杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

«Я вс?м повторюю, що якщо для б?льшост? укра?нц?в, також ? в Укра?н?, в?йна почалася в 2022 роц?, ? ми назива?мо це повномасштабним вторгненням, то для мене вона почалася ще в 2014 роц?», – зазнача? отець Микола П?лецький з? Згромадження Отц?в Товариства Христа. 1999 року отець розпочав сво? служ?ння в римо-католицько? параф?? святого Йосифа в Донецьку, але в?д 2022 року в?н там не був. Тепер священник ? сотрудником на параф?? Санктуар?ю Пресвятого Серця ?суса в Кам’янц?-Под?льському. В ?нтерв’ю для ватиканських мед?а в?н розпов?в про зародження свого покликання, про служ?ння в Донецьку та про те, як це служ?ння зм?нила в?йна в Укра?н?.

Зародження покликання

Отець Микола родом з Калин?вки В?нницько? област?. Розпов?даючи про зародження свого покликання до священства, в?н пригаду? свою бабусю, з якою з дитинства ходив до костелу ? яка прищепила йому в?ру, ? отця Ярослава ??жицького, який при?хав з Польщ? до В?нниц?. Отець Ярослав належав до Згромадження Отц?в Товариства Христа, як?, в основному, займаються душпастирською оп?кою польських ем?грант?в. Приклад служ?ння цього священника надихнув молодого Миколу, ? в 1992 роц? в?н прибув до Польщ?, де вступив до того ж згромадження ? розпочав навчання в сем?нар??.

Священник розпов?да?, що 1992 року, на прохання Слуги Божого ?пископа Яна Ольшанського, тод?шнього оч?льника Кам'янець-Под?льсько? д??цез??, отець ??жицький вирушив у Донецьк для того, щоб служити для тамтешн?х римо-католицьких родин. У жовтн? отець Ярослав розпочав там свою душпастирську працю, а вже на Р?здво Христове в?дбулася ре?страц?я параф?? в Донецьку. Ще через р?к дали дозв?л на буд?вництво храму, ? з 1994 року Згромадження Отц?в Товариства Христа почало будувати храм в Донецьку, а в 2006 в?дбулося його освячення.

Початок служ?ння в Донецьку

«Я був висвячений на священника 25 травня 1999 року, – каже отець Микола, – ? в?дразу того ж року був направлений як в?кар?й-пом?чник до Донецька. Цю параф?ю я вже добре знав, тому що з 1994 року, ще будучи сем?наристом, я п?д час кан?кул, два рази на р?к, при?жджав у Донецьк, щоб допомагати спочатку отцю Ярославу ??жицькому, а пот?м отцю Володимиру Д?духу. Отже, параф?я, практично, розвивалася на мо?х очах. З ц??? параф?? також постало багато ?нших параф?й, де п?зн?ше вже служили ?нш? священники».

Наш сп?врозмовник зазнача?, що на Донеччин? тод? мешкало багато людей, як? походили ?з Зах?дно? Укра?ни, а зокрема з Житомирщини, Хмельниччини, В?нниччини. Окр?м того були також вих?дц? з Б?лорус?. «Отже, там було багато католик?в, – дода? в?н, – ? коли вони д?знавалися, що в Донецьку ? римо-католицький священник, то при?жджали ?з сус?дн?х м?ст, таких як Мак??вка, Горл?вка, Покровськ, Краматорськ, Слов?янськ, Бахмут. А п?зн?ше, коли в тих м?стах сформувалися невеличк? групи людей, то ми вже там ре?стрували параф?? ? до?жджали до них. М?рою того, як розвивалася д??цез?я, ?пископ мав б?льше священник?в ? призначав окремих душпастир?в на кожну параф?ю».

«Нести слово Боже, ? де б ти не був»

Д?лячись сво?ми думками про особливост? служ?ння на Донеччин?, отець Микола П?лецький в?дм?тив, що душпастирське служ?ння, де б воно не було, залиша?ться тим самим у сво?й сут?. «Ми покликан? до того, щоб нести слово Боже, ? де б ти не був – чи в зах?дн?й, чи сх?дн?й Укра?н? – виклик такий самий, – каже в?н. – Люди бувають р?зн?, але служ?ння – те саме. Там набагато легше працювалося, тому що там люди були спрагл? Божого слова, ? з ними легше працювати, н?ж з тими, хто вже ма? певну формац?ю, бо щось виправляти набагато важче, н?ж будувати в?д початку».

Священник пригаду?, що перед тим, як в Донецьку збудували храм, отець Ярослав збирав людей у центр? м?ста, а п?зн?ше за сприяння одн??? з параф?янок, яка працювала викладачем в ун?верситет?, в?н в?дправляв богослуж?ння в одн?й ?з аудитор?й цього навчального закладу. «? люди були спрагл?, вони шукали Бога, шукали римо-католицьку Церкву, тому що багато людей, як? мали польське кор?ння ? католицьке кор?ння, ? хот?ли, наприклад, охрестити дитину, то вони мус?ли ?здити за тисячу к?лометр?в або до Мурафи, або на Хмельниччину до Гречан, зв?дки вони походили ? де були священники. ? раз в р?к, коли вони мали в?дпустку, то ?хали туди, щоб поспов?датися, прийняти Причастя, охрестити д?тей ? повернутися назад, бо на тих територ?ях не було н? священник?в, н? храм?в. З? вс?х храм?в, як? на тих територ?ях були побудован?, збер?гся лише ?диний католицький храм в м?ст? ?нак??ве. А у вс?х ?нших м?стах таких, як Донецьк, де був польський храм, бо була польська д?аспора, в Мак??вц?, в Мар?упол?, храми були повн?стю зруйнован? ще в радянськ? часи».

Параф?яни опинилися в р?зних кра?нах св?ту

Пригадуючи про под?? 2014 року, отець Микола зазначив, що того року в?н став настоятелем параф?? святого Йосифа в Донецьку. «Тод? багато параф?ян ви?хало з тих територ?й. – пригаду? в?н. – Б?льш?сть ви?хала до Польщ?, тому що мали польське кор?ння. ? Польща дв?ч? орган?зовувала евакуац?ю вс?х, хто ма? польське кор?ння, тобто не лише католик?в, але вс?х, хто м?г п?дтвердити польське кор?ння ? бажав ви?хати. Оск?лки на цих теренах зникла можлив?сть прац? ? розвитку, то молодь також пови?жджала в р?зн? кра?ни. Сьогодн? наш? параф?яни ? ? в Укра?н?, ? в Польщ?, в Португал??, в Канад? – тобто роз'?халися, практично, по всьому св?ту. Ви?жджали, щоб забезпечити майбутн? ? спок?й сво?м д?тям. В параф?? залишилися, в основному, л?тн? люди. Залишилося к?лька молодих с?мей, що мають л?тн?х батьк?в, яких треба доглядати ? як? не погоджуються ви?жджати».

Розпов?даючи про той пер?од, римо-католицький священник зазначив, що в?н м?г безперешкодно продовжувати сво? душпастирське служ?ння: «Були р?зн? перев?рки, бо не можна було дати якогось пол?тичного поводу для того, щоб заборонили служ?ння. ? з огляду на те, що н?чого не могли знайти, жодного якогось пол?тичного п?дтексту, а було чисто рел?г?йне служ?ння, тому заборони як тако? я не мав в служ?нн?».

Отець Микола п?дкреслив, що в той пер?од йому допомогла п?дтримка чотирьох греко-католицьких священник?в, як? також продовжували там сво? служ?ння, бо з римо-католицьких священнослужител?в в?н був один. Також йому допомогло те, що в?н мав приписку в Донецьку.

«Для мене пр?оритетом завжди було служ?ння, ? якщо би сьогодн? була можлив?сть там бути, я би там був, – п?дкреслю? отець Микола, – але тако? можливост? просто зараз нема?. ? мен? дуже важко це переживати, тому що люди, як? там залишилися, мен? телефонують, вони плачуть ? кажуть: “Ми так т?шилися, коли параф?я постала, що нас буде кому поховати, що ми можемо спов?датися, причащатися, а тепер будемо вмирати ? нав?ть н?хто нас не похова? ? н?хто за нас не помолиться”. ? коли чу?ш так? слова, то зв?сно, що тебе серце болить через те, що вони там залишаються на одинц?, а ти далеко. ? не тому, що не хочеш там бути, а тому, що не можеш там бути. ? це ще б?льший б?ль за параф?ян».

Початок повномасштабно? в?йни

Повертаючись думками до початку повномасштабного вторгнення, отець П?лецький каже: «Я вс?м повторюю, що якщо для б?льшост? укра?нц?в ? в Укра?н? в?йна почалася в 2022 роц?, ? ми так назива?мо повномасштабне вторгнення, – то для мене вона почалася ще в 2014 роц?. Наш храм розташований недалеко в?д Донецького аеропорту, а ми зна?мо про т? под??, як? там в?дбувалися в той час. Вноч? все небо св?тилося, все трусилося. Для мене вже тод? була в?дчутною ця в?йна. Тому коли все розпочалося в 2022 роц? – а в той момент я був у Кам’янц?-Под?льському – ? звучали перш? сирени протипов?тряно? тривоги ? треба було спуститися в бомбосховище, то я вже вс?х заспокоював. Говорив: “Спок?йно, без пан?ки. Не посп?ша?мо”. Бо вс? були у великому шоц?, а я вже це ран?ше пережив, тому знав, що не треба так пан?чно реагувати, а до всього треба спок?йно п?дходити. Це не значить, що треба себе наражати на небезпеку, але потр?бно збер?гати спок?й, бо коли ти в пан?ц?, то можеш зробити б?льше помилок».

Тепер отець Микола зд?йсню? душпастирське служ?ння як сотрудник в параф?? санктуар?ю Пресвятого Серця ?суса в Кам'янц?-Под?льському, бо там працю? також його Згромадження Отц?в Товариства Христа. З храму санктуар?ю пост?йно ведуться онлайн-трансляц?? молитов ? богослуж?нь, до яких до?днуються також ? параф?яни отця Миколи з р?зних частин св?ту, де вони опинилися. З ними священник дос? п?дтриму? контакт. «Коли я в?дв?дую тих параф?ян, як? ви?хали з Донецька у р?зн? кра?ни св?ту, – д?литься в?н, – то ?хн? тепер?шн? парохи кажуть мен?: “В тебе так? активн? параф?яни були, що при?хавши сюди, вони в?дразу ув?йшли в життя параф??”. ? це дуже т?шить. Тобто, смутки перекриваються такими рад?сними моментами, коли ти збира?ш плоди сво?? прац?. Це т?шить, що н?хто не в?д?йшов в?д храму, що нав?ть не дивлячись на ц? труднощ?, вони все ж ревно тримаються Бога, тримаються в?ри, ? що вони не ображаються на Бога. Бо в час страждання часто виника? образа: “Чому так? Чому я страждаю?” А якщо людина залиша?ться при в?р?, то вона подола? вс? труднощ?».

Над?я – в людських серцях

В контекст? Юв?лейного року, присвяченого тем? над??, ми запитали отця Миколу П?лецького про те, де в?н бачить в Укра?н? промен? над??? «В людських серцях? –в?дпов?в в?н. – Тобто людина все може зм?нити. Сьогодн? з’явля?ться дедал? б?льше голос?в, як? говорять про те, що вс? втомилися. Тобто цю над?ю ми заглушу?мо втомою. Спочатку ми жили над??ю, а зараз вже втомилися над?ятись, ? вже хочемо, щоб воно припинилося, ? мовляв “вже як буде, так буде”. Але ми не можемо скласти руки. Мен? пригаду?ться молитва Мойсея, коли ?зра?ль вийшов з ?гипетського рабства: коли Мойсей молився ? його руки були п?днесен? вгору, то ?зра?ль перемагав, а коли руки опускалися, то ?зра?ль програвав. То пот?м треба було двох людей, як? тримали руки Мойсея, щоб вони були п?днесен? вгору. Так ? ми ма?мо один одного п?дтримувати в молитв?. ? добре, що цей Юв?лейний р?к присвячений над??, бо в?н нагаду? нам, що не треба здаватися, не треба опускати руки, а йти дал? з в?рою, з над??ю ? з любов'ю – це все ма? бути разом ? ц? три реч? потр?бно вт?лювати в сво? життя. Бо любов допомага? нам перемогти ненависть, бо якщо не буде любов? в наших серцях, а буде ненависть, а то ми просту загинемо».