杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

Дванадцять з? сво?х двадцяти чотирьох рок?в Анна Корчинська мешка? в Польщ?, куди вона пере?хала на навчання. До Риму вона при?хала п?д час Юв?лею молод?, що проходив у Рим? наприк?нц? липня ? на початку серпня. В ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану - Vatican News Анна розпов?ла про св?й побут ? навчання далеко в?д с?м’?, про те, як це вплинуло на формування ?? в?ри та про те, як пережива? трагед?ю в?йни в Укра?н?.

Пере?зд до Польщ?

«Я родом з Кам’янця-Под?льського, – розпочина? свою розмову Анна. – З дитинства я була вихована в католицьк?й в?р?, ? завжди була пов'язана з Церквою. Коли мен? було дванадцять рок?в, батьки привезли мене до Польщ? навчатися в г?мназ??. Це була г?мназ?я-?нтернат, який провадили сестри Згромадження Непорочного Зачаття (Zgromadzenie Sióstr Niepokalanego Pocz?cia Naj?wi?tszej Maryi Panny). Мо? батьки завжди хот?ли, щоб ?хн? д?ти навчалися в католицьк?й школ? в Укра?н?. Але там не було тако? можливост?, а нав?ть якщо була, то далеко. ? оск?льки планувалося, що я так чи ?накше буду зм?нювати школу, то вони привезли мене до ц??? г?мназ?? в Польщ?, ? пот?м я т?льки ?здила додому на свята, або батьки при?жджали час в?д часу до мене».

Сум за р?зними ? мамин? листи

На запитання про те, чи ?й не було важко в такому юному в?ц? залишитися сам?й далеко в?д батьк?в, Анна в?дпов?да?: «Так. Спочатку, зв?сно, я була налаштована дуже позитивно: “Супер. Польща! ?нша кра?на”. Але все зм?нилося в момент, коли батьки вже с?ли в машину ? ми попрощалися. Вони по?хали… ? т?льки тод? я зрозум?ла, що я тут сама. Тут же н?кого з мо?х нема?. ? спочатку було важко. Хоча ? з польською мовою в мене не було проблем, бо я з дитинства ?? вивчала, але все ж таки перших два тижн? мен? було тяжко розмовляти. Але пот?м завдяки тому, що я пост?йно перебувала серед поляк?в, то мус?ла говорити, ? теж почала багато читати, тому швидко призвича?лася».

Попри те, що мовний бар’?р д?вчин? вдалося подолати досить швидко, ?й все ж не вистачало батьк?вського тепла, ?хньо? присутност?. «Так, мен? було важко, – пригаду? Анна, – тому що найб?льше я була пов'язана з мамою. Я з багатод?тно? с?м'?, в мене восьмеро молодших брат?в ? сестер. Тому до мене при?жджав хтось один з них, бо ?нший мус?в залишитися з д?тьми, ? зазвичай, це був тато. В?н завжди привозив листи в?д мами, ? я дотепер ?х збер?гаю. Зв?сно, ми також старалися регулярно говорити по телефону. Але те, що мене дуже надихало ? п?дтримувало на духу – це листи в?д мами. Зараз, з перспективи часу, я в?дверто можу сказати, що мою особист?сть ? мою силу духа збудувало те, що мама завжди повторювала: “Пам'ятай, що ти Корчинська, а ми н?коли не п?дда?мося, ми завжди сильн? ? все витрима?мо”. Таке пригадування, ким я ?, мен? допомагало залишатися сильною ? н?коли не падати духом».

Молитва одн? за одних

Анна розпов?да?, що окр?м лист?в мами ?й також дуже допомагала молитва. Вона в?дчувала молитву батьк?в, ? вона також молилася за них. В ?нтернат?, де вона мешкала, поруч з ?? к?мнатою була каплиця, до яко? д?вчина могла зайти кожно? хвилини. «Я пам'ятаю, як мама мен? завжди казала: “Аня молися ? ц?нуй м?сце, де ти перебува?ш, тому що Бог вс?х вислухову?, але д?тей  – найб?льше”. ? я пам'ятаю, що завжди ходила до каплиц?, ? оск?льки дуже сумувала за батьками, мен? так не вистачало до когось пригорнутися, то я завжди ходила молитися. ? чи плакала, чи була сердита – я завжди говорила з Богом сво?ми словами. ? зазвичай пот?м, як розмовляла з мамою, то вона казала, що дуже в?дчува? мою молитву. Так само я в?дчувала ?хню молитву».

Ставати на кол?на ? в?ддавати все в руки Д?ви Мар??

Одним ?з найважлив?ших урок?в, як?, як каже Анна, залишили ?й батьки, – ? дов?ра Богов?. Вона бачила на практиц?, як це в?дбува?ться. Через три роки ?? перебування в Польщ? батьки також вир?шили пере?хати в цю кра?ну з вс??ю с?м’?ю. На початку ?? батьки переживали р?зн? труднощ?: брак кошт?в, проблеми з житлом через те, що багатод?тна с?м’я тощо. Д?вчина пригаду?, що в критичн? моменти батьки завжди казали: «Д?ти, ста?мо на кол?на ? молимося». «? це не була довга молитва, – п?дкреслю? вона. – Це могло бути т?льки “Радуйся, Мар??”. Основне було, що ти ста?ш на кол?на ? все в?дда?ш Мар??, в ?? руки. ? пот?м я просто була св?дком цих чуд. Так ? для мене це було щось надзвичайне! Я не знаю, як це описати словами. Я би теж хот?ла створити свою с?м'ю на Богов?, ? передати це сво?м д?тям. Для мене це великий приклад. ? я дуже вдячна за це сво?м батькам, бо це дуже великий дар. В мене ? багато знайомих ? з католицьких с?мей, ? не т?льки, ? я знаю, що не кожен ма? такий досв?д, таку можлив?сть пережити таке щастя».

Досв?д тата на Майдан?

Для Анни, як? ? для вс?х укра?нц?в, в?йна розпочалася ще в 2014 роц?. Хоча д?вчин? тод? було лише одинадцять рок?в, вона добре пам’ята? под?? на Майдан?, бо ?? батько брав участь у тих под?ях. «В?н при?хав у Ки?в того дня, коли почали стр?ляти, коли було багато загиблих, – розпов?да? вона. – ? тод? тато одразу зголосився як волонтер. ? в?н переносив не т?льки ранених, але теж ? вбитих. ? в?н розпов?дав, що коли вони хот?ли ?дентиф?кувати одного молодого хлопця, то в його кишен? к?лька раз?в дзвонив телефон, ? треба було в?дпов?сти. Це була його мама. Було дуже тяжко сказати мам?, що ?? дитина загинула». Анна розпов?да?, що ця под?я наст?льки сильно вплинула на його життя, що хоча вже перед тим в?н був практикуючим католиком, але в?д тод? «в?н все в?ддав в руки Бож?». Одним ?з св?дчень цього стало те, що, коли прийшов час, що Анн? треба було вже залишати ?нтернат, ?? батьки с?ли в авто, взяли д?тей ? найнеобх?дн?ш? реч?, ? пере?хали жити в Польщу. «Вони позичили трохи грошей, ? просто ви?хали, не знаючи точно, куди вони ?дуть. Тому для мене це теж великий приклад в?дваги у в?р? ? насамперед любов? до сво?? дитини», – каже вона.

Переживати в?йну на в?дстан?

Три роки тому Анна зак?нчила ун?верситет ? вже почала працювати. Понад три роки тому в Укра?н? розпочалася повномасштабна в?йна. «Зазвичай, мен? складно про це говорити, ? я тримаю це в соб?», – зазнача? вона. У той час Анна ще навчалася в ун?верситет? ? п?сля лекц?й в?дразу ?хала на роботу ? працювала доп?зна. П?д час прац? не було можливост? сл?дкувати за новинами. Одного дня, це було ще в перш? м?сяц? в?йни, вона знайшла в?льну хвилинку, ? побачила в ?нтернет? фотограф?? з? зв?льнено? Буч?. «Це наст?льки забол?ло, – пригаду? вона, – що я мус?ла немов би все проковтнути в соб?, тому що треба було знову повернутися до роботи. Повертаючись п?шки додому, я всю дорогу плакала. Мен? було тяжко також через те, що в мене було почуття провини, що я тут. З? мною все добре. В мене тут нема в?йни, а там люди гинуть. ? так ? ? дотепер: завжди, коли я читаю, дивлюся новини, чи ?нтерв'ю з? зв?льненими з полону, то це болить. Я як людина, яка ходить до церкви ? зна?, що ненависть – це не ? правильна в?дпов?дь, що ненависть походить в?д злого, а не в?д Бога, до цього часу не можу зрозум?ти ? завжди запитую Бога, як можна до них з любов'ю ставитися, коли вони роблять так? реч?. Це запитання в мене пост?йно. Дотепер я не змогла знайти в?дпов?д? на це питання. Це тяжко, це тяжко зрозум?ти. Якщо мен?, як людин? в?руюч?й, це важко зрозум?ти, то як це ма? зрозум?ти людина, яка не ходить до церкви?».

“Ваша в?двага захоплю?”

Звертаючись до сво?х ровесник?в, як? живуть в Укра?н?, часто у надзвичайно важких обставинах, Анна висловлю?, насамперед, захоплення ?хньою мужн?стю. «Мене дуже надиха?, що попри в?йну, попри тяжкий стан, укра?нц? залишаються укра?нцями: тобто завжди в?дважн?, завжди знайдуть вих?д у важк?й ситуац??. ? це опису? всю нашу нац?ю. Тому коли хтось ?з поляк?в мене щось запиту? про укра?нц?в, я завжди кажу, що Укра?на ? укра?нц? в?дважн?, сильн? люди. ? це насправд? видно, ? це дуже надиха? ?нших. ?нод? може здаватися, що ? як?сь негативн? настро?, але ваша в?двага ? сила дуже вража?», – наголошу? д?вчина.