Сестра Франциска Туманевич: усе сво? життя я хот?ла допомагати родинам
Емману?ла В?шка, ЧСВВ – Ватикан
«Думаю, що якби нас не було, то родинам Житомира щось би бракувало. Точно!», – зазначила в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану – Vatican News сестра Франциска Туманевич, Згромадження Сестер Пресвято? Родини з Назарету, психологиня, доктор канон?чного права, церковний юрист, викладачка та ведуча формац?йних зустр?чей для родин у Житомир?. Вона под?лилася досв?дом свого служ?ння та сво?х сп?всестер родинам п?д час в?йни.
М?с?я сестер назаретанок в Житомир? на четвертому роц? в?йни
Сестра Франциска розпов?ла, що сп?льнота сестер назаретанок склада?ться з трьох сестер, як? вже понад 20 рок?в служать у Житомир? при параф?? святого Вацлава, а в?дтак в осередку Кар?тас-Спес Ки?всько-Житомирсько? д??цез??, в садочку та в церковному суд?. Останньою, а саме в жовтн? 2024 року у сп?льноту прийшла сестра ?абр?ела Душинська, польська назаретанка, яка п'ятнадцять рок?в перед тим жила ? працювала в США, надаючи психолог?чн? консультац?? родинам. «Це така наша родзинка», – зазначила сп?врозмовниця нашо? редакц??. Коли розпочалася повномасштабна в?йна, сестри в Житомир? орган?зували для родин, якими вони оп?кувалися, онлайн-молитву, ? до них почали при?днуватися назаретанки та миряни з р?зних куточк?в св?ту. Сестра ?абр?ела в?д самого початку, вс? ц? роки щодня була присутня на молитв?, а також перекладала з польсько? на англ?йську для учасник?в молитовних зустр?чей. «У 2024 роц? вона в?дчула в серц? бажання бути з нами, – под?лилася сестра Франциска, – для вс?х це ? здивуванням, як ця людина пром?няла Америку на Житомир». Вона розпов?ла, що пробувала в?дмовити сестру ?абр?елу в?д пере?зду в Житомир, розпов?даючи, що в Укра?н? небезпечно ? важко, ? радячи ?й продовжувати молитися за мир. «В якомусь момент? вона зрозум?ла, що ?й цього замало, ? що вона хоче бути ближче», – розпов?ла черниця. Сестра ?абр?ела отримала можлив?сть зд?йснювати сво? служ?ння в Житомир?, ? ?й в?дразу доручили стати локальним координатором Центру п?дтримки родин. Водночас польська назаретанка розпочала вчити укра?нську мову. «? вже за тиждень-два вона могла домовлятися… часом ?й браку? сл?в, але все можна вир?шити часом руками, часом серцем, а часом посм?шкою», – розпов?ла сестра Франциска.
Сестра Беата Собчик, яка працювала з д?тьми у центр? Кар?тасу «Св?тлиця» у Житомир? ще до в?йни, як ? сестра ?абр?ела – полька. Житомирська назаретанка розпов?ла, що коли розпочалась повномасштабна в?йна, ?? сп?всестру Беату «родина, знайом? з Польщ? запитували чи вона не поверта?ться», обгрунтовуючи сво? заклики залишити м?сце свого служ?ння, яке стало небезпечним, «бо це ж не ?? кра?на». Проте сестра Беата вир?шила залишитися ? на ус? запитання та прохання ви?хати в?дпов?дала, що коли хтось прийшов в гост?, а в господар?в трапилася пожежа, то г?сть не вт?ка?, а допомага? гасити вогонь. Отож в?йна внесла зм?ни у ?? служ?ння, ? в травн? 2022 року сестри заснували «маленький дитячий садочок, який функц?ону? до сьогодн?», у якому сестра Беата працю? вихователькою.
Назаретанка з Житомира под?лилася з укра?нською редакц??ю деякими виховними моментами, як? застосову? сестра Беата у садочку з д?тьми п?д час в?йни: «вона вчила ?х, що коли сирена ви?, треба помолитися, п?ти в коридор, але там треба молитися». Д?ти, повертаючись додому, п?д час пов?тряних тривог не забувають про цю молитовну практику ? д?ляться нею у сво?х родинах.
Натом?сть сестра Франциска, яка сама родом з Житомира, втрет? повернулася у цю сп?льноту чотирнадцять рок?в тому, на запрошення архи?пископа Петра Мальчука, тод?шнього ординар?я Ки?во-Житомирсько? д??цез??, який потребував черницю для прац? в церковному суд?. Спочатку це було служ?ння нотаря, а п?зн?ше з’явилася потреба у вивченн? церковно-канон?чного права для того, щоб могти працювати суддею. Нов? обставини, як? принесла в?йна, як зазначила сестра Франциска, запалили бажання «бути ближче», «щось робити руками» ? «допомагати б?льше». Тому в ?? життя ув?йшло служ?ння в Кар?тас?: «В робочий час я працюю в церковному суд?, а вс? сво? в?кенди чи кан?кули, чи в?дпустку, я намагаюся допомогти в Кар?тас?».
Покликання допомагати родинам – тридцять рок?в служ?ння
Ще навчаючись в школ?, молода д?вчина, яка виростала в католицьк?й с?м’?, мр?яла стати черницею. Сестра Франциска згаду?, що усе сво? життя бажала допомагати родинам, але ?? непоко?ла думка, чи ?? прагнення «п?ти в монастир» не ? втечею, страхом перед майбутн?м, страхом, що ?й не вдасться поступити у виш. Черниця розпов?ла, як вона у 1996 роц? вир?шила перев?рити сво? покликання спробою поступити на юриспруденц?ю в Польщ?. Здавши усп?шно вступн? екзамени ? ставши студенткою права у Вроцлав?, молода житомирянка натом?сть ста? кандидаткою сестер назаретанок ? розпочина? сво? чернече формування в Б?лорус?. Сестра под?лилася, що перед сво?ю працею у суд? вона виконувала р?зн? служ?ння, до яких ?? призначали: в?д навчання д?тей ? до прац? в монастирському город?. Як вона зазначила, саме завдяки довготривал?й прац? в суд?, проанал?зувавши св?й досв?д, в?дчула потребу проводити формац?йн? зустр?ч? для с?мей. «Я точно знаю, як не повинно бути», – под?лилася черниця ? це стало для не? поштовхом до нового служ?ння: проводити зустр?ч? для родин та завдяки набутому досв?ду та осв?т? допомагати ?м долати труднощ? у ?х щоденному житт?.
Людина не створена для самотност?
Сестра Франциска под?лилася думками про те, в чому поляга? ц?нн?сть подружжя: «Людина не створена для самотност?: людин? просто необх?дна людина… ? в подружж? як н?де, це можна реал?зувати». «Для мене це – ц?нн?сть, коли люди можуть бути разом, працювати над собою, дбати про себе, – розпов?ла черниця. – Бо (? потреба) працювати над собою, тому що збоку ? хтось, для кого це потр?бно робити». Роздумуючи над вразлив?стю подружжя, вона под?лилися думкою, що труднощ? настають, коли «люди забувають про те, що в подружж? я себе даю, я себе дарую», ?, що це дарування не може бути частковим – «себе трошки даю», а потребу? повного в?ддавання одне одному навза?м.
П?д час в?йни подружжя в Укра?н? зустр?лися з новими викликами, як? здатн? руйнувати нав?ть здоров? стосунки. Сестра розпов?ла, що саме, на ?? думку, може запоб?гти руйн?вним процесам, як? принесла в наш? родини в?йна: потр?бно шукати час ? можлив?сть «бути лише вдвох», ? присвятити його не розмовам «про побут, про проблеми, про список покупок, про д?тей», а сво?м стосункам. П?д час розмови про труднощ? в родинах можна було в?дчути, як ?? голос став емоц?йним: «Це так важливо… Це пот?м дуже важко в?дновити, але це так важливо… просто неймов?рно важливо!».
Розумних ж?нок у Церкв? дуже багато
На запитання про те чи зб?льшу?ться к?льк?сть ж?нок у Церкв?, як? здатн? розвинути сво? обдарування в р?зних сферах, у яких ран?ше переважали чолов?ки, черниця в?дпов?ла: «Я думаю, що таких як я дуже багато зараз, ? я цим неймов?рно рад?ю». Вона розпов?ла, що пом?ча? як у р?зних церковних структурах зроста? к?льк?сть розумних ж?нок, як? здатн? зд?йснювати р?зноман?тн? служ?ння. У ?? житт?, як зазначила сестра Франциска, нов? горизонти в?дкривалися за ?н?ц?ативи когось, хто був в?дкритий до нового. Вона пригаду?, як «один см?ливий священник» запросив ?? провести конференц?ю для вс?х священник?в д??цез??: «Коли я побачила, що треба було виходити до них ? говорити, я думала: Господи, хто ж мене буде слухати?». ?? досв?д провадити реколекц?? розпочалися тим, що «отець ?ван наважився ? запросив» ? «воно якось так все п?шло». «? я зрозум?ла, виявля?ться, що реколекц?? теж можуть вести сестри», – зазначила вона.
Досв?д прац? в суд?, став нагодою для сестри зм?нювати устален? стереотипи. Сестра розпов?ла, що на початку, «були моменти зверхнього ставлення». Як зазначила черниця, потр?бен був час ? терпелив?сть, щоб ?? почали сприймати, як повноц?нного церковного юриста. «Коли в Церкв? не бояться наважитись на нов? р?шення, це дуже часто да? крут? результати», – п?дсумувала вона.
Родинам в Житомир? бракували б назаретанки
На запитання яким би був Житомир без сестер назаретанок ? що би втратило м?сто, сестра Франциска в?дпов?ла, що «гуман?тарна сфера» без ?х сп?льноти була би б?дн?шою. Служ?ння житомирських назаретанок внесло багато св?тла у життя родин. Черниця вважа?, що завдяки ?? сп?всестрам родини «отримали якусь пораду», «почули як?сь п?дбадьорлив? слова для виховання сво?х д?тей, для сво?? с?м’?». ?нтерв’ю з? сестрою Францискою можна п?дсумувати ?? словами: якби назаретанок не було б в м?ст?, то «родинам Житомира щось би бракувало».
