杏MAP导航

Св?тлана Духович – Ватикан

«Ми намага?мося, насамперед, доносити до сем?нарист?в, що в умовах, коли в?йна, можливо, ще буде тривати, або нав?ть коли в?йна зак?нчиться, ?м доведеться все ж таки душпастирювати серед людей, як? будуть зранен? в?йною», – зазнача? в ?нтерв’ю для Рад?о Ватикану-Vatican News отець ?гор Бойко, Ректор Льв?всько? духовно? сем?нар?? Святого Духа. Приготуватися до цього в?дпов?дального завдання, як розпов?в священик, сем?наристам допоможе тепер?шн?й досв?д п?дтримки тих, хто найб?льше зранений в?йною. Вони ходять на цвинтар, де похован? в?йськов?, щоб п?дтримати ?хн?х р?дних, як? прийшли на могилу; в?дв?дують поранених в?йськових чи цив?льних поранених у л?карн?; допомагають д?тям, батько чи мати яких загинули на фронт?, ?здять на сх?д Укра?ни, аби там п?дтримати в?йськових.

Отче ?горю, повномасштабна в?йна в Укра?н? трива? вже понад два з половиною роки. Нещодавно був 1000 день в?йни. Ми з Вами вже неодноразово сп?лкувалися про те, наск?льки Церква допомага? укра?нцям, щоб полегшувати ?хн? страждання. Як? найб?льш? духовн? виклики, на Вашу думку, стоять перед людьми в цей пер?од? Як ваша сем?нар?я намага?теся п?дтримати?

На жаль, в?йна дал? трива?, але попри все те, що ми ма?мо справд? складну ситуац?ю, бачимо, що ? багато добрих ?н?ц?атив. На початку Церква концентрувала велику свою увагу на тому, щоби п?дтримати б?женц?в, допомагати с?м'ям, д?тям, надавати прихисток, забезпечувати ?хн? ключов? потреби, як? були на той час, бо багато людей були змушен? покинути сво? дом?вки. З часом ми побачили, що ситуац?я покращу?ться, ? багато людей могли повернутися до сво?х дом?вок. Але сьогодн? ми ма?мо ситуац?ю, коли ? багато тих, хто зранений в?йною. Ми говоримо як про ф?зичн? поранення, бо чимало наших в?йськових, та нав?ть ? цив?льних, зазнають ф?зичних ушкоджень внасл?док бомбардувань, обстр?л?в, як? щоденно в?дбуваються. Багато з таких людей сьогодн? перебувають на реаб?л?тац??, л?куються в р?зних в?йськових госп?талях, в л?карнях. Тому ? тут ? допомога також з боку нашо? Церкви. Наприклад, сем?наристи старших курс?в нашо? Льв?всько? духовно? сем?нар?? мають таку практику ?хати у шпитал?, у в?дпов?дн? в?дд?лення л?карень, де в?йськов? проходять реаб?л?тац?ю, ? сп?лкуватися з ними. Бо бачимо, що, з одного боку, л?кар? можуть надати медичну допомогу, л?кар? можуть, можливо, заго?ти т?лесн? рани – сьогодн? з розвитком медицини можна мати нав?ть сучасне протезування – але, з ?ншого боку, все ж в багатьох молодих хлопц?в в глибин? залиша?ться питання: “А як дал? мен? жити? Який сенс того всього, що сталося з? мною? Як мен? дал? повернутися до нормального життя, в мою с?м'ю?”. Напевно, н? для кого не секрет, що в таких ситуац?ях ?нколи можуть бути нав?ть зловживання алкоголем, чи якась ?нша саморуйн?вна повед?нка, чи нав?ть деколи думки про су?цид. ? тому присутн?сть Церкви, присутн?сть духовенства, присутн?сть сем?нарист?в поруч, ? надзвичайно потр?бною в сьогодн?шн?й час. Я думаю, що це один ?з виклик?в, що сто?ть перед нами. Це така перша ?н?ц?атива.

Друга ?н?ц?атива, яку ми як Церква ? як сем?нар?я у Львов? розпочали недавно, – це присутн?сть на нашому Льв?вському кладовищ?, де ? поховання наших геро?в, на таз званому Марсовому пол?. Бо там кожного дня приходять р?дн?, родич?, с?м’? загиблих. Я, наприклад, мав нагоду побачити маму, яка була на могил? свого чолов?ка разом з? сво?ми чотирма д?тьми. Коли ми з нею ми почали сп?лкуватися, вона каже: “В мене ще ? п'ята дитина, вона вже доросла ? ма? свою с?м'ю”. ? ти розум??ш, що в цей час твоя присутн?сть ? як священника, ? також як чолов?ка, поруч з ц??ю мат?р'ю ? з цими д?тьми, ? дуже важлива. Тому що д?ти радо д?ляться тим вс?м, що, можливо, в цей момент хот?ли би розпов?сти сво?му татов?: про сво? усп?хи в школ?, про перш? усп?хи в ун?верситет?, про сво? мр??, спод?вання. ? це час перебування разом, бути поруч, час слухання – я думаю, що сьогодн? воно ? конче потр?бне. Я побачив, що на цвинтар? час зупиня?ться, там н?хто н?куди не сп?шить. Бо в нашому буденному житт? ми завжди посп?ша?мо, не ма?мо часу просто зупинитися, з кимось побути, посп?лкуватися. А коли при?жджа?мо туди, ми в?дклада?мо наб?к наш? телефони, забува?мо про наш? буденн? справи, про листування чи ?нш? реч?, ? просто присвячу?мо св?й час для уважного слухання, щоб бути поруч з людьми, бути поруч з батьками, як? готов? д?литися сво?м болем ? розпов?дати. Зна?те, кожна ?стор?я, яку ти слуха?ш про того, хто ? похований на цьому Марсовому пол?, вража?, тому що там поховано багато молодих людей, це св?тл? особистост?, багато з яких не займалося в?йськовою справою, але мали як?сь ?нш? заняття: хтось працював за кордоном, залишив все ? при?хав в Укра?ну, щоб захищати свою землю, свою с?м'ю, сво?х д?тей; хтось був у б?знес?, хтось займався чимось ?ншим, але кожен з них мав це переконання: “Якщо я не п?ду захищати свою с?м'ю ? сво?х д?тей, то хто ?х захистить?”. Н?хто з них не йшов з тою думкою, щоби помирати. Але кожен з них йшов з думкою, що “Я маю п?ти, захистити свою землю, захистити свою с?м'ю, ? повернутися, ? дал? щасливо жити на сво?й земл?”. Тому сьогодн? ма?мо тих нов?тн?х геро?в, як? в?ддають сво? життя за правду, за г?дн?сть, в?ддають сво? життя з великою любов'ю ? самопосвятою до свого народу, до сво?? Укра?ни.

Дякую Вам за те, що ваша сем?нар?я робить таке важливе служ?ння. Мабуть, вже багато сем?нарист?в велику частину свого навчання в сем?нар?? провели п?д час повномасштабного вторгнення. ? я думаю, що це не може не вплинути ? на саму формац?ю. Я часто чую в?д священник?в, в?д капелан?в, нав?ть в?д ?пископ?в: “Нас до в?йни не готували”. Як? виклики, на Вашу думку, постають перед Церквою стосовно формац?? в умовах в?йни майбутн?х душпастир?в, як? пот?м будуть змушен? також л?кувати рани ?нших?

Насправд?, я також був сем?наристом, навчався в Рим?, але нас не готували до того, що одного дня ми будемо душпастирювати в умовах в?йни, ? тому ми не мали яко?сь тако? особливо? п?дготовки. Натом?сть, що стосу?ться наших сем?нарист?в, як? тепер навчаються в сем?нар??, то ми зауважу?мо, що ?нколи в них ? тривожн?сть, ?нколи страх, можуть бути нав?ть пан?чн? атаки, тому що вони мають сво?х р?дних, близьких, батьк?в, брат?в, друз?в, як? ? на в?йн?. Буквально нещодавно в?дбувався похорон батька одного нашого сем?нариста, який загинув на в?йн?. Але вся наша сем?нар?йна сп?льнота намага?ться п?дтримувати його ? його с?м'ю в цей пер?од жалоби ? втрати. Тому ми намага?мося, насамперед, доносити до сем?нарист?в, що в умовах, коли в?йна, можливо, ще буде тривати, або нав?ть коли в?йна зак?нчиться, ?м доведеться все ж таки душпастирювати серед людей, як? будуть зранен? в?йною. Тому що про це люди будуть говорити ? в спов?дальниц?, ? в ?ндив?дуальних духовних розмовах. Дуже часто це будуть зустр?ч? просто на вулиц? з в?йськовим, якого можна буде вп?знати, що в?н був на в?йн?, ? сем?наристи повинн? знати, як, власне, вести з ним розмову, про що питати, чого не питати. Дуже часто це можуть бути похорони, в яких вони будуть присутн? як душпастир?, також треба вм?ти себе в?дпов?дно вести, знати, на як? теми говорити, що говорити, а чого не говорити. Я думаю, що ми будемо мати велику к?льк?сть д?тей сир?т, як?, на превеликий жаль, залишаються, коли ?хн? батьки в?ддають сво? життя в такий геройський спос?б. Душпастирство цих д?тей – це ще одна д?лянка прац?. Богу дякувати, ма?мо наших сем?нарист?в, як? гарно працюють ? в сиротинцях, ? орган?зовують л?тн? табори. Тому такого роду п?дготовку до того, до чого нас Церква заклика? – зц?лювати рани в?йни, – вони вже зараз проходять. Велика праця також викону?ться сем?наристами, як? працюють з в?йськовими в р?зних частинах: вони мають нагоду проводити з ними ? катехизац??, ? зустр?ч?, запрошувати в?йськових при?жджати до сем?нар??, проводити з ними сп?льну молитву ? так дал?. Така п?дтримка ? дуже важливою. Або, наприклад, наш оркестр: кошти, як? ?м жертвують люди, коли вони виступають, вони використовують для того, щоби п?дтримувати наших в?йськових. Я думаю, що сьогодн? нема? байдужо? людини, яка б сказала: “Мене це не торка?ться”. Тобто кожен у св?й спос?б намага?ться подумати: “Як я можу бути корисним? Що доброго я можу робити, щоби наближати цей день ? завершення в?йни, ? день нашо? перемоги?” ? дивитися в майбутн? з над??ю. Якщо наш ворог хоче, можливо, поставити нас на кол?на чи зробити так, щоб ми не ?снували, то ми, навпаки, показу?мо нашу силу ? зна?мо, що з нами Бог, ? що хто ? на сторон? правди, той н?коли не буде Богом залишений. ? тому ми см?ло йдемо вперед, з молитвою на устах, з тим, що Богов? дов?ря?мо все наше життя ? В?н нас провадить. Я переконаний Бог нас н?коли не залишить. В ?стор?? були р?зн? моменти, складн? пер?оди в ?стор?? укра?нського народу ? нашо? Греко-Католицько? Церкви, пересл?дування ? гон?ння, ? розстр?ли, ? вбивства священник?в ? духовенства. Але тим не менше, наша Церква ?снувала в п?дп?лл?, ? ми здобули незалежн?сть. ? я свято переконаний, що ця в?йна, також покаже усьому св?тов?, що Укра?на ? незламною, тому що дух укра?нського народу ? справд? незламний ? подиву г?дний.

Дуже вам дякую за те, що Ви проводите цих сем?нарист?в на такому нелегкому шляху. На ?хн?й час формування випав дуже важкий пер?од, але, мабуть, це та криза, яку треба використати якнайкраще.

Господь нас ставить, мабуть, в т? м?сця, де ми ма?мо бути ? наше служ?ння сповняти, ? кожен з нас робить те, що може. Найважлив?ше – це робити те, що ми робимо, з великою любов'ю, в?ддан?стю, жертовн?стю, не жал?ючи себе. Якщо можемо послужити людям, то служимо в р?зний спос?б. Я думаю, що це важливо. ? те, що мотиву? сем?нарист?в, це приклад ?нших. Коли вони бачать приклад священик?в, як? готов? ?хати на сх?д кра?ни, служити як в?йськов? капелани, або просто як звичайн? священики, то дуже часто вони до нас звертаються ? кажуть: “Ми би також хот?ли по?хати на сх?д”. Спочатку ми вважали, що це може бути небезпечно, але сьогодн? ми кажемо: “Ви доросл?, ви св?домо прийма?те р?шення. Ми не заперечу?мо, якщо ви хочете по?хати для добро? справи ? добро? м?с??, щоб п?дтримати наших в?йськових, побути з ними, п?дтримати наших в?йськових капелан?в”. ? ? багато сем?нарист?в, як? радо сповнюють таке служ?ння.