У немоч? бачити нагоду зустр?ч? з Христом. Послання Папи на 33-й День хворого
Дорог? брати ? сестри,
33-й Всесв?тн?й день хворого ми в?дзнача?мо у Юв?лейному 2025 роц?, в якому Церква запрошу? нас стати «паломниками над??». Тут нас супроводжу? Боже слово ? через святого апостола Павла пропону? нам п?дбадьорююче послання: «Над?я не розчарову?» (Рим 5, 5); справд?, вона скр?плю? нас у випробуванн?.
Це слова, як? дають розраду, але вони можуть викликати певн? запитання, особливо у тих, хто стражда?. Наприклад: як залишатися сильними, коли нас торкнулися серйозн? недуги, як? роблять нас нед??здатними, в той час як л?кування вимага? кошт?в, що перевищують наш? можливост?? Як чинити, коли окр?м свого страждання, ми бачимо страждання тих, хто нас любить ? почува?ться безсилим допомогти? В таких обставинах в?дчува?мо потребу в п?дтримц?, що ? б?льшою в?д нас: ми потребу?мо допомоги Бога, Його благодат?, Його Провид?ння, нам потр?бна та сила, що ? даром Святого Духа (пор. Катехизм Католицько? Церкви, 1808).
Зупин?мося на мить, щоб роздумати про присутн?сть Бога поруч з тими, хто стражда?, з перспективи трьох р?зних аспект?в: зустр?ч?, дару, д?лення.
1. Зустр?ч. Коли ?сус посила? с?мдесят двох учн?в на м?с?ю (пор. Лк 10,1-9), В?н заклика? ?х говорити хворим: «Наблизилося до вас Царство Боже» (Лк, 10, 9). Тобто В?н просить ?х допомагати побачити нав?ть у немоч?, якою б болючою ? важкою для розум?ння вона не була, можлив?сть зустр?ч? з Господом. Д?йсно, у часи хвороби, якщо, з одного боку, ми в?дчува?мо всю нашу нем?ч як створ?ння – ф?зичну, психолог?чну ? духовну, – то з ?ншого боку, досв?дчу?мо близьк?сть ? сп?вчуття Бога, який в ?сус? розд?лив наш? страждання. В?н не залиша? нас ? часто диву? нас даром витривалост?, яко? ми не оч?кували ? яко? н?коли не змогли б досягти самотужки.
Тод? хвороба ста? нагодою для зустр?ч?, яка нас перем?ню?, вона ста? в?дкриттям непохитно? скел?, за яку можемо триматися, щоб протистояти житт?вим бурям, ста? досв?дом, який нав?ть ц?ною великих жертв робить нас сильн?шими, тому що допомага? усв?домити, що ми не сам?. Ось чому кажуть, що б?ль завжди несе з собою та?нство спас?ння, бо дозволя? в?дчути близьку ? реальну розраду, яка походить в?д Бога, наст?льки, що ми «п?зна?мо повноту ?вангел?я з ус?ма його об?тницями ? його життям» (св. ?ван Павло II, Звернення до молод?, Новий Орлеан, 12 вересня 1987 р.).
2. Це п?дводить нас до другого аспекту: дару. Н?коли ми не усв?домлю?мо так глибоко, як у стражданн?, що вся над?я походить в?д Господа, а тому ? насамперед даром, який ми повинн? прийняти ? плекати, «залишаючись в?рними Бож?й в?рност?», як написала Мадлен Дельбрель у сво?му гарному вислов? (пор. «La speranza è una luce nella notte», Città del Vaticano 2024, Передмова).
Адже лише у Христовому воскрес?нн? кожна наша доля знаходить сво? м?сце в безмежному горизонт? в?чност?. Т?льки в Христовому пасхальному та?нств? ми отриму?мо впевнен?сть, що «н? смерть, н? життя, н? ангели, н? княз?вства, н? тепер?шн?, н? майбутн?, н? сили, н? висота, н? глибина, ан? ?нше якесь створ?ння не зможе нас в?длучити в?д Божо? любов?» (Рм 8, 38-39). Ця «велика над?я» ? джерелом ус?х тих маленьких проблиск?в св?тла, як? допомагають нам долати житт?в? випробування та перешкоди (пор. Бенедикт XVI, Spe Salvi, 27, 31). Але кр?м цього, Воскреслий ?сус також кроку? разом з нами ? ста? нашим супутником, як це було з учнями на шляху до Емаусу (пор. Лк 24,13-53). Под?бно до них, ми можемо розд?лити з Ним свою розгублен?сть, сво? хвилювання ? сво? розчарування, можемо слухати Його слово, яке просв?чу? нас ? з?гр?ва? наш? серця. Як ? вони, ми можемо розп?знати Його присутнього в ламанн? хл?ба ?, таким чином, нав?ть у сьогоденн? в?дчути ту «б?льшу реальн?сть», яка, наближаючись до нас, в?дновлю? нашу в?двагу ? впевнен?сть.
3. ? так п?дходимо до третього аспекту – д?лення дарами. М?сця, де ми стражда?мо, часто ? м?сцями, де ми д?лимося чимось одн? з одними ? збагачу?мо один одного. Ск?льки раз?в, перебуваючи б?ля л?жка хворо? людини, ми вчимося над?ятися! Ск?льки раз?в, стоячи поруч з тими, хто стражда?, вчимося в?рити! Ск?льки раз?в, схиляючись над потребуючими, ми в?дкрива?мо для себе любов! Ми усв?домлю?мо, що ми ? «ангелами» над??, Божими посланцями одн? для одних, ми вс?: хвор?, л?кар?, медсестри, родич?, друз?, священики, богопосвячен? особи; де б ми не були: в с?м'ях, кл?н?ках, будинках для людей похилого в?ку, л?карнях ? медичних закладах.
? важливо навчитися усв?домлювати красу ? значення цих сповнених благодат? зустр?чей, навчитися занотовувати ?х у сво?й душ?, щоб не забути: збер?гати в серц? добру усм?шку медпрац?вника, вдячний ? дов?рливий погляд пац??нта, розум?юче ? турботливе обличчя л?каря або волонтера, тривожне ? сповнене оч?кування обличчя дружини чи чолов?ка, дитини, онука чи дорогого друга. Все це – промен? св?тла, як? варто ц?нувати; нав?ть у темряв? випробувань вони надають нам сили, водночас навчаючи нас глибшого сенсу життя, який поляга? в любов? та близькост? (пор. Лк 10,25-37).
Дорог? хвор?, дорог? брати ? сестри, що п?клу?теся про стражденних, у цьому Юв?ле? ви в?д?гра?те особливу роль. Насправд?, те, що ви пряму?те разом, ? знаком для вс?х, «п?снею людсько? г?дност?, п?снею над??» (Spes non confundit, 11). ?? звуки лунають далеко за межами л?карняних палат ? л?жок, в яких ви перебува?те, надихаючи ? заохочуючи «вза?мод?ю всього сусп?льства» (там же) в любов?, в гармон??, яку ?нод? важко реал?зувати, але саме тому вона прекрасна ? сильна, здатна нести св?тло ? тепло туди, де вони найб?льше потр?бн?.
Вся Церква дяку? вам за це! Я теж дякую ? молюся за вас, вв?ряючи вас Мар??, Ц?лительц? Хворих, словами, якими так багато брат?в ? сестер звертаються до Не? в потреб?:
П?д Тв?й захист приб?га?мо, Пресвята Богородице Д?во.
Благаннями нашими не погорди в потребах наших,
але в?д усяких небезпек нас визволи, Д?во преславна ? благословенна.
Благословляю вас, разом з вашими с?м’ями ? р?дними, ? прошу вас: будь ласка, не забувайте молитися за мене.
Рим, Латеранська Базил?ка святого ?вана, 14 с?чня 2025
ФРАНЦИСК
