назавжди. В?н б?льше не переставав думати про Тебе. В?н став частиною Твого т?ла, безпосередн?м св?дком Тво?? в?дм?нност? в?д будь-якого ?ншого засудженого. Симон з Кирине? опинився з Тво?м хрестом на соб?, не просячи про це, як з ярмом, про яке Ти колись говорив: «Ярмо мо? солодке, тягар м?й легкий» (пор. Мт 11,29). Нав?ть тварини працюють краще, якщо рухаються вперед разом. ? Тоб?, ?сусе, подоба?ться залучати нас до Тво?? прац?, щоб обробляти землю, щоби знову зас?яти ??. Ми потребу?мо ц??? дивовижно? легкост?. Нам потр?бн? т?, хто ?нод? зупиня? нас ? кладе нам на плеч? якусь частку реальност?, яку потр?бно просто нести. Можна працювати ц?лий день, але без Тебе в?н розс?ю?ться. Даремно трудяться буд?внич?, даремно пильну? сторожа м?ста, якого Бог не збудував (пор. Пс 127). Ось: на хресн?й дороз? поста? новий ?русалим. ? ми, под?бно до Симона з Кирине?, зм?ню?мо свою дорогу ? трудимося разом з Тобою.

Мол?мося, кажучи: Зупини наш посп?х, Господи.
Коли пряму?мо сво?м шляхом, не бачати н?чи?х облич.
Коли новини не зворушують нас.
Коли люди перетворюються в числа.
Коли н?коли не вистача? часу для слухання.
Коли посп?ша?мо, приймаючи р?шення.
Коли не допуска?мо зм?ни сво?х план?в.

VI стояння

Верон?ка обтира? ?сусов? обличчя

З ?вангел?? в?д Луки (9,29-31)

? коли В?н молився, вигляд Його обличчя став ?нший, а одежа – б?ла та блискуча. ? ось два муж? з Ним розмовляли: були то Мойсей та ?лля, що, з'явившись у слав?, говорили про Його смерть, яко? В?н мав зазнати в ?русалим?.

Псалом 27

В тво?му ?мен? серце мо? каже: «Обличчя мо? шукайте!»
Тво? обличчя, Господи, я шукаю. Не ховай обличчя Твого в?д мене.

У Тво?му обличч?, ?сусе, ми бачимо Тво? серце. Тво? р?шення можна прочитати в Тво?х очах, воно закарбувалося в Тво?му обличч?, воно нада? Тво?м рисам вираз уваги, яку не можна сплутати н? з чим. Ти пом?ча?ш Верон?ку, як ? мене. Я шукаю Твого обличчя, яке говорить про Тво? р?шення любити нас до останнього подиху: ? також п?сля нього, бо любов сильна, як смерть (пор. П?сня п?сень 8,6). Тим, що зм?ню? наш? серця, ? Тво? обличчя, в яке хочу вдивлятися ? яке хочу берегти. Ти в?дда?ш себе нам, день за днем, в обличч? кожно? людини, жив?й пам'ятц? про Тво? вт?лення. Кожного разу, коли ми поверта?мося до найменших, ми зверта?мо увагу на Тво? частини т?ла, ? Ти залиша?шся з нами. Таким чином Ти просв?тлю?ш наш? серця ? вираз обличчя. Зам?сть того, щоб в?дкидати, ми тепер прийма?мо. На хресн?й дороз? наше обличчя, як ? Тво?, може врешт? стати променистим ? поширювати благословення. Ти закарбував у нас пам'ять про нього, передчуття Твого повернення, коли будеш вп?знавати нас з першого погляду, одного за одним. Тод?, можливо, ? ми упод?бнимося до Тебе. ? будемо в?ч-на-в?ч, у неск?нченному д?алоз?, у близькост?, в?д яко? н?коли не втомимося, Божою родиною.

Мол?мося, кажучи: Викарбуй у нас спогад про Тебе, ?сусе.
Якщо наше обличчя безмовне.
Якщо наше серце в?дчужене.
Якщо наш? жести вносять под?ли.
Якщо наш виб?р ранить.
Якщо наш? про?кти виключають ?нших.

VII стояння

?сус вдруге пада?

З ?вангел?? в?д Луки (15, 2-6)

А фарисе? з книжниками нар?кали: «Цей гр?шник?в прийма? ? ?сть разом з ними». Тод? ?сус сказав до них цю притчу: «Котрий з вас чолов?к, мавши сотню овець ? одну з них загубивши, не зоставить дев'ятдесят дев'ять у пустел? та не п?де шукати загублену, поки ?? не знайде? А, знайшовши, кладе ?? соб?, рад?ючи, на плеч? й, повернувшися додому, склика? друз?в та сус?д?в ? до них каже: “Рад?йте зо мною, бо я знайшов овечку, що була загубилась”».

Падати ? п?дводитися, падати ? знову п?дводитися. Так Ти вчив нас, ?сусе, розум?ти пригоду людського життя. Людського, бо в?дкритого. Машинам ми не дозволя?мо помилятися: ми оч?ку?мо в?д них досконалост?. Люди, з ?ншого боку, спотикаються, в?двол?каються, губляться. Але при цьому ?м в?дома рад?сть: рад?сть нових початк?в, рад?сть в?дродження. Люди не з'являються на св?т механ?чно, а як витв?р: ми ? ун?кальними фрагментами, переплетенням благодат? та в?дпов?дальност?. ?сусе, Ти став одним з нас, Ти не побоявся сп?ткнутися ? впасти. Т?, хто соромиться цього, т?, хто виставля? напоказ свою непомильн?сть, т?, хто прихову? власн? пад?ння ? не проща? пад?нь ?нших, в?др?каються в?д шляху, який Ти обрав. Ти, ?сусе, Господь радост?. У Тоб? ми вс? в?днайден? ? приведен? додому, як та овечка, що заблукала. Нелюдяною ? та економ?ка, в як?й дев'яносто дев'ять вартують б?льше, н?ж один. Але ми побудували св?т, який працю? саме так: св?т розрахунк?в ? алгоритм?в, холодно? лог?ки ? непримиренних ?нтерес?в. Закон Твого дому, Божественна економ?я, ? ?ншою, Господи. Навернення до Тебе, що пада?ш ? п?дносишся, - це зм?на курсу ? зм?на ритму. Навернення, яке поверта? рад?сть ? веде нас додому.

Мол?мося, кажучи: П?дведи нас, Господи, наше спас?ння.
Ми – д?ти, як? ?нод? плачуть.
Ми – п?дл?тки, що почуваються невпевнено.
Ми – молодь, яку надто багато дорослих недооц?нюють.
Ми – доросл?, як? помилялися.
Ми – похил? в?ком, як? ще прагнуть мр?яти.

VIII стояння

?сус зустр?ча? ?русалимських ж?нок

З ?вангел?? в?д Луки (23,27-31)

?шов за Ним натовп людей великий ? ж?нки, що плакали за Ним та голосили. ?сус же обернувся до них ? сказав: «Дочки ?русалимськ?, не плачте надо мною, а плачте над собою ? над вашими д?тьми! Бо ось настануть дн?, коли скажуть: “Щаслив? непл?дн? та й лона, що не родили, ? груди, що не годували”. Тод? почнуть вони горам казати: “Впадьте на нас!” – ? горбам: “Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тод? з сухим буде?”».

Ти завжди, ?сусе, вбачав у ж?нках особливу сп?взвучн?сть ?з Божим серцем. Ось чому серед великого натовпу людей, як? того дня зм?нили св?й напрямок ? п?шли за Тобою, Ти одразу пом?тив ж?нок ? ще раз встановив з ними особливе порозум?ння. М?сто ? ?ншим, коли його мешканц?в носять у лон?, коли годують грудьми його д?тей: словом, коли знають не лише ре?стри, а проживають реч? зсередини. Ж?нкам, як? з обов'язку виконують обряд сп?вчуття, Ти влуча?ш у саме серце. У серц?, справд?, пов'язуються под??, народжуються думки та р?шення. «Не плачте над? мною». Боже серце вбол?ва? за Його народ, В?н народжу? нове м?сто: «Плачте над собою ? над д?тьми вашими». ? справд?, ?сну? плач, в якому все в?дроджу?ться. Однак потр?бн? сльози переосмислення, яких не треба соромитися, як? не треба замикати в приватн?й сфер?. Наше зранене сп?в?снування, Господи, в цьому фрагментованому св?т? потребу? щирих сл?з, а не принаг?дних. ?накше збудеться те, що передбачали апокал?птики: ми н?чого не породжу?мо, а тод? все зруйну?ться. Натом?сть в?ра пересува? гори. Гори ? пагорби не падають на нас, але посеред них в?дкрива?ться дорога. Це Твоя дорога, ?сусе: дорога в гору, на як?й апостоли покинули Тебе, але Тво? учениц? – матер? Церкви – п?шли за Тобою.

Мол?мося, кажучи: ?сусе, даруй нам материнське серце.
Ти наповнив ?стор?ю Церкви святими ж?нками.
Ти в?дкинув нахабство й дом?нування.
Ти з?брав ? вт?шив материнськ? сльози.
Ти вв?рив ж?нкам послання воскрес?ння.
Ти натхнув у Церкв? нов? харизми та форми чутливост?.

IX стояння

?сус пада? втрет?

З ?вангел?? в?д Луки (7,44-49)

[?сус] промовив до Симона: «Ти бачиш оцю ж?нку? Прибув я у тв?й д?м, ? ти не дав води мен? на ноги. Вона ж сл?зьми обмила мен? ноги й витерла сво?м волоссям. Поц?лунку ти мен? не дав; вона ж, в?дколи я вв?йшов, не перестала ц?лувати мен? ноги. Оливою не намастив ти голови мо??; вона ж миром пахучим намастила мен? ноги. Тому кажу тоб?, прощаються ?? гр?хи численн?, бо багато полюбила. Кому ж мало проща?ться, той мало любить». Пот?м сказав до ж?нки: «Прощаються тоб? гр?хи». ? почали т?, що з ним за столом сид?ли, говорити м?ж собою: «Хто це такий, що й гр?хи в?дпуска??».

Не раз чи два, ?сусе: Ти пада?ш знову. Ти падав ще в дитинств?, як кожна дитина. Так Ти зрозум?в ? прийняв нашу людську природу, яка пада? ? знову пада?. Якщо гр?х в?ддаля? нас, то Тво? безгр?шне життя наближа? Тебе до кожного гр?шника, нерозривно ?дна? Тебе з його пад?ннями. А це спонука? до навернення. Скандал для тих, хто в?ддаля?ться в?д ?нших ? в?д самого себе. Скандал для тих, хто живе, роздираючись надво?, м?ж тим, яким повинен би бути, ? тим, яким ? насправд?. У Тво?му милосерд?, ?сусе, пада? будь-яке лицем?рство. Маски, красив? фасади б?льше не потр?бн?. Бог бачить серце. В?н любить серце. В?н роз?гр?ва? серце. ? тому Ти п?дн?ма?ш мене ? знову в?дправля?ш в дорогу н?коли не протоптаними стежками, в?дважними, великодушними. Хто ж Ти, ?сусе, що проща?ш також ? гр?хи? Знову опинившись на земл?, на хресн?й дороз?, ти ? Спасителем ц??? нашо? земл?. Ми не т?льки живемо на н?й, але й зл?плен? з не?. Ти, на земл?, ? дал? л?пиш нас, як вправний гончар.

Мол?мося, кажучи: Ми – глина в Тво?х руках.
Коли зда?ться, що неможливо зм?нити певн? реч?, нагадай нам:
Коли не прогляда?ться завершення конфл?кт?в, нагадай нам:
Коли технолог?? зроджують ?люз?ю всемогутност?, нагадай нам:
Коли усп?х в?дрива? нас в?д земл?, нагадай нам:
Коли б?льше перейма?мося зовн?шн?стю н?ж серцем, нагадай нам:

X стояння

З ?суса здирають одяг

З Книги Йова (1,20-22)

Устав Йов, роздер на соб? одежу, обстриг волосся, упав до земл?, поклонивсь ? мовив: «Нагим вийшов я з материнсько? утроби, нагим ? повернусь туди. Господь дав, Господь ? взяв. Нехай ?м'я Господн? буде благословенне!». У всьому тому не согр?шив Йов ? не сказав н?чого нерозважливого проти Бога.

Не Ти роздяга?шся, Тебе роздягають. Р?зниця очевидна для вс?х нас, ?сусе. Т?льки той, хто нас любить, може прийняти нашу наготу в сво? руки ? в св?й погляд. Натом?сть ми бо?мося погляд?в тих, хто нас не зна? ? вм?? лише волод?ти. Ти роздягнений ? виставлений на загальний огляд, але нав?ть приниження Ти перетворю?ш на близьк?сть. Ти хочеш об'явити себе близьким нав?ть тим, хто Тебе знищу?, Ти дивишся на тих, хто Тебе роздяга?, як на улюблених людей, яких Отець дав Тоб?. Тут ? щось б?льше, н?ж терпелив?сть Йова, нав?ть б?льше, н?ж його в?ра. У тоб? ? Наречений, який дозволя? взяти себе, доторкнутися до себе ? все перетворю? на добро. Ти залиша?ш нам св?й одяг, як рел?кв?? довершено? любов?. Вони в наших руках, бо Ти був серед нас, Ти був з нами. Ми зберегли Тв?й одяг, а тепер кида?мо за нього жереб, але жереб тут сприятливий не для когось одного, а для вс?х. Ти зна?ш нас одного за одним, щоб спасти вс?х, вс?х, вс?х. ? якщо сьогодн? Церква поста? перед Тобою, як роз?рваний плащ, навчи нас заново виткати наше братерство, засноване на Тво?му дар?. Ми – Тво? т?ло, Тв?й непод?льний х?тон, Твоя Наречена. Ми ? цим разом. Для нас жереб випав на чудове м?сце, наша спадщина прекрасна (пор. Пс 16,6).

Мол?мося, кажучи: Даруй Церкв? Тво?й мир ? ?дн?сть.
Господи ?сусе, що бачиш под?леними сво?х учн?в.
Господи ?сусе, що носиш на соб? рани нашо? ?стор??.
Господи ?сусе, що зна?ш крихк?сть нашо? любов?.
Господи ?сусе, що хочеш, щоб ми були членами Твого т?ла.
Господи ?сусе, зодягнений у тун?ку милосердя.

XI стояння

?сус прибитий до хреста

З ?вангел?? в?д Луки (23,32-34)

З Ним вели також двох ?нших, злочинц?в, щоб ?х скарати на смерть. ? як прийшли на м?сце, що зветься Череп, там Його роз?п'яли ? злочинц?в, одного по правиц?, а другого по л?виц?. ?сус же сказав: «Отче, в?дпусти ?м, не знають бо, що роблять».

Н?що не ляка? нас б?льше, н?ж знерухомлен?сть. А Ти прибитий, знерухомлений, скутий. Але Ти разом з ?ншими: н?коли не самотн?й, р?шучий у тому, щоб також ? на хрест? об'явити Себе, як Бога-з-нами. Об'явлення не зупиня?ться, воно не розпина?ться. Ти, ?сусе, показу?ш нам, що за будь-яких обставин ? виб?р, який потр?бно зробити. У цьому поляга? запаморочлив?сть свободи. Нав?ть на хрест? Ти не нейтрал?зований: Ти вир?шу?ш, заради кого Ти там. Ти зверта?ш увагу на одного ? на ?ншого з тих, хто роз?п'ятий разом з тобою: Ти пропуска?ш повз вуха образи одного й прийма?ш прохання ?ншого. Ти прид?ля?ш увагу тим, хто розпина? Тебе ? вм??ш прочитати серце того, хто не в?да?, що чинить. Ти прид?ля?ш увагу небу: Ти хот?в би, щоб воно було ясн?шим, але Ти прорива?шся кр?зь бар'?р темряви св?тлом заступництва. Прибитий цвяхами, Ти заступа?шся: Ти ста?ш м?ж сторонами, м?ж протилежностями. ? ведеш ?х до Бога, бо Тв?й хрест руйну? ст?ни, спису? борги, касу? присуди, встановлю? примирення. Ти – справжн?й Юв?лей. Наверни нас до себе, ?сусе, що бувши роз?п'ятим, можеш усе.

Мол?мося, кажучи: Навчи нас любити.
Коли ми сильн?, ? коли зда?ться, що вже не ма?мо сили.
Коли ми знерухомлен? правилами чи несправедливими р?шеннями.
Коли нам протистоять т?, хто не хоче ?стини та справедливост?.
Коли ма?мо спокусу впасти у в?дчай.
Коли кажемо: «Тут вже неможливо щось зробити».

XII стояння

?сус вмира? на хрест?

З ?вангел?? в?д Луки (23,45-49)

Затьмарилось сонце; а й зав?са храму роздерлася посередин?. ?сус закликав сильним голосом: «Отче, у тво? руки в?ддаю духа мого!». Сказавши це, В?н в?ддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справд? цей чолов?к був праведний». Вс? люди, що були зб?глися на те видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе у груди. Ус? ж Його знайом? стояли оподал?к, а ж?нки, що були прийшли сл?дом за Ним з Галиле?, дивилися на це.

Де ми перебува?мо на Голгот?? П?д хрестом? Десь неподал?к? Далеко? Чи, можливо, як ? апостоли, ми вже не там. Ти в?дда?ш дух, ? цей подих, останн?й ? перший, вимага? лише бути прийнятим. Господи ?сусе, направ наш? шляхи до Твого дару. Не дозволь, щоб Тв?й подих життя розв?явся. Наша темрява шука? св?тла. Наш? храми прагнуть залишатися назавжди в?дчиненими. Тепер Святий б?льше не перебува? за зав?сою: Його та?мниця запропонована вс?м. ?? в?дчува? солдат, який спостер?гаючи зблизька за тим, як Ти вмира?ш, розп?зна? нову силу. Це розум?? натовп, який кричав проти Тебе: ран?ше далекий, тепер зустр?ча? видовище небачено? любов?, краси, яка спонука? пов?рити знову. Тим, хто дивиться як Ти помира?ш, Господи, Ти да?ш час повернутися, б'ючи себе в груди: б'ючи по серцю, щоб розбити його закам'ян?л?сть. Нам, ?сусе, як? все ще часто спостер?гають за Тобою здалеку, дай, щоб ми жили, пам'ятаючи про Тебе, щоб одного дня, коли Ти прийдеш, щоб також ? смерть застала нас живими.

Мол?мося, кажучи: Прийди, Духу Святий!
Ми трималися здаля в?д Господн?х ран.
Маючи перед собою упалого брата, ми в?двертали св?й погляд.
Милосердн? ? вбог? духом здаються тими, хто зазнав поразки.
В?руюч? ? нев?руюч? стоять перед розп’яттям.
Увесь св?т шука? нового початку.

XIII стояння

?суса знали з хреста

З ?вангел?? в?д Луки (23,50-53a)

? ось був чолов?к, на ?м'я Йосиф, радник, – людина добра й праведна, що не пристав був до ?хньо? ради, ан? вчинк?в. Походив в?н з Аримате?, юдейського м?ста й оч?кував Божого Царства; цей прийшов до Пилата й просив т?ла ?суса. Зняв в?н Його з хреста.

Тво? т?ло нарешт? в руках добро? ? праведно? людини. Ти оповитий сном смерт?, ?сусе, але Тобою зайнялося живе серце, яке зробило св?й виб?р. Йосип не був з тих, хто говорить ? не робить. «В?н не пристав був до ?хньо? ради, ан? вчинк?в», – каже ?вангел?я. ? це добра новина: Тебе, ?сусе, об?йма? хтось, хто не об?йняв загальну думку. Тобою займа?ться той, хто взяв на себе свою в?дпов?дальн?сть. Перебуваючи на кол?нах Йосифа з Аримате?, який «оч?кував Божого Царства», Ти ?сусе, на сво?му м?сц?. Ти на сво?му м?сц? серед тих, хто ще над??ться, серед тих, хто не змирився з думкою, що несправедлив?сть неминуча. Ти розрива?ш ланцюг нев?дворотного, ?сусе. Ти розбива?ш прояви автоматизму, що руйну? сп?льний д?м ? братерство. Ти да?ш тим, хто оч?ку? Твого Царства, в?двагу предстати перед владою: як Мойсей перед фараоном, як Йосиф з Аримате? перед Пилатом. Ти над?ля?ш нас великою в?дпов?дальн?стю, робиш нас в?дважними. Так, Ти помер, але дал? царю?ш. ? для нас, ?сусе, служити Тоб? означа? царювати.

Мол?мося, кажучи: Служити Тоб? означа? царювати.
Годуючи голодних.
Напоюючи спраглих.
Зодягаючи нагих.
Приймаючи чужинц?в.
В?дв?дуючи хворих.
В?дв?дуючи в’язн?в.
Ховаючи померлих.

XIV стояння

?сус покладений до гробниц?

З ?вангел?? в?д Луки (23,53b-56)

Обгорнувши Його в полотно, в?н поклав у гробниц?, вис?чен?й у скел?, де ще н?хто не лежав. День цей був п'ятниця, ? вже заходила субота. Ж?нки ж, як? були прийшли з ?сусом з Галиле?, ?дучи сл?дом за Йосифом, бачили гробницю ? як покладено т?ло ?суса. Повернувшись, вони приготовили пахощ?в та мира, але в суботу, за приписом, в?дпочивали.

Серед системи, яка н?коли не зупиня?ться, ?сусе, Ти пережива?ш св?й суботн?й день. Його проживають також ж?нки, яким пахощ? та миро вже хот?ли б промовляти про воскрес?ння. Навчи нас не робити н?чого, коли в?д нас вимага?ться лише чекати. Навчи нас жити зг?дно з ритмами земл?, як? не п?ддаються штучному впливов?. Покладений у гроб?, ?сусе, Ти под?ля?ш стан, в якому перебува?мо вс? ми, ? сяга?ш глибин, як? дуже нас лякають. Бачиш, як ми вт?ка?мо в?д них, помножуючи нашу активн?сть. Ми часто ходимо по колу, але день суботн?й ся? сво?м св?тлом: в?н навча? нас ? вимага? в?дпочинку. Божественне життя, життя по-людськи, те, що зна? спок?й суботнього дня. «Вс? вони будуть сид?ти спок?йно п?д виноградною лозою ? п?д смок?вницею, ? н?хто вже не лякатиме ?х» (М?х 4,6), – пророкував М?хей. Йому вторить Захар?я: «Того дня – Господн? слово – кожен запросить ближнього свого п?д виноградну лозу свою ? п?д смок?вницю свою» (Зах 3,10). ?сусе, що зда?шся сплячим серед бурхливого св?ту, приведи вс?х нас до суботнього миру. Тод? все твор?ння постане перед нами дуже красивим ? добрим, призначеним для воскрес?ння. ? запану? мир у Тво?му народ? та м?ж ус?ма народами.

Мол?мося, кажучи: Нехай з?йде Тв?й мир.
На землю, пов?тря та воду.
На праведних ? неправедних.
На тих, хто непом?тний ? позбавлений голосу.
На тих, хто не ма? н? влади, н? грошей.
На тих, хто чека? праведного Паростка.

Заключна молитва

«“Laudato si’, mi’ Signore”, (Славен будь, о м?й Господи) сп?вав святий Франциск з Асс?з?. У ц?й прекрасн?й п?сн? в?н нагадував нам про те, що наша сп?льна дом?вка ? також немовби нашою сестрою […]. Ця сестра протесту? через лихо, яке ми ?й ко?мо» (Laudato si’, 1-2).

«“В?н полюбив нас”, – пише святий Павло, говорячи про Христа […], що допомогти нам в?дкрити, що в?д ц??? любов? н?що “н?коли не зможе нас в?длучити”» (Dilexit nos, 1).

Ми пройшли Хресною дорогою; ми повернулися до любов?, в?д яко? н?що не може нас в?длучити. Тепер, коли Цар спить, а на всю землю спуска?ться велика тиша, ми, повторюючи слова святого Франциска, прос?мо про дар навернення серця.

О, Всевишн?й Преславний Боже,
осв?ти темряву мого серця.
Дай мен?, Господи, ?стинну в?ру,
св?тлу над?ю,
досконалу любов
? глибоку покору.
Дай мен?, Господи, розум?ння ? п?знання,
щоб я виконав Твою святу та ?стинну волю. Ам?нь.